Згаданий Симон, який видав скарби й батьківщину, обмовив Онію, мовляв, то він нацькував проти Геліодора й був причиною його нещастя,
і добродія міста, покровителя одноплемінників, ревнителя законів він зухвало назвав бунтарем проти держави.
Ненависть так загострилася, що один з прибічників Симона пустився на душогубства.
Тоді Онія, бачивши небезпеку тієї незгоди і те, що Аполлоній, син Менестея, правитель Келесирії та Фінікії, ще побільшує злобу Симона,
пішов до царя, - не як обвинувач своїх громадян, а радше мавши на думці загальне добро й добро кожного з усієї громади;
бо добре розумів, що без царського заступництва неможливо було осягнути миру і що Симон не спинить своє безумство.
Коли ж Селевк відійшов на той світ, а царство взяв у руки Антіох, прозваний Епіфаном, тоді Ясон, брат Онії, намагався обманом захопити первосвященство.
Розмовляючи з царем, він обіцяв йому 360 талантів срібла й 80 талантів з іншого прибутку.
Крім того, він зобов'язався дати ще інших 150 талантів, якщо дадуть йому повновладу заснувати гімназію та ефебію й надавати антіохійське громадянство мешканцям Єрусалиму.
І коли цар пристав на те, Ясон, захопивши владу в руки, запопався відразу переводити своїх земляків на грецькі звичаї.
Він скасував ті царські пільги, що були признані доброзичливо юдеям завдяки Іоанові, братові Евполема, який був послом до римлян у справі укладення дружби та союзу; він скасував законні установи й запровадив звичаї, противні законові.
З радістю заснував він під самісінькою твердинею гімназію і щонайвизначніших юнаків скликав до фізичних вправ.
Надмірне безчестя Ясона довело до вершини гелленізму - переходу до чужосторонніх звичаїв, - був бо безбожником, а не первосвящеником.
Тому священики не дбали вже більше про службу коло жертовника, а, занехаявши храм і занедбавши жертви, скоро давано знак для метання диском, поспішали взяти участь у протизаконних вправах у палестрі,
і, не ставивши ні у що батьківську гідність, цінували якнайвище грецьку пишноту.
За те вони й опинились у халепі: тих, що були їхніми ворогами й кривдниками, хотіли вони наслідувати в поведінці й бути схожими на них у всьому, а ті й стали їм ворогами та катами;
бо порушувати Божі закони не можна безкарно, - це виявить наступний час.
Коли в Тирі, в присутності царя, відбувалися п'ятирічні ігрища
отой мерзенний Ясон послав як представників Єрусалиму кілька глядачів, що прийняли були антіохійське громадянство й принесли з собою 300 драхм срібла на жертву для Геракла. Одначе, ті, що принесли їх, уважали за краще не вживати їх на жертву, бо це не личило б, а скласти на якусь іншу потребу.
Отже, те, що за наміром того, хто їх послав, мало піти на жертву для Геракла, завдяки тим, що принесли, пішло на будову човнів.
Коли ж Аполлоній, син Менестея, був висланий в Єгипет на коронування царя Філометора, Антіох, довідавшися, що цар не похваляв його поступків, почав думати про власну безпеку й тому прибув він у Яффу, а звідтіля пішов у Єрусалим.
Ясон і місто прийняло його пишно, зо смолоскипами та гучними криками; по тому він пішов з військом у Фінікію.
По трьох роках Ясон вислав Менелая, брата згаданого Симона, щоб той приніс гроші цареві та й нагадав йому деякі пильні справи.
А Менелай, увійшовши у взаємини з царем і прихиливши його на свій бік поважним своїм виглядом, захопив для себе первосвященство тим, що дав на 300 талантів срібла більше від Ясона,
тож і повернувся з царськими грамотами в руках, хоч і не мав нічого гідного для священства, а тільки лють жорстокого тирана та шал дикої звірюки.
Отак Ясон, що був усунув підступно свого власного брата, сам був усунений іншим і мусів утікати в край аммоніїв.
Щодо Менелая, то він осягнув владу, але з обіцяних цареві грошей не дав нічого,
хоч і Сострат, начальник твердині, вимагав їх від нього, бо йому доручено збірку податків. З тієї причини їх обидвох покликано до царя.
. Тоді Менелай лишив своїм намісником у первосвященстві власного брата Лісімаха, а Сострат - Кратета, начальника кипрійців.
Під час цих подій мешканці Тарсу й Маллосу вчинили повстання, бо їх передано як гостинець Антіохіді, царській наложниці.
Тому цар чимдуж вирушив, щоб полагодити цю справу, лишивши намісником Андроніка, одного з найвидатніших урядовців.
Тоді Менелай, гадаючи, що настав слушний час, забрав крадькома деякий золотий посуд із храму й подарував його Андронікові, а деякий пощастило йому спродати місту Тирові й сусіднім містам.
Коли про це певно довідався Онія, який оселився у захисному місці Дафне біля Антіохії, почав йому докоряти.
Після того Менелай, узявши до себе Андроніка,. намовив його забити Онію. Андронік прийшов до Онії, заговорив його підступно і, простягнувши йому з клятвою правицю, - хоч і не усунув цілком підозри, - спонукав його таки вийти з безпечного сховку й забив на місці без жодної уваги на справедливість.
За те не тільки юдеї, але й чимало поган були обурені та вболівали над несправедливим убивством тої людини.
І коли цар повернувся з кілікійських країв, юдеї, що були в столиці, і греки, які поділяли їхній біль, прийшли до нього з приводу беззаконного вбивства Онії.
Засмучений до глибини душі й повен спочуття, Антіох почав плакати на згадку про розсудливість і великий хист покійника,
отож, палаючи сильним гнівом, здер негайно ж порфіру з Андроніка, подер на ньому одежу й звелів вести його кругом по цілому місті аж до того ж місця, де той злочинне вбив Онію і там скарав смертю лютого вбивцю. Отак Господь заплатив йому належною карою.
Коли Лісімах, за згодою Менелая, вчинив багато святотатств по місті й коли чутка про те рознеслась назовні, народ згромадився проти Лісімаха, бо чимало золотого посуду вже рознесено.
А що натовп, повний гніву, вчинив повстання, то Лісімах, озброїв зо 3 000, і чинив насилля на чолі з Аураном, що був не менш старий, як жорстокий.
Люди, побачивши, що напад іде від Лісімаха, вхопилися хто за каміння, хто за дрючки, а хто й набрав пороху, що там лежав, у руки, і кидали на тих, що були з Лісімахом;
тим робом поранили з них чимало, деяких убили, а решту присилували до втечі; самого ж святотатця забили при скарбниці.
За ці події вчинено суд над Менелаєм.
І коли цар прибув у Тир, троє мужів, яких послала рада старших, подали скаргу на нього.
Менелай, майже страчений, обіцяв грубі гроші Птолемеєві, синові Дорімена, щоб той прихилив царя на його бік.
Тим то Птолемей відвів царя в сіни, нібито для того, щоб подихати свіжим повітрям, і досяг того, що цар змінив свою думку,
та виправдав Менелая, винуватця всього лиха, від обвинувачень. А тих нещасних, що їх навіть і скити, якби їх судили, були б визнали невинними, він засудив на смерть.
Тож ті, що заступилися за місто, за народ і за святий посуд, негайно зазнали несправедливої кари.
Ось чому навіть мешканці Тиру, обурені таким злочином, влаштували їм величний похорон.
А Менелай, завдяки зажерливості вельможних, утримався при владі; злоба його зростала, і він став великим ворогом своїх співгромадян.
-
-
-
-
А раніше згаданий Симон, що став зрадником майна і батьківщини, говорив зло проти Онії, наче б він грозив Іліодорові і був тим, що чинив зло,
і добродія міста і оборонця народу і ревнителя законів наважився назвати зрадником діл.
А як ворожнеча піднялася до такої міри, що і через когось з тих, що вважалися симоновими вчинені були вбивства,
Онія бачачи небезпеку ворожнечі, і що Аполлоній Менестей, володар Долини Сирії і Фінікії, пристав до злоби Симона,
пішов аж до царя, не щоб бути оскаржувачем громадян, а шукаючи про спільну і поодиноку користь для всього множества.
Бо він бачив, що без царського втручання неможливо ще одержати мир на ділі і що Симон не поставить кінець безглуздю.
А як Селевкій переставився від життя і царство взяв Антіох прозваний Епіфанієм, Ясон брат Онія діяв підступно, щоб дістати архиєрейство,
обіцюючи цареві через посередництво триста шістдесять талантів срібла і з якогось приходу інших вісімдесять талантів.
А до цих зобовязався і дописати інших сто пятдесять, якщо йому буде дано через його владу йому поставити спортзал і ефевей і тих, що в Єрусалимі, приписати як антіохеїв.
Як цар погодився і він захопив владу, зараз навернув нарід до еллинського звичаю.
І даровані юдеям царські милості через Івана, батька Евполема, що післав послів для дружби і союзу з римлянами, забравши, і нищачи правові уряди, нововводив протиправні звичаї.
Бо він радо збудував у твердині спортзал, і підкоривши найшляхотніших з ефевів, під шапку привів.
А таким був якийсь вершок елленізму і закріплення поганських звичаїв через надмірну погань безбожного а неархиєрея Ясона,
що священики більше не дбали про служіння жертівника, але знехтувавши храмом і не дбаючи за жертви поспішилися брати участь в спортзалі в протизаконному діянні після заклику для (кидання) диску,
і за ніщо маючи батьківські цінності, радше вибирали еллинську славу.
І задля цього їх охопили погані обставини, і тих, чиї звичаї ревнували і в усьому бажали вподібнитися, цих мали за ворогів і месників.
Бо мати непошану до божественних законів не легковажна річ, але це покаже наступний час.
Як проводилися пятирічні змагання в Тирі і цар був присутний,
скверний Ясон післав післанців з Єрусалиму, що були антіохійцями, що несли триста драхмів срібла на жертву Іраклеєві, їх і ті, що несли, попросили не вжити на жертву, томущо не годиться, а вжити на інший розхід.
Це ж було призначене тим, що посилав, на жертву Іраклія, а тими, що принесли, на будову кораблів.
А як післано до Єгипту Аполлонія Менестейського на коронацію Філомитора царя, Антіох сприйнявши, що він став чужим до його діл, він подбав про те, що для його безпеки. Прийшовши звідти до Йоппії він пішов до Єрусалиму.
А величаво прийнятий Ясоном і містом був введений з світлами і вигуками, тоді так пішов до Фінікії.
А після трьох літ часу Ясон післав Менелая, брата раніше вказаного Симона, що ніс цареві майно, і що мав пригадати про конечні діла.
А той ставши перед царем і звеличивши його за лице влади, придбав для себе архиєрейство, перевищивши Ясона на триста талантів срібла.
Взявши ж царські заповіді він прийшов, не несучи нічого гідного священства, а маючи зло жорстокого тирана і лють жорстокого варвара.
І Ясон, що підманув власного брата, підманений іншим, став втікачем до країни амманітів.
А Менелай взяв власть, а про скарби, які він обіцяв цареві, зовсім не дбав,
хоч Сострат епарх твердині ставив домагання, бо його було діло податків. Через це оба були викликані царем,
і Менелай оставив заступником архиєрейства свого брата Лусимаха, а Сострат Кратита, що над кипріянами.
А як це ставалося, трапилося, що тарсяни і маллоти збунтувалися, томущо даром дані були Антіохіді царській наложниці.
Отже цар прийшов поспішно, щоб впорядкувати діла, оставивши заступником Андроніка з тих, що були славні.
А Менелай подумавши, що одержав сприятливий час, забравши якесь храмове золото, подарував Андронікові, і інше продав в Тирі і в довколішних містах.
І Онія, докладно взнавши, (його) оскаржив, відійшовши до безпечного місця при Дафні, що лежала при Антіохії.
Тому Менелай взявши до себе Андроніка, просив видати Онію в руки. А він прийшовши до Онії і давши правицю, з клятвою давши правицю і показавшись вірогідним, хоч був в підозрінні щодо обмани, переконав його вийти з безпечного місця, і зразу замкнув, не зважаючи на справедливість.
Через ту причину не тільки юдеї, а й численні з інших народів були огірчені і були засмучені несправедливою смертю чоловіка.
А як цар повернувся з місць при Кілікії, його зустріли ті юдеї, що в місті, і еллини, які вважали за зло те, що без причини вбили Онію.
Отже Антіох душевно засмутившись і зрушений до жалю і сліз через поміркованість і велику стриманність представленого,
і розярившись гнівом, зразу забравши в Андроніка порфиру і роздерши одіж, провівши по всьому місті до того місця, де він вчинив зло Онії, там поганого вбивцю забив, як Господь віддав йому належну муку.
А як сталося багато святотацтв в місті через Лисимаха зі згодою Менелая, і як слава розійшлася поза, зібралося множество проти Лисімаха, як вже винесено багато золота.
Як юрба бунтувалася і наповнилася люті, Лисімах озброївши яких три тисячі, почав чинити зло руками при проводі якогось Авранія, що постарівся віком, а не менше й безумністю.
А зрозумівши намагання Лисімаха, одні хапаючи каміння, інші ж грубі поліна, а деякі беручи попіл, що лежав, в замішанні кидали проти тих, що з Лисімахом.
Через цю причину зранили численних з них, а деяких і скинули на землю, всіх же повернули до втечі, а самого святотатця забили при скарбниці.
За це поставлено суд проти Менелая.
Як прийшов цар до Тиру проти нього винесли справу три чоловіки післані від старців.
А як вже Менелай програвав, він обіцяв доволі скарбів Птоломеєві Доруменському, щоб той заспокоїв царя.
Тоді той Птоломей, взявши царя до якогось притвору, наче щоб прохолодити, перемінив його,
і відпустив від оскарження Менелая винного за все зло, а бідних яких, якщо б вони і перед скитами виступили б, ті відпустили б невинними, цих він засудив на смерть.
Отже швидко несправедливу втрату одержали ті, що дбали за місто і нарід і священний посуд.
Через цю причину і тирійці ненавидячи зло, славно зробили те, що відносилося до їхнього поховання.
А Менелай через захланність тих, що при владі, остався при владі, розростяючись у злі, будучи великим зрадником громадян.
А выше упоминаемый Симон, сделавшись предателем сокровищ и отечества, клеветал на Онию, будто он сам поощрял Илиодора и был виновником зол.
Благодетеля города, попечителя о соплеменниках и ревнителя законов, дерзал он называть противником правительства.
Когда же вражда дошла до того, что чрез одного из доверенных людей Симона стали совершаться убийства:
тогда Ония, видя, что борьба опасна, что Аполлоний, как военачальник Келе-Сирии и Финикии, неистовствует, увеличивая злобу Симона,
отправился к царю, не как обвинитель сограждан, но имея в виду пользу каждого и всего народа,
ибо он видел, что без царской попечительности невозможно мирно устроить дела, и Симон не оставит своего безумия.
Но когда умер Селевк, и получил царство Антиох, по прозванию Епифан, тогда домогался священноначалия Иасон, брат Онии,
обещав царю при свидании триста шестьдесят талантов серебра и с некоторых доходов восемьдесят талантов.
Сверх того обещал и еще подписать сто пятьдесят талантов, если предоставлено ему будет властью его устроить училище для телесного упражнения юношей и писать Иерусалимлян Антиохиянами.
Когда царь дал согласие, и он получил власть, тотчас начал склонять одноплеменников своих к Еллинским нравам.
Он отверг человеколюбиво предоставленные Иудеям царские льготы по ходатайству Иоанна, отца Евполемова, который предпринимал посольство к Римлянам о дружбе и союзе; нарушая законные учреждения, он вводил противные закону обычаи.
Намеренно под самою крепостью построил он училище для телесного упражнения юношей и, привлекши лучших из юношей, подводил их под срамную покрышку.
Так явилась склонность к Еллинизму и сближение с иноплеменничеством вследствие непомерного нечестия Иасона, этого безбожника, а не первосвященника,
так что священники перестали быть ревностными к служению жертвеннику и, презирая храм и нерадя о жертвах, спешили принимать участие в противных закону играх палестры по призыву бросаемого диска.
Ни во что ставили они отечественный почет; только Еллинские почести признавали наилучшими.
За это постигло их тяжкое посещение, и те самые, которым они соревновали в образе жизни и хотели во всем уподобиться, стали их врагами и мучителями;
ибо нечестиво поступать против Божественных законов невозможно ненаказанно, как показывает наступающее за тем время.
Когда праздновались в Тире пятилетние игры, и царь присутствовал там,
тогда нечестивый Иасон послал туда зрителями Антиохиян из Иерусалима, чтобы доставить триста драхм серебра на жертву Геркулесу; но сами принесшие просили не употреблять их на жертву, считая это неприличным, а назначить на другие расходы:
итак им посланы эти деньги в жертву Геркулесу от имени посылавшего, а принесшими они обращены на устройство гребных судов.
Когда затем Аполлоний, сын Менесфея, послан был в Египет по случаю восшествия на престол царя Птоломея Филометора, Антиох заподозрил его враждебным себе и начал стараться обезопасить себя против него; посему, отправившись в Иоппию, он пришел в Иерусалим.
Великолепно принятый Иасоном и городом, он вошел при светильниках и восклицаниях, и оттуда отправился с войском в Финикию.
По прошествии трех лет Иасон послал Менелая, брата вышеозначенного Симона, чтобы он доставил царю деньги и сделал представление о некоторых нужных делах.
Он же, представившись царю и польстив его власти, восхитил себе священноначалие, надбавив триста талантов серебра против Иасона.
Получив от царя приказания, он возвратился, не принеся с собою ничего достойного первосвященства, а только гнев жестокого тирана и ярость дикого зверя.
Так Иасон, обманувший своего брата, сам был обманут другим и, как изгнанник, удалился в страну Аммонитскую.
Менелай же получил власть, но нисколько не заботился об обещанных царю деньгах, хотя Сострат, начальник городской крепости, и делал требования,
ибо на нем лежал сбор даней; по этой причине оба они были вызваны царем.
Менелай оставил преемником первосвященства брата своего Лисимаха, а Сострат - Кратита, начальника Кипрян.
В то время, как это происходило, взбунтовались Тарсяне и Маллоты за то, что они отданы были в дар Антиохиде, наложнице царской.
Посему царь поспешно отправился, чтобы привести дела в порядок, оставив вместо себя Андроника, одного из почетных сановников.
Тогда Менелай, думая воспользоваться благоприятным случаем, похитил из храма некоторые золотые сосуды и подарил Андронику, а другие продал в Тире и окрестных городах.
Верно дознав о том, Ония изобличил его и удалился в безопасное место - Дафну, лежащую при Антиохии.
Посему Менелай, улучив наедине Андроника, просил его убить Онию; и он, придя к Онии и коварно уверив его, дав руку с клятвою, хотя и был в подозрении, убедил его выйти из убежища и тотчас убил, не устыдившись правды.
Этим раздражены были не только Иудеи, но и многие из других народов, и негодовали на беззаконное убийство этого мужа.
Когда же царь возвратился из стран Киликии, то бывшие в городе Иудеи с вознегодовавшими Еллинами донесли ему, что Ония убит безвинно.
Антиох, душевно огорченный и тронутый сожалением, оплакивал добродетель и великое благочиние умершего,
и в гневе на Андроника, тотчас совлекши с него порфиру и изодрав одежды, приказал водить его по всему городу и на том самом месте, где он злодейски погубил Онию, казнить убийцу, чем Господь воздал ему заслуженное наказание.
Когда же в городе были произведены многие святотатства Лисимахом, с соизволения Менелая, и разнесся о том слух, то народ восстал на Лисимаха, ибо похищено было множество золотых сосудов.
Когда восстал народ, исполненный гнева, то Лисимах вооружил до трех тысяч человек и начал беззаконное насилие под предводительством одного тирана, старого летами и не менее застаревшего в безумии.
Увидев такое насилие Лисимаха, одни схватили камни, другие - толстые колья, а иные, хватая с земли пыль, бросали все вместе на людей Лисимаха,
и таким образом многих из них ранили, других поразили, и всех обратили в бегство, а самого святотатца умертвили близ сокровищницы.
Об этом состоялся суд над Менелаем.
Когда царь прибыл в Тир, то посланные от собрания старейшин три мужа представили ему жалобу.
Менелай, уже взятый, обещал Птоломею, сыну Дорименову, большие деньги, если он упросит за него царя.
И Птоломей, отозвав царя в притвор под предлогом отдохновения, извратил дело.
Менелая, виновника всего зла, освободил от обвинений, а несчастных, которые, если бы и пред Скифами говорили, были бы отпущены неосужденными, осудил на смерть.
Так скоро понесли неправедную казнь говорившие в защиту города, народа и священных сосудов.
Тиряне, негодуя на то, щедро доставили потребное для погребения их.
А Менелай, при любостяжании начальствующих, удержал за собою власть и, возрастая в злобе, сделался жестоким врагом граждан.