Заговорив Іов і мовив:
«О коли б то зважено моє горе, | і на вагу покладено все моє нещастя!
Воно б напевно переважило пісок у морі, | тим то й слова мої без тями.
Бо стріли Всемогутнього мене прошили, | і їхню отруту мусить моя душа пити; | і страхи Божі спрямувались проти мене.
Чи ж скиглить у траві осел дикий? | Чи ж реве віл при яслах повних?
Чи ж їсть хтось несмачне, без соли? | Чи ж є смак у яєшній білковині?
Чого я не хотів і доторкнутись, | те їжею гидкою стало для мене.
Коли б то вже моє прохання збулось, | коли б то Бог здійснив мою надію,
коли б то Бог зволив мене розтоптати, | простерти свою руку й убити мене!
Я мав би ще якусь утіху, | звеселився б у нещадній муці, | бо я не зрікся постанов Святого!
Яка у мене сила, щоб чекати? | Яке моє майбутнє, щоб тягнути вік мій?
Чи ж моя сила міцна, як камінь? | Чи, може, тіло моє з міді?
Чи ж не віднято в мене мою поміч? | Чи ж маю я якийсь рятунок?
Нещасний має право на милосердя друга, | навіть коли він утратив страх перед Всемогутнім.
Мої брати, немов потік, зо мною віроломні, | мов ложе ручаїв бистротекучих,
від криги каламутних, | що на них купи снігу.
Під час посухи вони зникають, | під спеку швидко висихають.
За ними валки змінюють свою дорогу, | заходять у пустиню й гинуть.
Темаські каравани за ними виглядають, | валки шеваські на них уповають,
та розчаровуються у своїй надії, | до них приходять і ніяковіють.
Такі й ви тепер для мене: | побачили страшне та й полякались.
Чи я колись казав вам: Дайте мені! | З достатків ваших мені подаруйте!
З ворожої руки мене врятуйте, | і викупіть мене з рук розбишаків! –
Навчіть мене, і я замовкну! | Вкажіть мені, у чому помиливсь я!
Чому глумитеся зо слів правди? | І що він варт, отой ваш докір?
Невже вигадуєте лиш слова, щоб докоряти? | Таж мова розпачливого - на вітер!
Навіть на сироту кидаєте ви жереб | і шахруєте вашим другом.
Тож, прошу, згляньтесь надо мною; | я вам увічі не скажу неправди!
Верніться, нема тут лукавства; | верніться, право моє ще існує!
Чи на язиці в мене лукавство? | Чи, може, моє піднебіння не вміє розрізняти лиха?»
А Йов відповів та й сказав:
Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі,
то тепер воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважне слова мої кажуть!...
Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п'є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене...
Чи дикий осел над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Чи без соли їдять несмачне, чи є смак у білкові яйця?
Чого не хотіла торкнутись душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі...
О, коли б же збулося прохання моє, а моє сподівання дав Бог!
О, коли б зволив Бог розчавити мене, простягнув Свою руку й мене поламав,
то була б ще потіха мені, і скакав би я в немилосердному болі, бо я не зрікався слів Святого!...
Яка сила моя, що надію я матиму? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це?
Чи сила камінна то сила моя? Чи тіло моє мідяне?
Чи не поміч для мене в мені, чи спасіння від мене відсунене?
Для того, хто гине, товариш то ласка, хоча б опустив того страх Всемогутнього...
Брати мої зраджують, мов той потік, мов річище потоків, минають вони,
темніші від льоду вони, в них ховається сніг.
Коли сонце їх гріє, вони висихають, у теплі гинуть з місця свого.
Каравани дорогу свою відхиляють, уходять в пустиню й щезають.
Каравани з Теми поглядають, походи з Шеви покладають надії на них.
І засоромилися, що вони сподівались; до нього прийшли та й збентежились.
Так і ви тепер стали ніщо, побачили страх і злякались!
Чи я говорив коли: Дайте мені, а з маєтку свого дайте підкуп за мене,
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гнобителевих мене викупіть?
Навчіть ви мене і я буду мовчати, а в чім я невмисне згрішив розтлумачте мені...
Які гострі слова справедливі, та що то доводить догана від вас?
Чи ви думаєте докоряти словами? Бо на вітер слова одчайдушного,
і на сироту нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!...
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу перед вами неправди.
Верніться ж, хай кривди не буде, і верніться, ще в тім моя правда!
Хіба в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку, щоб розпізнати нещастя?
І відказав Йов і промовив:
О, коли б то зважено по правдї нарікання мої, а разом із ними положено на вагу терпіння мої!
Вони певно переважили б пісок у морях! Тим то й слова мої такі гіркі.
Бо стріли вседержителеві (встромлені) в менї; їх отруту ссе дух мій; страхи Господнї встали на мене.
Чи ж реве дикий осел у траві? чи ж риче віл при повних яслах?
Чи ж їдять несмачне без соли, й чи є смак у яйчній білковинї?
(тим часом) До чого не хотїла й доторкнутись душа моя, те становить гидку їжу мою.
О, коби то сталось, чого я бажаю, та сповнив Бог те, чого дожидаю!
О, коли б то Бог ізволив стерти мене, простерти руку свою і вбити мене!
Се (одно) ще було б відрадою менї, і я кріпився б у безпощадній муцї моїй, що не противився словові Сьвятого.
Що ж за сила в мене, щоб надїятись ще менї? і який конець, щоб протягати менї життє моє?
Чи ж моя сила тверда, як твердий камінь? чи може мідь тїло моє?
Чи ж із себе добуду я поміч собі, або чи маю звідкись піддержку?
До страдаючого повинен би мати спожалїннє друг його, наколи він не стратив страху перед Всевишним.
Та брати мої перемінні, мов поток, мов ручаї бистротекучі,
Що каламутні від леду, й повно в них снїгу.
Як же настане тепло, вони малїють, а під жару вони зникають із русел своїх.
Вони змінюють напрям доріг своїх, заходять у пустиню й щезають;
Дивляться, де вони, дороги Темайські; надїються на них дороги Савейські,
Та стають заведені в надїї сво- їй: приходять туди, та румянїють від стиду.
Так і ви тепер - нїчо: побачили страшне та й полякались.
Чи я казав вам коли: дайте менї, або заплатїть за мене з достатку вашого;
І вирятуйте мене з руки ворожої, і з рук мучителїв викупіть мене?
Навчіте мене, а я замовкну, укажіть, у чому я провинен.
Яка то сила в словах правди! Але що ж доказують докори ваші?
Ви видумуєте речи, щоб докоряти? На вітер пускаєте ви слова ваші!
Ви корите сироту, й копаєте яму другові вашому!
Але я прошу вас: спогляньте на мене; чи буду я говорити неправду перед лицем вашим?
Розберіть, чи є тут неправда? пошукайте, - правда у мене!
Чи є на язицї в мене неправда? Чи вже ж піднебіннє моє не може досмакуватись гіркого?
Почавши ж, Йов каже:
Коби бо хтось поставив на вагу мою лють, а мої болі взяв би разом на мірило,
і були б тяжчі від піску, що при березі. Але, як здається, мої слова погані.
Бо в моїм тілі є господні стріли, яких лють випиває мою кров. Коли почну говорити, колять мене.
Що ж бо? Чи без причини закричить дикий осел, але чи не тому, що шукає їжі? Чи ж і бик зареве голосом при яслах, коли має їжу?
Чи їстиметься хліб без соли? Чи ж і є смак в пустих словах?
Бо моя душа не може спинитися. Бо я вважаю за огидну свою їжу, наче запах лева.
Бо коли б дано мені, і прийшло моє прохання, і мою надію дав би Господь.
Господь, почавши, хай зранить мене, до кінця ж мене не вигубить.
Хай буде ж для мене гробницею місто, в якому на мурах я скакав на ньому, не перестану. Бо я не переступив святих слів мого Бога.
Яка бо моя сила, що я терплю? Чи який мій час, що держиться моя душа?
Чи моя сила - сила каміння? Чи моє тіло мідяне?
Чи не на Нього я поклав надію? Поміч же від мене віддалилася.
Відкинуло мене милосердя, а господня поміч знехтувала мною.
Не поглянули на мене мої близькі. Наче потік, що відходить, чи наче хвиля пройшли повз мене.
Ті, що мене шанували, тепер напали на мене наче сніг, чи суцільний лід.
Так як коли настала горяч, розтопились і не відомо чим було,
так і я оставлений всіма, згинув я і став бездомним.
Гляньте на дороги теманців, ви, що оточнюєте дороги Сабонців.
І стидові підпадуть ті, що надіються на міста і маєтки.
Отже і ви ж надійшли на мене без милосердя, наче перестрашилися, бачачи мою рану.
Що ж бо? Чи я щось у вас попросив, чи потребую вашої сили,
щоб спастися від ворогів, чи спастися з руки володарів?
Повчіть мене, я ж мовчатиму. Якщо я в чомусь заблукав, скажіть мені.
Але як видно, погані слова праведника, бо не у вас прошу сили.
Ані ваше оскарження не спинить мої слова, бо ані не сприйму мову ваших слів.
Бо ви лише нападаєте на сироту, наскакуєте на вашого друга.
Тепер же поглянувши на ваші лиця, не скажу неправди.
Сидіть же і хай не буде неправедности, і знову підіть з праведним.
Бо немає неправди на моїм язику. Чи моє горло не розсуджує розумне?
И отвечал Иов и сказал:
о, если бы верно взвешены были вопли мои, и вместе с ними положили на весы страдание мое!
Оно верно перетянуло бы песок морей! Оттого слова мои неистовы.
Ибо стрелы Вседержителя во мне; яд их пьет дух мой; ужасы Божии ополчились против меня.
Ревет ли дикий осел на траве? мычит ли бык у месива своего?
Едят ли безвкусное без соли, и есть ли вкус в яичном белке?
До чего не хотела коснуться душа моя, то составляет отвратительную пищу мою.
О, когда бы сбылось желание мое и чаяние мое исполнил Бог!
О, если бы благоволил Бог сокрушить меня, простер руку Свою и сразил меня!
Это было бы еще отрадою мне, и я крепился бы в моей беспощадной болезни, ибо я не отвергся изречений Святаго.
Что за сила у меня, чтобы надеяться мне? и какой конец, чтобы длить мне жизнь мою?
Твердость ли камней твердость моя? и медь ли плоть моя?
Есть ли во мне помощь для меня, и есть ли для меня какая опора?
К страждущему должно быть сожаление от друга его, если только он не оставил страха к Вседержителю.
Но братья мои неверны, как поток, как быстро текущие ручьи,
которые черны от льда и в которых скрывается снег.
Когда становится тепло, они умаляются, а во время жары исчезают с мест своих.
Уклоняют они направление путей своих, заходят в пустыню и теряются;
смотрят на них дороги Фемайские, надеются на них пути Савейские,
но остаются пристыженными в своей надежде; приходят туда и от стыда краснеют.
Так и вы теперь ничто: увидели страшное и испугались.
Говорил ли я: дайте мне, или от достатка вашего заплатите за меня;
и избавьте меня от руки врага, и от руки мучителей выкупите меня?
Научите меня, и я замолчу; укажите, в чем я погрешил.
Как сильны слова правды! Но что доказывают обличения ваши?
Вы придумываете речи для обличения? На ветер пускаете слова ваши.
Вы нападаете на сироту и роете яму другу вашему.
Но прошу вас, взгляните на меня; буду ли я говорить ложь пред лицем вашим?
Пересмотрите, есть ли неправда? пересмотрите, - правда моя.
Есть ли на языке моем неправда? Неужели гортань моя не может различить горечи?