Незабаром цар вислав старця атенця, щоб присилував юдеїв лишити батьківські закони й не жити за Божими законами,
осквернити храм, що в Єрусалимі, й назвати його храмом Олімпійського Зевеса, а той, що на Гарізімі, згідно з характером мешканців того міста, - храмом Гостинного Зевеса.
Тяжкою, для народу докраю нестерпною була навала так великого лиха.
Храм же наповнили погани розпустою та пияцтвом; вони веселилися з повіями, в святім подвір'ї зближалися з жінками і впроваджували туди негожі речі.
Вівтар був повний нечистих жертв заборонених законом.
Не вільно було ні суботу святкувати, ні дотримувати прадідівських свят, ба навіть і юдеєм називатися.
Людей приводили насильно щомісяця в день царських народин, щоб вони їли жертвенне м'ясо. А як наставало свято Діонисія, примушувано їх брати участь у процесіях, увінчуватися плющем.
За порадою Птолемея, був виданий наказ так само поводитися з юдеями сусідніх грецьких міст і примушувати їх їсти жертвенне м'ясо;
а тих, що не погодяться прийняти грецьких звичаїв, мали вбивати; так, отже, можна було бачити, яке настало горе!
Привели бо двох жінок, що обрізали своїх дітей; їм прив'язано їхніх дітей до грудей і, обвівши їх прилюдно по цілому місті, скинули стрімголов з муру.
Про інших, що були повтікали до печер у сусідстві, щоб потайки святкувати день суботній, донесено Филипові, і їх усіх разом спалено, бо вони не могли допомогти собі, шанувавши святий день.
Прошу, отже, тих, що їм потрапить у руки ця книга, не розпачувати над тими нещастями, а вірити, що кари впали не погибелі ради, а на науку нашому народові;
бо не лишати грішників на довгий час, але негайно покарати їх - це знак великої доброти.
Якщо з іншими народами Владика чекає довготерпеливо, аж сповниться міра їхніх гріхів, щоб їх покарати, то з нами він вирішив інакше,
саме - не карати нас наприкінці, коли наші гріхи дійдуть уже до краю.
Ось чому він ніколи не позбавляє нас свого милосердя; і хоч карає свій народ нещастями, та ніколи не покидає його.
Тільки, щоб пригадати вам, ми згадали про ці речі; після цих кількох слів повернімось до оповідання.
Був тоді Єлеазар, один із найвидатніших книжників, муж уже похилий в літах, шляхетний видом; його ж силували їсти свинину, відкривавши йому рота.
Та він, воліючи почесну смерть над ганебне життя, подався добровільно на місце тортур,
сплюнувши спершу (на м'ясо), як це й мали б робити всі, які зважились відкинути те, чого навіть з прив'язання до життя не можна їсти.
Ті, що були відряджені до беззаконного жертвування здавна знавши цього мужа, взяли його набік і почали його намовляти, щоб приніс м'яса, яке можна було йому споживати, сам собі зготував його та й удав начебто він їсть із жертвенного м'яса, згідно з царським наказом,
і тим урятував себе від смерти; тож мав би, завдяки давній до них дружбі, зазнати людяного ставлення.
Та він прийняв шляхетну постанову, гідну свого віку, старечої поважности, посивілого від невтомного труду волосся, добре вихованої змалку поведінки, особливо ж згідну з святим, Богом установленим законом, то ж не вагавшися, заявив, щоб його послали на другий світ.
«Не годиться бо нашому вікові таке вдавати, щоб молодь не думала, що дев'ятдесятлітній Єлеазар перейшов на поганську віру,
та через моє лицемірство, з прив'язання до короткого та незначного життя, і сама не збилась з дороги, - а й собі щоб не накликати на старість сорому та безчестя.
Ба, навіть якби я й уник тепер людської кари, то рук Вседержителя ні живий, ні мертвий не уникну.
Тому коли я тепер помру безбоязно, то виявлюся гідним моєї старости,
а для молоді лишу зразок відважної та шляхетної смерти за величні й святі закони». Це сказавши, він, не вагаючись, пішов на місце тортур.
. Ті, що вели його й що недавно перед тим були зичливі йому, з-за слів, що їх він висказав, поставились до нього неприхильно, вважали бо ці слова за безумство.
Він же, готовий вмерти від ударів, застогнав і мовив: «Господь у своїй святості й у своєму знанні добре відає, що я, мавши змогу звільнитися від смерти, зношу тілом ці гіркі страждання від ударів, душею ж терплю їх радо заради страху, що його маю перед ним».
Отак Єлеазар помер, лишивши своєю смертю не тільки для молоді, але й для багатьох інших з народу приклад відваги та пам'ятку чесноти.
-
-
-
-
Після не багато часу цар післав старшину Атенея змушувати юдеїв відвертатися від батьківських законів і не придержуватися божих законів,
а осквернити той храм, що в Єрусалимі, і називати Олімпійським Дієм, і той, що в Арґарізі, так як бажали ті, що жили на місці, Дієм Чужинців.
Бідою і тяжким для всіх було наставання зла.
Бо храм наповнився розпущеністю і криком народів, що розважалися з блудницями, і в святих притворах перебували з жінками, ще й те, що не годиться, вносили до середини.
А жертівник наповнили тим, що заборонене було законом і негодящим.
Не було можливо ані святкувати суботи, ані зберігати батьківські празники, ані просто називатися юдеєм.
Кожного місяця в день уродин царя проваджені були гіркою силою до жертви, а як наставав празник Діонізія були змушувані, маючи плющ, проводити походи Діонізієві.
А вийшов закон до довколішних елленських міст за рішенням Птоломея проти юдеїв, щоб вони зберігали ті самі звичаї і приносили жертви,
а тих, що не забажають перейти на еллинське забити. Можна було, отже, бачити біду, що настала.
Бо приведено дві жінки, які обрізали дітей. Їм на груди повісивши дітей і вселюдно провівши їх через місто до стін, скинули.
Інші, що зблизька збіглися до печер, щоб потайки святкувати суботу, видані Филипові, спалені були разом, томущо за невідповідне вважали помогти собі через славу назнаменованого дня.
Отже, благаю тих, що читають цю книгу, не розчаруватися нанесеними, а вважати, що кари не на вигублення, але на упімнення нашого роду.
Бо не попустити безбожним на довгий час, але (дати) щоб зразу надійшла кара, це знак великого добродійства.
Бо не так як над іншими народами Владика чекає, довготерплячи аж доки вони не прийдуть до повноти гріхів, щоб їх покарати, не так Він судив, щоб було з нами,
щоб не пімститись над нами вкінці, коли наші гріхи дійшли до повноти.
Тому то Він ніколи не відбирає від нас милосердя, а картаючи поганими подіями не оставляє свого народу.
Лише хай це нам буде сказане на пригадку. Після (цих) коротких (слів) треба прийти до розповіді.
Якийсь Елеазар з перших книжників, чоловік, що вже постарівся віком і гарний виглядом лиця, був змушуваний відкривши уста їсти свинське мясо.
А він радше приймаючи зі славою смерть ніж життя з опоганенням, сам пішов на муку,
виплюнувши, за тим звичаєм, який належиться проходити тим, що рішили протиставитися тому, чого не годиться покуштувати з любови до життя.
А ті, що були назначені до беззаконного жервування, через те, що з давніх часів чоловіка знали, взявши його на самоту, переконували, щоб він принісши мясо, яке йому годиться їсти і ним приготовлене, вдавав наче їсть мясо, що з царської жертви за приказом,
щоб зробивши це він спасся від смерти, і одержав чоловіколюбя через давню дружбу з ними.
А він чітко роздумавши і зробивши те, що гідне віку і приналежне старості і явній сивині і гарному життю від дитинства і придбане з часом, радше придержуючись святого і Богом даного закону, швидко відповів, кажучи, щоб післали (його) до аду.
Бо не є гідним в нашому віку лицемірити, щоб численні з молодих, прийнявши що девятдесять літний Елеазар перейшов до чужоземців,
і вони через моє лицемірство і через мале і невчасне життя були обманені мною, і я зробив порок і пляму в старості.
Бо якщо я й спасуся від нинішньої муки, що від людей, то від руки Вседержителя не втечу, ані живим, ані мертвим.
Тому тепер мужно відлучившись від життя, покажуся гідним старості,
а молодим оставлю вірний приклад, щоб хоробро і вірно за чесні і святі закони вмерти. Як він це сказав, зразу пішов на муку.
Як ті, що до нього трохи раніше мали добру волю, на злість змінилися через вище сказані слова, оскільки вони вважали це за глупоту,
бажаючи муками закінчитися, застогнавши він сказав: Господеві, що має святий розум, явним є, що можучи звільнитися від жорстокої смерти, тілом терплю болі, коли мене бють, а душею це радо терплю через його страх.
І цей, отже, переставився в такий спосіб, поправді оставивши не лише молодим, але і численним з народу свою смерть як приклад і память мужності.
Спустя немного времени царь послал одного старца, Афинянина, принуждать Иудеев отступить от законов отеческих и не жить по законам Божиим,
а также осквернить храм Иерусалимский и наименовать его храмом Юпитера Олимпийского, а храм в Гаризине, так как обитатели того места пришельцы, храмом Юпитера странноприимного.
Тяжело и невыносимо было для народа наступившее бедствие.
Храм наполнился любодейством и бесчинием от язычников, которые, обращаясь с блудницами, смешивались с женщинами в самых священных притворах и вносили внутрь вещи недозволенные.
И жертвенник наполнился непотребными, запрещенными законом вещами.
Нельзя было ни хранить субботы, ни соблюдать отеческих праздников, ни даже называться Иудеем.
С тяжким принуждением водили их каждый месяц в день рождения царя на идольские жертвы, а на празднике Диониса принуждали Иудеев в плющевых венках идти в торжественном ходе в честь Диониса.
Такое повеление вышло и соседним Еллинским городам, по наущению Птоломея, чтобы они так же действовали против Иудеев и заставляли их приносить идольские жертвы,
а не соглашавшихся переходить к Еллинским обычаям убивали. Тогда-то можно было видеть настоящее бедствие.
Две женщины обвинены были в том, что обрезали своих детей; и за это, привесив к сосцам их младенцев и пред народом проведя по городу, низвергли их со стены.
Другие бежали в ближние пещеры, чтобы втайне праздновать седьмый день, но, быв указаны Филиппу, были сожжены, ибо неправедным считали защищаться по уважению к святости дня.
Тех, кому случится читать эту книгу, прошу не страшиться напастей и уразуметь, что эти страдания служат не к погублению, а к вразумлению рода нашего.
Ибо то самое, что нечестивцам не дается много времени, но скоро подвергаются они карам, есть знамение великого благодеяния.
Ибо не так, как к другим народам, продолжает Господь долготерпение, чтобы карать их, когда они достигнут полноты грехов, не так судил Он о нас,
чтобы покарать нас после, когда уже достигнем до конца грехов.
Он никогда не удаляет от нас Своей милости и, наказывая несчастьями, не оставляет Своего народа.
Впрочем пусть будет это сказанона память нам: после этих немногих слов возвратимся к повествованию.
Был некто Елеазар, из первых книжников, муж уже достигший старости, но весьма красивой наружности: его принуждали, раскрывая ему рот, есть свиное мясо.
Предпочитая славную смерть опозоренной жизни, он добровольно пошел на мучение, и плевал,
как надлежало решившимся устоять против того, чего из любви к жизни не дозволено вкушать.
Тогда приставленные к беззаконному жертвоприношению, знавшие этого мужа с давнего времени, отозвав его, наедине убеждали его принести им самим приготовленные мяса, которые мог бы он употреблять, и притвориться, будто ест назначенные от царя жертвенные мяса,
дабы через это избавиться от смерти и по давней с ними дружбе воспользоваться их человеколюбием.
Но он, утвердившись в доброй мысли, достойной его возраста и почтенной старости и достигнутой им славной седины, и благочестивого издетства воспитания, а более всего - святаго и Богом данного законоположения, соответственно сему отвечал, и сказал: немедленно предать смерти;
ибо недостойно нашего возраста лицемерить, дабы многие из юных, узнав, что девяностолетний Елеазар перешел в язычество,
и сами вследствие моего лицемерия, ради краткой и ничтожной жизни, не впали через меня в заблуждение, и через то я положил бы бесчестие и пятно на мою старость.
Если в настоящее время я и избавлюсь мучения от людей, но не избегну десницы Всемогущего ни в сей жизни, ни по смерти.
Посему, мужественно расставаясь теперь с жизнью, сам я явлюсь достойным старости,
а юным оставлю добрый пример - охотно и доблестно принимать смерть за досточтимые и святые законы. Сказав это, он тотчас пошел на мучение.
Тогда и те, которые вели его, незадолго пред сим оказанное ему доброжелательство изменили в ненависть по причине вышесказанных слов, ибо они почли их за безумие.
Готовясь уже умереть под ударами, он, восстенав, произнес: Господу, имеющему совершенное ведение, известно, что я, имея возможность избавиться от смерти, принимаю бичуемым телом жестокие страдания, а душею охотно терплю их по страху пред Ним.
И так скончался он, оставив в смерти своей не только юношам, но и весьма многим из народа образец доблести и памятник добродетели.