Як ті три мужі перестали відповідати Іовові, тому що він уважав себе праведним у своїх очах,
тоді запалав гнівом Елігу, син Барахела з Бузу, з родини Рама. А запалав він гнівом на Іова за те, що Іов виправдовував себе радше, ніж Бога.
На трьох же його друзів запалав він гнівом за те, що вони не знайшли ніякої більш відповіді, а все ж засудили Іова.
Отже, Елігу ждав був, поки вони говорили з Іовом, бо вони були старші від нього віком.
Як же Елігу побачив, що в устах трьох мужів не було більш ніякої відповіді, запалав гнівом,
От і озвався Елігу, син Барахела з Бузу, й мовив: «Я молодий віком, а ви старі вже, | тому я наляканий, боявся | висловити вам мою думку.
Я собі думав: Хай дні говорять, | і літа многі хай покажуть мудрість!
То Божий дух у людині, | Всесильного надхнення їх урозумляє.
Не ті, що мають багато літ, уже й мудрі, | і не старі вже й розуміють правду.
Тому й кажу: Мене послухай! | Оповіщу і я, що знаю!
Ось я чекав слів ваших, | вслуховувавсь у ваші міркування. | Тоді, як ви шукали слів,
я пильно уважав на вас, | і ось ніхто Іовові не перечить, | ніхто з вас не відповідає на його промови.
Тож не кажіть: Ми знайшли мудрість; | Бог нас навчає, не людина!
Тому я не так сперечатися буду, | я відповім йому не вашими словами.
Збентежені, не відповідали більше, | слів їм забракло.
І я чекав; але що не говорять, | що стоять і не відповідають більше, -
то відповім і я по змозі, | оповіщу і я, що знаю.
Повний бо слів я, | мене спонукує дух усередині.
Нутро моє, немов вино без стоку, | що нові міхи розриває.
Я виговорюсь, легше мені стане; | розтулю мого рота й відкажу.
Я не зважатиму ні на чию особу, | лестити не буду нікому;
лестити бо й не вмію: | інакше бо умить мене вбив би Творець мій.»
І перестали ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в очах своїх.
І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, на Йова запалився гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога.
Також на трьох приятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.
А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були старші віком за нього.
І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, і запалився його гнів!
І відповів бузянин Елігу, син Барах'їлів, та й сказав: Молодий я літами, ви ж старші, тому то я стримувався та боявся знання своє висловити вам.
Я подумав: Хай вік промовляє, і хай розуму вчить многоліття!
Справді, дух він у людині, та Всемогутнього подих їх мудрими чинить.
Многолітні не завжди розумні, і не все розуміються в праві старі.
Тому я кажу: Послухай мене, хай знання своє висловлю й я!
Тож слів ваших вичікував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите.
І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йову довів, хто б відповідь дав на слова його!
Щоб ви не сказали: Ми мудрість знайшли: не людина, а Бог переможе його!
Не на мене слова він скеровував, і я не відповім йому мовою вашою.
Полякались вони, вже не відповідають, не мають вже слів...
Я чекав, що не будуть вони говорити, що спинились, не відповідають уже.
Відповім також я свою частку, і висловлю й я свою думку.
Бо я повний словами, дух мойого нутра докучає мені...
Ось утроба моя, мов вино невідкрите, вона тріскається, як нові бурдюки!
Нехай я скажу й буде легше мені, нехай уста відкрию свої й відповім!
На особу не буду уваги звертати, не буду підлещуватись до людини,
бо не вмію підлещуватись! Коли ж ні, нехай зараз візьме мене мій Творець!
Як же ті три мужі вже не відказували Йовові, тим що він себе мав за праведного,
Тодї запалав гнївом Еліуй Барахиїленко, з Бузу, з роду Рамового; а запалав гнїв його на Йова за те, що виправдував себе більш, анїж Бога;
А на трьох другів його досадував за те, що не знайшли влучної відповідї, а тільки винуватили Йова.
Еліуй же ждав, покіль Йов говорив, бо ті були старші його віком.
Як же побачив Еліуй, що уста тих трьох мужів не вміли більш відказувати, то й запалав гнївом.
От і озвавсь Еліуй Барахиїленко з Бузу так: Я молодий, а ви вже старцї: я боявсь висказувати мою думку.
Я собі думав: Нехай говорять днї, і многі лїта навчають мудростї.
Але дух у чоловіцї та вдохновеннє від Вседержителя дають йому розум.
Не самі ж тільки многолїтні розумні, та й не самі старцї знають правду.
От чому я говорю. Тим то вислухайте мене, виповім і я те, що знаю.
Ось, я вижидав, що ви казати мете, - вслуховавсь у ваші розсуджування, докіль ви придумували, що б сказати.
Пильно дивився на вас, та ось нї один із вас не спромігся доказати провину Йову, ба вже й перестали відповідати на слова його.
Не говоріте: ми знайшли мудрість у йому, й хиба Бог опрокине його, а не чоловік.
От же, коли б він обертав слова свої до мене, я б не по вашому вмів на його річ відказати.
Полякались, мовчять, перестали говорити.
А коли я жду, а вони не говорять, з'упинились і вже не відказують,
То я відкажу й виявлю мою думку.
Повен я слова, й дух мій в менї розпирає мене.
Справдї, нутро моє, як молоде вино в зачиненій посудинї: воно готове розпукнутись, неначе міх новий.
Виговорюсь; стане менї легче; відчиню уста мої й відкажу.
Не дивити мусь на лице чоловіка й нїякому чоловікові лестити не буду,
Лестити бо я не вмію, нехай би й зараз убив мене Творець мій!
Замовкли ж і три його друзі, щоб більше не відповідати Йовові. Бо Йов був праведний перед ними.
Розлютившись Еліус син Варахіїла, Вузіт з роду Рам з Авсітідійської країни, розлютився ж дуже на Йова, томущо він проголосив себе праведним перед Господом.
І дуже розлостився проти трьох друзів, томущо не змогли відповісти Йовові і поклали його за безбожного.
А Еліус стерпів дати відповідь Йовові, томущо вони старші від нього днями.
І побачив Еліус, що немає відповіді в устах трох мужів, і розлостився своїм гнівом.
Підібравши ж Еліус син Варахіїла Вузіт, сказав: Я ж є наймолодший в часі, а ви є старші. Тому я замовчав, боючись сповістити вам своє вміння.
Я сказав, що: Це не час, що говорить, а в багатьох роках не пізнали мудрости.
Але дух є в смертних людях, а вдихання Вседержителя є те, що навчає.
Не многолітні мудрі, ані не старці знають суд.
Тому я сказав: Послухайте мене, і я сповіщу вам те, що знаю.
Послухайте мої слова. Бо скажу вам, що слухаєте, доки не дослідите слова.
І так як ви зрозумію, і ось не було в вас того, що оскаржував Йова, що відповідав на його слова.
Щоб ви не сказали: Ми знайшли мудрість, додали ми Господеві.
Чоловікові ж наказали ви сказати ці слова.
Вони жахнулися, більше не відповіли, в них слова пропали.
Я був терпеливий, бо не говорили, бо стояли, не відповіли.
А Еліус підібравши говорить:
Знову говоритиму, бо я є повний слів, бо мене вбиває дух живота.
А мій живіт наче бордюг солодкого молодого вина, що кипить, що завязаний, чи наче надутий ковальський міх.
Я заговорю, відкривши губи, щоб спочити.
Бо я не соромитимуся людини, але ані не боятимуся смертної людини.
Бо не вмію подивляти обличчя. Якщо ж ні, і мене поїсть міль.
Когда те три мужа перестали отвечать Иову, потому что он был прав в глазах своих,
тогда воспылал гнев Елиуя, сына Варахиилова, Вузитянина из племени Рамова: воспылал гнев его на Иова за то, что он оправдывал себя больше, нежели Бога,
а на трех друзей его воспылал гнев его за то, что они не нашли, что отвечать, а между тем обвиняли Иова.
Елиуй ждал, пока Иов говорил, потому что они летами были старше его.
Когда же Елиуй увидел, что нет ответа в устах тех трех мужей, тогда воспылал гнев его.
И отвечал Елиуй, сын Варахиилов, Вузитянин, и сказал: я молод летами, а вы - старцы; поэтому я робел и боялся объявлять вам мое мнение.
Я говорил сам себе: пусть говорят дни, и многолетие поучает мудрости.
Но дух в человеке и дыхание Вседержителя дает ему разумение.
Не многолетние только мудры, и не старики разумеют правду.
Поэтому я говорю: выслушайте меня, объявлю вам мое мнение и я.
Вот, я ожидал слов ваших, - вслушивался в суждения ваши, доколе вы придумывали, что сказать.
Я пристально смотрел на вас, и вот никто из вас не обличает Иова и не отвечает на слова его.
Не скажите: мы нашли мудрость: Бог опровергнет его, а не человек.
Если бы он обращал слова свои ко мне, то я не вашими речами отвечал бы ему.
Испугались, не отвечают более; перестали говорить.
И как я ждал, а они не говорят, остановились и не отвечают более,
то и я отвечу с моей стороны, объявлю мое мнение и я,
ибо я полон речами, и дух во мне теснит меня.
Вот, утроба моя, как вино неоткрытое: она готова прорваться, подобно новым мехам.
Поговорю, и будет легче мне; открою уста мои и отвечу.
На лице человека смотреть не буду и никакому человеку льстить не стану,
потому что я не умею льстить: сейчас убей меня, Творец мой.