(131-1)Висхідна пісня. Давида. Серце моє, о Господи, не горде, та й очі мої не несуться вгору. Я не женусь також за тим, що велике й дивне для мене.
(131-2)Я втихомирив і заспокоїв мою душу, немов дитятко на руках у матері своєї, немов дитя - душа моя у мене.
(131-3)Надійсь, Ізраїлю, на Господа віднині і повіки.
Господи, серце моє не пишнилось, і очі мої не підносились, і я не ганявсь за речами, що більші й дивніші над мене!
Таж я втихомирював і заспокоював душу свою, як дитя, від перс мами своєї відлучене, як дитина відлучена в мене душа моя!
Хай надію складає Ізраїль на Господа відтепер аж навіки!
(131-1)Посходня пісня Давидова. Господи! Не виноситься серце моє, нї гордують очі мої; і не ганяю за речами, що за великі і за дивні для мене.
(131-2)Чи не втихомирив я і не заспокоїв душу мою, як відлучене дитятко при матері своїй? Душа моя, як відлучена дитинка, в мене.
(131-3)Вповай, Ізраїлю, на Господа від нинї по віки.
Пісня ступенів. Давида. Господи, моє серце не піднялося вгору, ані мої очі не піднеслися вгору, ані я не пішов за великими (справами), ані за подивугідними, що понад мене.
Якщо я не був любителем покірности, але підняв вгору мою душу, наче віддоєне від його матері, так віддаси моїй душі.
Хай Ізраїль покладе надію на Господа від тепер і до віку.
Господи! не надмевалось сердце мое и не возносились очи мои, и я не входил в великое и для меня недосягаемое.
Не смирял ли я и не успокаивал ли души моей, как дитяти, отнятого от груди матери? душа моя была во мне, как дитя, отнятое от груди.
Да уповает Израиль на Господа отныне и вовек.