«Марна була б твоя самовпевненість: | уже самий вигляд його валить на землю.
Хіба він не страшний, коли його збудити? Хто може перед ним устоятись?
Хто був напав на нього й зоставсь цілим? | Ніхто у цілій піднебесній.
Не промовчу й про його члени, | і розповім про його силу незрівнянну.
Хто підняв колинебудь перед його одежі? | Хто пройшов крізь його подвійний панцер?
Хто відчинив ворота його пащі?! Кругом зубів його страх!
Спина його - щитів шереги, | замкнених щільно, мов камінною печаттю.
Один до одного пристає тісно, | так, що між ними повітря не проходить.
Кожен до кожного щільно прилипає, | вени зрослись докупи нероздільно.
Чхне він - аж заблисне,| очі у нього, немов вії світанку,
З пельки у нього вилітають смолоскипи, | вискакують огненні іскри.
З ніздер у нього дим виходить, | мов з казана, що на вогні парує.
Своїм подихом він запалив би вугілля, | з пащі у нього полум'я виходить!
У його шиї сидить сила, | поперед нього жах стрибає.
М'язи на його тілі грубі; | як натиснути на них, - не подаються.
Серце його тверде, мов камінь, | тверде, мов спід у жорнах!
Як він устане, на хвилі страх надходить; | морські буруни геть утікають.
Меч ударить його й одскочить, | також і копіє, спис та стріла.
Залізо йому - солома, | мідь - дерево трухляве.
Вистріл з лука не спонукає його до втечі, | каміння з пращі - то йому полова.
Ціп йому, мов стеблина, | а свисне спис, то він собі сміється!
Під ним - черепки гострі; | неначе борона, проходить по болоті.
Під ним, мов у казані, кипить безодня, | йому море, мов горщик на пахощі.
По собі він лишає світлу стежку; | глибінь стає, мов голова сива.
Рівні він на землі не має, | він створений безстрашним.
Він позирає на все гордо: | він цар над усіма гордими звірями!»
Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш.
Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?
Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє!
Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.
Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів?
Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах!
Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать.
Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.
Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.
Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової!
Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні!
Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.
Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його.
Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.
М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається.
Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!
Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.
Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.
За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!
Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.
Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.
Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото.
Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.
Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.
Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,
він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям!
Марна се була б надїя, (його спіймати); тільки спогляне на тебе, так і помертвієш.
Нема такого відважного, хто б посьмів непокоїти його, (хиба тільки я, бо) хто може остоятись перед лицем моїм?
Хто менї що дав уперед, щоб я мав віддавати йому? все що є скрізь під небом, все воно моє!
Не замовчу й про члени його, про силу й красну будову його!
Хто зможе зняти верхню одежу з його, або хто наближиться до подвійних челюстий його?
Хто ворота в його в пелцї відчинив би? Круг зубів його - страх-трепет, кругом зубів його страх!
Крепкі щити (тїло) його - се красота: вони сковані до купи лускою, неначе печаткою твердою;
Одна до одної прилягає так тїсно, що не пройде й воздух проміж них;
Одна на другій лежить щільно, щеплені й не розлїплюються.
Чхне він - аж заблисне, а очі в його, мов війки в ранньої зорі;
З пельки в його виходять, неначе поломє, вискакують огняні искри.
З ніздер дим димить, як із кипячого горшка або казана.
Подихом він роздуває (мов) у кузнї вуголь, а з пащі в його виходить поломє.
Сила ж в його в шиї, а вперід його страх.
Все мясне в його тїлї, мов злите з собою твердо, (від нїчого) не дрогне.
Серце в його тверде, наче камінь, збите в купу, мов спід у жорнах.
Як метнеться він, невміраки в страсї, зомлївають із переляку.
Меч, що вдарить його, одскочить, не вдїє нїчо нї спис, нї стріли нї панцир.
Залїзо йому - солома, мідь - трюхле дерево.
Дочка (стріла) лука не оберне його до втечі, а каміннє з пращі - се йому полова.
Друк - у його бадиллє, а як свисне дарда, він осьміхнеться.
Каменюки під ним гострі, а він лежить на зуб'ї в грязї.
Глибиня кипить під ним, мов у казанї, а вода морська - неначе кипуче мастило.
За собою стежку сьвітлу (в водї) зоставляє; глибінь (від піни), як би посивіла.
Рівнї він на землї не має; він сотворений, щоби не боятись.
Згорда вниз на все високе він позирає; усїм гордим він гордує й над ним царює.
Чи ти його не побачив, ані не здивувався ти над сказаним (про нього)?
Чи ти не побоявся, томущо воно приготовлене Мені? Бо хто є той, що Мені протиставиться?
Чи хтось стане проти Мене і встоїться, чи не вся піднебесна моя?
Не замовчу задля нього, і слово сили помулує рівного собі.
Хто відкриє лице його одіння? А до складки його броні хто ввійде?
Хто відкриє двері його лиця? Довкруги його зубів - страх.
Його внутреності - мідяні щити, а його звязь наче камінь сміріт.
Один до одного пристають, а дух не пройде крізь нього.
Чоловік пристане до свого брата, вони держаться разом і не відділяться.
Як пчихає він світиться світло, а його очі вигляд ранньої зорі.
З його уст виходять горіючі світила і викидаються решітки огня.
З його ніздрів виходить дим печі, що горить огнем угля.
Його душа вугілля, а з його уст виходить полумінь.
В його шиї замешкує сила, знищення перед ним біжить.
Мязи його тіла зліпилися. Як зливає (хтось) на нього, він не порушиться.
Серце його закріплене наче камінь, а стало наче непорушне ковадло.
Як він повертається (це) страх чотироногим звірам, що скачуть на землі.
Якщо його зустрінуть списи, нічого не зроблять вкинений спис і броня.
Бо ж він вважає залізо за полову, а мідь за гниле дерево.
Його не рушить мідяний лук, а він вважає того, що кидає каміння, за траву.
Тростиною вважаються молоти, а він висміює махання огнем.
Його лежанка - острі цвяхи, а все золото моря під ним наче глина без міри.
Приводить до кипіння безодню наче мідь, він море вважає за посудину з мастю,
а тартар безодні за полоненого. Він вважає безодню за прохід.
На землі немає нікого подібного до нього, зробленого, щоб ним гралися мої ангели.
Він бачить все високе, а сам є царем всого, що у водах.
Надежда тщетна: не упадешь ли от одного взгляда его?
Нет столь отважного, который осмелился бы потревожить его; кто же может устоять перед Моим лицем?
Кто предварил Меня, чтобы Мне воздавать ему? под всем небом все Мое.
Не умолчу о членах его, о силе и красивой соразмерности их.
Кто может открыть верх одежды его, кто подойдет к двойным челюстям его?
Кто может отворить двери лица его? круг зубов его - ужас;
крепкие щиты его - великолепие; они скреплены как бы твердою печатью;
один к другому прикасается близко, так что и воздух не проходит между ними;
один с другим лежат плотно, сцепились и не раздвигаются.
От его чихания показывается свет; глаза у него как ресницы зари;
из пасти его выходят пламенники, выскакивают огненные искры;
из ноздрей его выходит дым, как из кипящего горшка или котла.
Дыхание его раскаляет угли, и из пасти его выходит пламя.
На шее его обитает сила, и перед ним бежит ужас.
Мясистые части тела его сплочены между собою твердо, не дрогнут.
Сердце его твердо, как камень, и жестко, как нижний жернов.
Когда он поднимается, силачи в страхе, совсем теряются от ужаса.
Меч, коснувшийся его, не устоит, ни копье, ни дротик, ни латы.
Железо он считает за солому, медь - за гнилое дерево.
Дочь лука не обратит его в бегство; пращные камни обращаются для него в плеву.
Булава считается у него за соломину; свисту дротика он смеется.
Под ним острые камни, и он на острых камнях лежит в грязи.
Он кипятит пучину, как котел, и море претворяет в кипящую мазь;
оставляет за собою светящуюся стезю; бездна кажется сединою.
Нет на земле подобного ему; он сотворен бесстрашным;
на все высокое смотрит смело; он царь над всеми сынами гордости.