Пишнота висот - чистая твердь, вигляд небозводу - видіння слави!
Висхідне сонце звіщає на сході; яка бо предивна Всевишнього споруда!
Стоячи опівдні, висушує землю, - і хто бо встоїться перед його жаром?
Вогонь роздмухують, щоб жар здобути, та сонце палить гори утроє більше! Воно випаровує вогненну пару і блискучим промінням очі сліпить.
Великий Господь, що його створив, теж на слово його воно мчить своїм шляхом.
Та й місяць завжди о своїй порі визначає часи - знак відвічний,
Місяць вказує пору святкувань -світило, що зменшується, аж поки не зникне.
Від нього місяць має свою назву, він дивно зростає при своїх відмінах - знамено небесного війська, що світить на горній тверді.
Оздоба небес - яснії зорі, світляна прикраса в Господніх висотах:
словом Святого стоять за його велінням і не змінюються на чатах своїх.
Поглянь на веселку й благослови її Творця: у своєму сяйві вона бо прекрасна!
Оперізує небо луком осяйним: її бо нап'яли руки Всевишнього.
Велінням своїм він сніг шле на землю, присудом своїм блискавки мече.
Тож відчиняються комори його та й хмари вилітають, мов тії птахи.
Потугою своєю він згущує хмари, що розпорошуються градом, мов те каміння.
На погляд його здригаються гори, з волі його дме південний вітер.
Грому його гуркіт землю картає, мов та хуртовина з півночі й вихор.
Мов птахів вниз злітаючих, він сніг розсипає, що спадає додолу й осідає сараною: око дивується на красу його блискучу, серце чудується, як він спадає.
Він іней сипле на землю, мов сіль, і той, замерзаючи, колючиться шпичками.
Вітер холодний з півночі подме, а вже на водах крига твердне, по всій воді простелюється й воду опанцерює.
Він гори пожирає, пустиню випалює, зелень винищує, неначе той вогонь.
Гоїть усе те - хмара зненацька: роса, що спадає й оживлює по спеці.
За задумом власним він безодню втихомирив, а й насадив на ній острови.
Ті, що морем плавають, повідають про небезпеки, а ми, теє слухаючи, дивом дивуємось.
Там надзвичайні й предивні речі: різнородні тварини та морські потвори.
Завдяки йому все здійснилось добре, і все впорядковується Господнім словом.
Чимало б ще сказати - та не дійшли б до краю! Тож слів завершення: Він - усе!
Де спромогу знайти нам, щоб його прославляти? Він бо величніший від усіх своїх діл.
Страхітливий Господь, превеликий, і влада його - предивна!
Хваливши Господа, возносіте його мірою змоги - бо він ще вам понад силу; його звеличувавши, сили розгорніте, однак не втомлюйтесь, - бо до краю не дійдете!
Хто бачив його й міг повісти б про те? Хто б звеличив його на всю його велич?
Багато інших є тайн, ще більших, ніж оці: з діл його ми лише часточку бачимо.
Усе бо створив Господь - і мудрість дав благочесним.
-
-
-
-
Гордість висоти, твердь чистоти, вид неба в видінні слави.
Сонце коли являється, сходячи проповідує подивугідний посуд, діло Всевишнього.
В своє полудне висушує країну, і перед його спекою хто встоїться?
Хто роздмухує піч є в спекотних ділах, сонце, що палить гори, потрійне. Воно видає огняний дух і випускаючи лучі затемнює очі.
Великий Господь, що його зробив, і своїми словами приспішив хід.
І місяць стоїть у своїм часі, щоб показати часи і знак віку.
Від місяця знак свята, світило, що зменшується до зникнення.
Місяць за своїм іменем є той, що виростає подивугідно в зміні, вказівник обозів на висоті, що світить на небесній тверді.
Краса неба слава звізд, прикраса, що світить на господних висотах.
За словами святого стануть за присудом і не послабнуть у своїх сторожах.
Глянь на дугу і поблагослови Того, що її створив, вона дуже гарна у своїм світінні.
Вона обійшла небо в поході слави, руки Всевишнього її розтягнули.
За його приказом поспішився сніг і спішно посилає стріли свого суду.
Через це відкрилися скарбниці, і вилетіли хмари як птахи.
У його величності Він зробив хмари сильними, і град побив каміння. Голос його грому завдав біль землі,
і під його поглядом зрушаться гори. За його волею подує південний вітер,
і північна буря і подув вітру.
Він посипає сніг як птахи, що летять, і його осідання як саранча, що осіла. Око повидлятиме красу його білости, і серце жахнеться його паданням.
І Він сипле на землю іней як сіль, і він ствердши має острі кінці.
Зимний північний вітер дутиме, і ствердне лід на воді. Він становиться на всім зборі води, і його зодягне вода як броню.
Він поїдає гори і спалить пустиню і нищить зелень як огонь.
Мряка приспішує лікування всього, зустрічна роса веселить від спеки.
Своїм задумом Він втихомирив безодню і посадив в ній острови.
Ті, що плавають морем розповідають про його труди, і ми дивуємося тому, що чуємо нашими ухами.
Там преславні і подивугідні діла, різновидність всякого життя, твориво китів.
Через нього провадить його ангел, і все створене його словом.
Багато скажемо і не охопимо все, і кінець слів: Він є все.
Як матимемо силу хвалити? Бо Він великий понад всі його діла.
Страшний Господь і дуже великий, і його сила подивугідна.
Прославляючи Господа піднесіть (Його) вгору на скільки лиш зможете, бо Він ще і від цього вищий. І підносячи Його вгору примножте силу, не спочивайте, бо не охопите.
Хто Його побачив і розповість? І хто Його звеличує так як Він є?
Багато схованого є більші від цих, бо ми побачили мало його діл.
Бо Господь зробив все і дав побожним мудрість. Пісня Батьків
Величие высоты, твердь чистоты, вид неба в славном явлении!
Солнце, когда оно является, возвещает о них при восходе: чудное создание, дело Всевышнего!
В полдень свой оно иссушает землю, и пред жаром его кто устоит?
Распаляют горн для работ плавильных, но втрое сильнее солнце палит горы: дыша пламенем огня и блистая лучами, оно ослепляет глаза.
Велик Господь, Который сотворил его, и по слову Его оно поспешно пробегает путь свой.
И луна всем в свое время служит указанием времен и знамением века:
от луны - указание праздника; свет ее умаляется по достижении ею полноты;
месяц называется по имени ее; она дивно возрастает в своем изменении; (43-9)это - глава вышних строев; она сияет на тверди небесной;
(43-10)красота неба, слава звезд, блестящее украшение, владыка на высотах!
(43-11)По слову Святаго звезды стоят по чину и не устают на страже своей.
(43-12)Взгляни на радугу, и прославь Сотворившего ее: прекрасна она в сиянии своем!
(43-13)Величественным кругом своим она обнимает небо; руки Всевышнего распростерли ее.
(43-14)Повелением Его скоро сыплется снег, и быстро сверкают молнии суда Его.
(43-15)Отверзаются сокровищницы и вылетают из них облака, как птицы.
(43-16)Могуществом Своим Он укрепляет облака, и разбиваются камни града;
(43-17)от взора Его потрясаются горы, и по изволению Его веет южный ветер.
(43-18)Голос грома Его приводит в трепет землю, и северная буря и вихрь.
(43-19)Он сыплет снег подобно летящим вниз крылатым, и ниспадение его - как опускающаяся саранча; (43-20)красоте белизны его удивляется глаз, и ниспадению его изумляется сердце.
(43-21)И как соль, рассыпает Он по земле иней, который, замерзая, делается остроконечным.
(43-22)Подует северный холодный ветер, - и из воды делается лед: он расстилается на всяком вместилище вод, и вода облекается как бы в латы;
(43-23)поядает горы, и пожигает пустыню, и, как огонь, опаляет траву.
(43-24)Но скорым исцелением всему служит туман; появляющаяся роса прохлаждает от зноя.
(43-25)Повелением Своим Господь укрощает бездну и насаждает на ней острова.
(43-26)Плавающие по морю рассказывают об опасностях на нем, и мы дивимся тому, что слышим ушами нашими:
(43-27)ибо там необычайные и чудные дела, разнообразие всяких животных, роды чудовищ.
(43-28)Чрез Него все успешно достигает своего назначения, и все держится словом Его.
(43-29)Многое можем мы сказать, и, однако же, не постигнем Его, и конец слов: Он есть всё.
(43-30)Где возьмем силу, чтобы прославить Его? ибо Он превыше всех дел Своих.
(43-31)Страшен Господь и весьма велик, и дивно могущество Его!
(43-32)Прославляя Господа, превозносите Его, сколько можете, но и затем Он будет превосходнее; (43-33)и, величая Его, прибавьте силы: но не трудитесь, ибо не постигнете.
(43-34)Кто видел Его, и объяснит? и кто прославит Его, как Он есть?
(43-35)Много сокрыто, что гораздо больше сего; ибо мы видим малую часть дел Его.
(43-36)Всё сотворил Господь, и благочестивым даровал мудрость.