Як потемніло золото, ой, як змінилося золото найліпше! Розкидане святе каміння по рогах усіх вулиць!
Сини Сіону дорогії, що їх, немов щире золото, цінували, -ось мають вартість глиняного посуду, роботи ганчарських рук!
Навіть шакали дають груди, своїх щеняток годують; дочка ж мого народу стала жорстока, мов струсі в пустині.
Язик від спраги в немовлятка до піднебіння прилипає; маленькі дітки просять хліба, та нікому їм дати.
Хто споживав ласощі, по вулицях із голоду умліває; а хто на пурпурі був вихований, той тулиться до гною.
Безбожність бо дочки народу мого більша, ніж гріх Содому, який зруйновано за хвилину, і руки над тим не трудились.
Князі його були над сніг чистіші, вони були від молока біліші, тіло в них було рум'яне над коралі, сафір - їхня шкіра.
Обличчя їхнє стало чорніше за вугіль, на вулиці їх не впізнати; шкіра в них до кісток прилипла, засохла, немов задеревіла.
Ліпше тим, що від меча полягли, ніж тим, що з голоду загинули; бо ці конали, виснажені, від нестачі плодів з поля.
Своїми ж руками ніжні жінки варили власних дітей, що для них за їжу стали тоді, як гинули дочки народу мого.
Виладував Господь своє обурення; він вилив палкий гнів свій, запалив вогонь на Сіоні, який пожер його основи.
Не вірили царі землі й усі мешканці світу, що супостат і ворог увійде в ворота єрусалимські.
А все те за гріхи його пророків, за його священиків переступи, що серед нього проливали кров праведників.
Вони, немов сліпі, вулицями блукали, заплямлені кров'ю, так що не можна було приторкнутись до їхньої одежі.
«Геть! Нечистий!» - до них кричали. «Геть, геть, не приторкайтесь!» І якщо втікали, блукаючи між народами, не сміли там проживати.
Сам Господь порозсівав їх, щоб на них більш не глядіти. Не було до священиків поваги, ані до старших милосердя.
Досі виснажуються наші очі, сподіваючись на ту марну допомогу; з наших башт ми виглядали за народом, що не міг спасти нас.
І вони підглядали наші кроки, так, що ми не могли ходити по майданах. Близько кінець наш, сповнились дні наші, бо надійшов кінець наш!
Ті, що нас гнали, були прудкіші, ніж орли попід небесами; вони по горах за нами гнались, у пустині на нас засідали.
Дух наших ніздер, помазаник Господній, потрапив у їхні ями. Про нього ми казали: «Під його тінню житимемо посеред народів.»
Радуйся й веселись, дочко едомська, що живеш у краї Уц! Прийде й до тебе чаша, вп'єшся і ти та й засвітиш тілом.
Скінчилась кара за твоє беззаконство, о дочко сіонська, він не займе тебе більше в полон! Твої ж провини, о дочко едомська, і гріхи твої викриє він, покарає!
Як потемніло золото, як відмінилося щире те золото добре, як на розі всіх вулиць каміння святе порозкидане!
Коштовні сіонські сини, щирим золотом важені, як тепер ось за глиняний посуд полічені, за чин рук ганчарських!
Навіть шакали витягують перса, годують своїх молодят, а доня народу мого жорстока, мов струсі в пустині:
язик сосунця до його піднебіння від спраги прилип... Хліба жадають собі немовлята, й немає нікого, хто б їм відломив...
Ті, що їли присмаки, на вулицях з голоду мліють; ті, що виплекані на пурпурі, тепер смітники обіймають...
І більшою стала вина доньки люду мого за прогріх Содому, що був перевернений вмить, і не торкалися руки до нього...
Її можновладці чистіші від снігу були, біліші від молока, їхнє тіло червоне, мов перли, їхній вигляд сапфір,
а тепер їхній вигляд чорніший за сажу, не розпізнають їх на вулицях, їхня шкіра стягнулась на їхній кості, зробилась сухою, як дерево...
Забитим мечем стало ліпше, ніж повбиваним голодом, що гинуть проколені, за браком плодів польових...
Руки жінок милосердних варили своїх діточок, які стали поживою їм під час руйнування дочки мого люду...
Закінчив Господь лютість Свою, вилив жар Свого гніву, і запалив на Сіоні огонь, і пожер він основи його!
Не вірили земні царі та всі мешканці цілого світу, що ввійде противник та ворог до брам Єрусалиму...
Усе сталося це за провини пророків його, за неправду священства його, що кров праведників серед нього лили...
По вулицях бродять, немов ті сліпці, поплямовані кров'ю, так що люди не можуть діткнутись до одягу їхнього.
Уступіться, нечисті! кричали до них, уступіться, збочуйте, не доторкуйтеся!... І повтікали вони й мандрували, і казали між людьми: Мешкати в нас більш не будуть!
Господнє лице розпорошило їх, не дивиться більше на них, бо вони не звертали уваги на обличчя священиків, до старих вони ласки не мали...
Уже прогляділи ми очі свої, даремно чекавши на поміч собі, на варті своїй ми чекали народу, який нас не спас...
Чатують вони наші кроки, щоб ходити не могли ми по площах своїх. Кінець наш наблизився, сповнилися наші дні, бо прийшов нам кінець...
Гнобителі наші скоріші були за орлів піднебесних, вони уганялись за нами по горах, на нас чатували в пустині...
Попав в ями живущий наш дух, Господній помазанець, що ми говорили про нього: Ми будемо жити в тіні його серед народів.
Веселися та тішся, о дочко Едому, що сидиш в краю Уц, також над тобою перейде злий келіх, уп'єшся й оголишся й ти!
Скінчилася кара твоя, дочко Сіону, не буде Він більше тебе виганяти, та твоє беззаконня скарає Він, дочко Едому, відкриє провини твої!
Як потемнїло те золото, змінилось золото найлїпше! каміннє з сьвятинї роскидане по всїх роздорожжях.
Поважні синове Сионові, дорогі, як найчистїйше золото, - вони стали, як той посуд глиняний, як виріб рук ганчарських!
І потвори подають соски, та кормлять щенят своїх, а дочки народу мого стали жорстокі, мов ті струсицї в пустинї;
У немовлятка язик од згаги до піднебіння прилипає; їсти просять дїти, та нїхто їм не дає.
Хто їдав страви солодкі, умлїває з голоду по улицях, хто кохався на пурпурнім ложі, тулиться до гною.
Кара за безбожність дочки народу мого більша над покараннє Содоми: її бо стручено в хвилинї й руки людські не дотикали її.
Сієї ж князї були над снїг чисті, над молоко білі; тїло в них було румяне, немов ті коралї, й над сапфир сияло;
А нинї лице їх чорнїйше над усе чорне, не познають їх на улицї; кожа в них до костї прилипла, зосхла, мов та деревина.
Щасливійші ті, що від меча гинуть, нїж ті, що гинуть голодною смертю; сесї бо тануть поволи, побивані недостачею плодів земних.
Руки добросердних жінок варили дїток своїх, щоб мати з них їжу під час погибелї дочки народу мого.
Ізогнав Господь гнїв свій, вилив досаду гнїву свого, й запалив огонь на Сионї, що пожер його до підвалин.
Не вірили царі землї й усї осадники земель, що ворог завзятий ввійшов у ворота Ерусалимські.
А все се за гріхи ложних пророків його, за беззаконства сьвященників його, що за їх приводом проливано кров праведників.
Тепер вони, мов слїпі, улицями блукали, осквернювались кровю, так що не можна було приторкнутись до їх одежі.
Уступайтесь! Нечистий! у слїд їм кричали; уступайтесь, уступайтесь, не приторкайтесь! і вони, зворушені, ховались; а між людом говорили: Вже їх не буде!
(загнїване) Лице Господнє порозсїває їх; уже він не зглянеться на них, за те, що вони не вважали на сьвященників, над старими не милосердувались.
Наші ж очі аж умучились, визираючи надармо підмоги; з башти нашої визирали сторожі того народу, що не міг нас урятувати.
А вони, знай, підглядали ступні наші, так що ми не могли безпечно й по улицях ходити. О, близько конець наш, днї наші скінчились; так, се прийшов конець наш.
Ті, що нас гнали, летїли хутше орлів під небом; гнались за нами по горах, ставляли засади в пустинї.
Дух наш живущий, помазанник Господень, попав у їх яму, - той, що про його мовляли ми: Під його тїню жити мем тихо посеред народів.
Радуйся, дочко Едомова, веселися, ти, що живеш там у землї Уз! прийде й до тебе чарка, і ти впєшся, й ти будеш обнажена.
Дочко Сионова! кара за беззаконства твої скінчилась; більш у полонь ти зайнята не будеш; твої ж провини, дочко Едомова, Господь навідає й виявить гріхи твої.
Як потемніє золото, зміниться добре срібло. Пролилося добре каміння на початку всіх виходів.
Шановані сини Сіона, що підняті до золота, як вважаються за глиняний посуд, за діла рук гончара.
І змії роздягнули груди, накормили своїх малят. Дочки мого народу на смуток як горобець в пустині.
Язик немовляти прилип до його горла в спразі. Діти попросили хліба, немає того, хто їм розломлює.
Ті, що їдять вибагані страви згинули на дорогах, ті, що вигодовані в кармазині, зодягнулися гноєм.
І звеличилося беззаконня дочки мого народу понад беззаконня Содому, що був швидко знищений, і не трудилися на нього руки.
Його назареї очистилися понад сніг, просвітилися понад молоко, були розпалені понад каміння, їхня часть (часть) сафіра.
Їхній вид почорнів понад саджу, не були пізнані в виходах. Їхня скіра пристала до їхніх костей, вони висохли, стали наче дерево.
Гарніші були ранені мечем ніж ранені голодом. Пішли прошиті плодами піль.
Руки милосердних жінок спекли їхніх дітей, були їм в їжу в побитті дочки мого народу.
Господь завершив свій гнів, вилив гнів своєї люті і загорівся огонь в Сіоні, і пожер його основи.
Царі землі не повірили, всі, що живуть у вселенній, бо ворог і гнобитель ввійде крізь брами Єрусалиму,
через гріхи його пророків, неправедності його священиків, що проливають праведну кров посеред нього.
Його сторожі захиталися на виходах, опоганилися кровю в своїй немочі, доторкнулися до їхньої одежі.
Відступіть від нечистих, покличте їх, відступіть, відступіть, не доторкайтеся, бо загорілися і захиталися. Скажіть в народах: Не додадуть поселятися.
Їхня часть господне лице, не додасть на них поглянути. Не прийняли лице священиків, не помилували старців.
Ще як ми були, наші очі пропали надаремно (очікуючи) нашу поміч. Задивляючись ми задивлялися на нарід, що не спасає.
Ми полювали на наших малих, щоб ми не ходили по наших дорогах. Приблизився наш час, сповнилися наші дні, прийшов наш час.
Ті, що нас переслідували стали швидшими від орлів неба, ширяли на горах, в пустині на нас чатували.
Дух нашого лиця господний помазанник був схоплений в їхніх знищеннях, той, про якого ми сказали: В його тіні житимемо в народах.
Радій і веселися, дочко Ідумеї, що живеш на землі. І на тебе прийде господня чаша, ти опянієш і вилиєш.
Скінчилося твоє беззаконня, дочко Сіону. Не додасть тебе відселити. Він навідався до твого беззаконня, дочко Едома, відкрив твої безбожності.
Как потускло золото, изменилось золото наилучшее! камни святилища раскиданы по всем перекресткам.
Сыны Сиона драгоценные, равноценные чистейшему золоту, как они сравнены с глиняною посудою, изделием рук горшечника!
И чудовища подают сосцы и кормят своих детенышей, а дщерь народа моего стала жестока подобно страусам в пустыне.
Язык грудного младенца прилипает к гортани его от жажды; дети просят хлеба, и никто не подает им.
Евшие сладкое истаевают на улицах; воспитанные на багрянице жмутся к навозу.
Наказание нечестия дщери народа моего превышает казнь за грехи Содома: тот низринут мгновенно, и руки человеческие не касались его.
Князья ее были в ней чище снега, белее молока; они были телом краше коралла, вид их был, как сапфир;
а теперь темнее всего черного лице их; не узнают их на улицах; кожа их прилипла к костям их, стала суха, как дерево.
Умерщвляемые мечом счастливее умерщвляемых голодом, потому что сии истаевают, поражаемые недостатком плодов полевых.
Руки мягкосердых женщин варили детей своих, чтобы они были для них пищею во время гибели дщери народа моего.
Совершил Господь гнев Свой, излил ярость гнева Своего и зажег на Сионе огонь, который пожрал основания его.
Не верили цари земли и все живущие во вселенной, чтобы враг и неприятель вошел во врата Иерусалима.
Все это - за грехи лжепророков его, за беззакония священников его, которые среди него проливали кровь праведников;
бродили как слепые по улицам, осквернялись кровью, так что невозможно было прикоснуться к одеждам их.
"Сторонитесь! нечистый!" кричали им; "сторонитесь, сторонитесь, не прикасайтесь"; и они уходили в смущении; а между народом говорили: "их более не будет!
лице Господне рассеет их; Он уже не призрит на них", потому что они лица священников не уважают, старцев не милуют.
Наши глаза истомлены в напрасном ожидании помощи; со сторожевой башни нашей мы ожидали народ, который не мог спасти нас.
А они подстерегали шаги наши, чтобы мы не могли ходить по улицам нашим; приблизился конец наш, дни наши исполнились; пришел конец наш.
Преследовавшие нас были быстрее орлов небесных; гонялись за нами по горам, ставили засаду для нас в пустыне.
Дыхание жизни нашей, помазанник Господень пойман в ямы их, тот, о котором мы говорили: "под тенью его будем жить среди народов".
Радуйся и веселись, дочь Едома, обитательница земли Уц! И до тебя дойдет чаша; напьешься допьяна и обнажишься.
Дщерь Сиона! наказание за беззаконие твое кончилось; Он не будет более изгонять тебя; но твое беззаконие, дочь Едома, Он посетит и обнаружит грехи твои.