Слова Когелета, Давидового сина, царя в Єрусалимі.
Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот - геть усе марнота.
Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем?
Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки.
Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де має сходити.
Вітер віє на південь, і звертає на північ: знай крутиться та й крутиться, повіваючи, та й знов повертається до своїх кругобігів.
Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється. До місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову.
Усякі речі втомлюють людину, а чому - ніхто не каже. Око не насититься баченим, вухо не наповниться слуханим.
Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться. Нема нічого нового під сонцем.
Як є щось, про що кажуть: «Глянь: ось нове!» - то воно вже давно було у віках, які були перед нами.
Немає згадки про минулих, та й про тих, що будуть потім, - не згадають про них ті, що прийдуть опісля.
Я, Когелет, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
Віддався я всім серцем розслідуванням та мудрим вивідуванням усього, що під сонцем. Це ж невдячне заняття, що Бог дав людям, щоб вони клопоталися.
Я бачив усе, що діється під сонцем, і що ж? Усе марнота й гонитва за вітром.
Криве не може стати прямим, і того, що бракує, не можна полічити.
Подумав я у серці: ось я придбав собі велику і глибоку мудрість, понад усіх, що були передо мною над Єрусалимом, і серце моє дознало велемудрости й знання.
Я віддався моїм серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це гонитва за вітром,
бо у великій мудрості - велика журба, хто додає знання, додає страждання.
Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!
Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?
Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!
І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.
Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...
Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!
Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...
Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...
Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!
Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...
Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.
Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...
Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!
Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...
Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...
Слова речника, сина Давидового, царя Ерусалимського:
Марна марнота! говорить речник; марнота над марнотами, - все марне!
Що за хосен чоловікові з усієї працї його, що він працює під сонцем?
Рід проходить і рід приходить, тільки земля стоїть собі вовіки.
Сонце сходить, сонце й заходить, та й квапить знов до того місця, де має сходити.
Вітер повіє на полуднє, потім поверне 'д півночі; знай, крутиться навкруги, та й вертається туди, звідки взявся.
Усї ріки течуть у море, та й море не переповнюєсь, і туди, звідки взялись, вони неначе вертаються, щоб знов текти.
Всї річі трудні; не може чоловік всього висловити; не насититься око, дивлячись, не наповниться ухо, слухаючи.
Що було колись, те буде й знов, і що дїялось, те й дїяти меться, й нема нового нїчого під сонцем.
Станеться часом дещо, про що люде кажуть: Ось новина! так воно давно вже бувало за попередніх часів.
Нема спомину про старовину; так само й потомство не держати ме в памятї того, що колись постане.
Я, проповідник-речник, царював над Ізраїлем в Ерусалимі;
І віддався цїлим серцем тому, щоб слїдити та мудро вивідувати все, що дїється під сонцем. Тяжка се праця, що її дав Бог людям, щоб нею займались!
Видав я все, що робиться під сонцем: - що ж? усе марнота й мука для духа.
Криве не буде простим, а чого нема, те нї-що й рахувати.
Я говорив в мойму серцї: Ось я став великим, і придбав більш мудростї, нїж усї ті, що царювали поперед мене в Ерусалимі, й серце моє бачило багато мудростї й знання.
І направив я свого духа на те, щоб спізнати, що се таке мудрість, і що таке безумність та дурнота; та пересьвідчився, що й се томить духа;
Бо в кого більш мудростї, в того більш і смутку; й хто прибільшує знаннє, - прибільшує й гризоти.
Слова Екклезіяста сина Давида царя Ізраїля в Єрусалимі.
Марнота марнот, сказав Екклезіяст, марнота марнот, все марнота.
Яка користь людині в усім його труді, яким трудиться під сонцем?
Рід іде і рід приходить, і земля стоїть на віки.
І сонце сходить і сонце заходить і тягнеться до свого місця.
Воно, сходячи, іде туди на південь і обходить до півночі. Обходячи, обходить, іде дух і в своїх поворотах дух повертається.
Всі потоки йдуть до моря і море не наповниться. На місце куди ідуть потоки, там вони повертаються щоб іти.
Всі слова трудні. Не зможе чоловік сказати, і око не насититься баченням, і ухо не насититься слуханням.
Що те, що було, воно те, що буде. І що те, що зроблене, воно те, що буде зроблене. І немає нічого нового під сонцем.
Хто промовить і скаже: Глянь це нове, воно вже сталося в віках, що були перед нами.
Немає памяті перших, і останніх, що сталися, не буде їм памяті в тих, що стануться в кінці.
Я Екклезіяст був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
І я віддав моє серце, щоб шукати і дослідити в мудрості все, що буває під небом. Бо Бог дав людським синам погані обставини, щоб перебувати в них.
Я побачив усі творива зроблені під сонцем, і ось все марнота і вибір духа.
Викривлене не зможе прикраситися, і брак не зможе почисленим бути.
Я сказав в моїм серці, мовлячи: Ось я звеличився і поставив мудрість над усіма, що були переді мною в Єрусалимі, і моє серце багато побачило, мудрість і знання.
І я віддав моє серце, щоб пізнати мудрість і знання, я пізнав притчі і загадки, бо і це бажання духа.
Бо в множестві мудрості множество пізнання, і хто додає пізнаня додасть терпіння.
Слова Екклесиаста, сына Давидова, царя в Иерусалиме.
Суета сует, сказал Екклесиаст, суета сует, - все суета!
Что пользы человеку от всех трудов его, которыми трудится он под солнцем?
Род проходит, и род приходит, а земля пребывает во веки.
Восходит солнце, и заходит солнце, и спешит к месту своему, где оно восходит.
Идет ветер к югу, и переходит к северу, кружится, кружится на ходу своем, и возвращается ветер на круги свои.
Все реки текут в море, но море не переполняется: к тому месту, откуда реки текут, они возвращаются, чтобы опять течь.
Все вещи - в труде: не может человек пересказать всего; не насытится око зрением, не наполнится ухо слушанием.
Что было, то и будет; и что делалось, то и будет делаться, и нет ничего нового под солнцем.
Бывает нечто, о чем говорят: `смотри, вот это новое'; но это было уже в веках, бывших прежде нас.
Нет памяти о прежнем; да и о том, что будет, не останется памяти у тех, которые будут после.
Я, Екклесиаст, был царем над Израилем в Иерусалиме;
и предал я сердце мое тому, чтобы исследовать и испытать мудростью все, что делается под небом: это тяжелое занятие дал Бог сынам человеческим, чтобы они упражнялись в нем.
Видел я все дела, какие делаются под солнцем, и вот, все - суета и томление духа!
Кривое не может сделаться прямым, и чего нет, того нельзя считать.
Говорил я с сердцем моим так: вот, я возвеличился и приобрел мудрости больше всех, которые были прежде меня над Иерусалимом, и сердце мое видело много мудрости и знания.
И предал я сердце мое тому, чтобы познать мудрость и познать безумие и глупость: узнал, что и это - томление духа;
потому что во многой мудрости много печали; и кто умножает познания, умножает скорбь.