Згадай, о Господи, що сталося з нами! Глянь, подивись на наругу нашу!
Спадщина наша припала зайдам, доми наші - чужинцям.
Ми сироти без батька, і, а наші матері немов удовиці.
Воду нашу за гроші п'ємо, дрова наші набуваємо за плату.
Ярмо в нас на шиї, нами поганяють; працюємо, нема нам відпочинку.
Ми до Єгипту простягаєм руку та до Ашшуру, щоб насититись хлібом.
Батьки наші згрішили, та їх нема вже, а ми несемо кару за їхні беззаконства.
Раби над нами вередують, і нікому нас визволити з їхніх рук.
Ціною нашого життя здобуваємо хліб свій, наражені мечеві пустині.
Шкіра на нас, як піч, гаряча від пекучої голоднечі.
Жінок знечещено в Сіоні, дівчат - у містах юдейських.
Повішено князів їхніми руками, обличчя старших не поважано.
Хлопці носили жорна, а діти спотикались під дровами.
Старші в воротях уже більш не сідають, хлопці вже більш не бавляться.
Погасла радість у нашім серці, танки наші на жалобу змінились.
Вінець упав з голови в нас. Ой, горе нам, бо ми згрішили!
От чому серце ниє у нас, ось чому в очах у нас потемніло.
Бо гора Сіон опустіла, лисиці бродять по ній!
Ти ж, Господи, повіки перебуваєш; престол твій з роду й до роду.
Чому ти нас назавжди забуваєш і нас так надовго покидаєш?
Наверни нас, Господи, до себе, і ми повернемось: обнови наші дні, як було колись.
Невже ти зовсім нас відкинув, на нас без міри прогнівався?
Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,
наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям!
Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!...
Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо...
У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо!
До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом!
Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини!
Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки...
Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб...
Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду...
Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах...
Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані...
Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються...
Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати,
втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу...
Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились,
тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли,
через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній...
Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід:
Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було!
Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?...
С погадай же, Господи, що з нами сталось; зглянься, подивися на пониженнє наше!
Наше наслїддє досталось невірам, доми наші - чужим чуженицям;
Ми сироти - безбатьченки; матері наші - вдовицї.
Власну воду ми пємо за гроші, дрова наші здобуваєм за плату.
Нас поганяють, бючи в потилицю, а в роботї нема нам відпочинку.
І до Египту ми й до Ассура руку по хлїба шматок простягаєм.
Наші батьки провинили, та їх нема вже, ми ж двигаємо кару за їх беззаконства.
Раби вередують над нами, та й нїкому вирвати з рук їх.
В небезпецї перед мечем ми хлїб наш по степу здобуваєм.
Скіра на нас, наче в печі, счорнїла від пекучої голоднечі.
Наших жінок безчестять у Сионї, дївчат - в городах Юдейських.
Князї повішані їх руками, лиця старшин у зневазї.
Молодики наші жорнами мелють, недолїтки падуть під ношами дров.
Старцї вже в воротях не засїдають, паробки не сьпівають.
Радощів серце вже наше не знає, наші танцї в жалощі змінились.
Із голови в нас вінки поспадали, горе нам, що ми провинили!
От чому серце в нас ниє, от чого в нас ув очах потемнїло!
Ой попустїли вершини Сионські, хиба шакалі ходять по них.
Господи! ти пробуваєш во віки; твій престол стоїть з роду до роду.
Чом же ти позабув нас, чом покинув нас на так довгий час?
О, приверни нас до себе, Господи, а ми привернемось; понови днї наші, як се зпершу було!
Чи то ж се зовсїм ти нас відцурався, прогнївився на нас без міри?
Господи, згадай те, що сталося нам. Поглянь і подивися на нашу погорду.
Наше насліддя обернулося іншим, наші доми чужинцям.
Ми стали сиротами, немає батька. Наші матері як вдови.
З наших днів наші дерева в заміну прийшли.
Ми переслідувані на нашій шиї. Ми трудилися, ми не спочили.
Єгипет дав руку, Ассур на насичення хлібів.
Наші батьки згрішили, їх немає. Ми прийняли наші беззаконня.
Раби нами заволоділи, немає того хто визволяє з їхніх рук.
Нашими душами принесемо наш хліб від лиця меча пустині.
Наша скіра почорніла як піч, від лиця бурі голоду.
Жінок впокорили в Сіоні, дівчат в містах Юди.
Володарі повішені були за свої руки, старці не були прославлені.
Вони підняли вибрані жорна, і молоді в колодах послабли.
І старців не стало при брамі, вибраних від їхніх пісень.
Не стало радости нашого серця, наш хор повернувся у плач.
Впав вінець з нашої голови. Горе ж нам, бо ми згрішили.
Через це наше серце стало заболеним, через це наші очі потемніли.
За гору Сіон, бо вона була знищена, лисиці пройшли крізь неї.
Ти ж, Господи, на віки поселишся, твій престіл в рід і рід.
Навіщо на віки забудеш про нас, оставиш нас на довжину днів?
Поверни нас, Господи, до Себе, і повернемося. І обнови наші дні як раніше.
Бо відкидаючи Ти нас відкинув, дуже розгнівавшись на нас.
Вспомни, Господи, что над нами совершилось; призри и посмотри на поругание наше.
Наследие наше перешло к чужим, домы наши - к иноплеменным;
мы сделались сиротами, без отца; матери наши - как вдовы.
Воду свою пьем за серебро, дрова наши достаются нам за деньги.
Нас погоняют в шею, мы работаем, и не имеем отдыха.
Протягиваем руку к Египтянам, к Ассириянам, чтобы насытиться хлебом.
Отцы наши грешили: их уже нет, а мы несем наказание за беззакония их.
Рабы господствуют над нами, и некому избавить от руки их.
С опасностью жизни от меча, в пустыне достаем хлеб себе.
Кожа наша почернела, как печь, от жгучего голода.
Жен бесчестят на Сионе, девиц - в городах Иудейских.
Князья повешены руками их, лица старцев не уважены.
Юношей берут к жерновам, и отроки падают под ношами дров.
Старцы уже не сидят у ворот; юноши не поют.
Прекратилась радость сердца нашего; хороводы наши обратились в сетование.
Упал венец с головы нашей; горе нам, что мы согрешили!
От сего-то изнывает сердце наше; от сего померкли глаза наши.
Оттого, что опустела гора Сион, лисицы ходят по ней.
Ты, Господи, пребываешь во веки; престол Твой - в род и род.
Для чего совсем забываешь нас, оставляешь нас на долгое время?
Обрати нас к Тебе, Господи, и мы обратимся; обнови дни наши, как древле.
Неужели Ты совсем отверг нас, прогневался на нас безмерно?