Господь послав пророка Натана до Давида, і він прийшов до нього та сказав йому: “Було собі два чоловіки в однім місті, один багатий, а другий убогий.
В багатого була превелика сила овець і корів,
а в бідного не було нічого крім овечки, однісінької, маленької, що він її купив і годував, і вона росла в нього разом з його дітьми. З його хліба вона їла й з його чаші пила, спала на його лоні й була йому як дочка.
Якось прийшов хтось У гості до багатого чоловіка, та цей пожалував узяти зо своїх власних овець і корів, щоб зготувати подорожньому, який прибув до нього, і він забрав овечку в убогого чоловіка й зготував її чоловікові, що прийшов до нього.”
Тоді Давид скипів великим гнівом на того чоловіка й скрикнув до Натана: “Як жив Господь! Чоловік, що зробив те заслужив смерть.
А за овечку поверне вчетверо за те, що вчинив таке й не мав співчуття.”
Тоді Натан промовив до Давида: “Ти - той чоловік! Так говорить Господь Бог Ізраїля: Я тебе помазав царем над Ізраїлем, я тебе врятував з руки Саула,
дав тобі дім пана твого й жінок пана твого на твоє лоно, дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо б цього було ще замало, додав би ще того й цього.
Чому ж ти так зневажив Господа і вчинив те, що є злом у його очах? Урію хеттита вбив мечем, жінку його взяв собі за жінку, його ж ти вбив мечем аммонійським.
І тому тепер меч навіки не відійде від дому твого за те, що ти мене зневажив і взяв жінку Урії хеттита, щоб була тобі за жінку.
Так говорить Господь: З твого ж власного дому нашлю лихо на тебе; візьму твоїх жінок з-перед твоїх очей і віддам їх ближньому твому, і він буде спати з ними перед обличчям цього сонця.
Ти потайки чинив це, а я зроблю це явним перед усім Ізраїлем, перед очима сонця.”
І сказав Давид до Натана. "Згрішив я проти Господа!” А Натан відповів Давидові: “Та Господь прощає тобі гріх твій: ти не вмреш.
Тільки ж за те, що ти таким учинком тяжко образив Господа, дитина, що в тебе народилась, напевно вмре.”
І Натан пішов додому. Господь же вразив дитину, що вродила Давидові жінка Урії, і вона тяжко захворіла.
Давид благав Бога заради хлопця, постив, ходив у волосяниці, вночі ж лежав на долівці.
Старші в палаці робили все, щоб підняти його з землі, та він не хотів і не їв нічого з ними.
Сьомого дня дитина вмерла, але слуги Давида боялися йому сказати, що дитина вмерла, бо думали: “Коли, була жива дитина, ми вмовляли його, та він не слухав; як же тепер йому сказати, що дитина вмерла? Як уболіватиме він від цього?”
Але Давид помітив, що слуги перешіптуються між собою, зрозумів, що дитина вмерла, й спитав слуг: “Чи дитина вмерла?” Вони відповіли: “Вмерла.”
Встав тоді Давид із землі, помився, намастився, перемінив на собі одіж, пішов до Господнього дому та й поклонився. Потім прийшов додому й велів дати собі страву, і їв.
Та його слуги спитали його: “Що має означати твоя поведінка? Коли дитя було живе, ти постив і плакав, коли ж дитя вмерло, ти встав і їв.”
Він відповів: “Поки дитина була ще жива, я постив і плакав, бо я думав: хто знає, може Господь змилосердиться надо мною й залишить дитину живою?
Та тепер же, коли воно вмерло, чому б мені постити? Хіба я можу ще його назад повернути? Я піду до нього, а воно вже не повернеться до мене.”
Тоді Давид розважив Ветсавію, свою жінку, пішов до неї і зліг з нею. Вона зачала й уродила сина, й він назвав його Соломон. Господь полюбив його
і послав пророка Натана, й цей дав йому ім'я Єдідея, згідно з Господнім словом.
Тим часом Йоав воював проти Рабби аммоніїв й здобув Водяне Місто.
І послав він посланців до Давида сказати йому: “Я воював проти Рабби й захопив Водяне Місто.
Збери, отже, останок військового люду, обложи місто й візьми його, бо як я його здобуду, воно назветься моїм ім'ям.”
Тоді Давид зібрав усе військо, двигнув на Раббу, воював проти неї й здобув її.
Він зняв з голови Мілкома вінець, який важив талант золота й мав у собі дорогий камінь; і покладено його на голову Давида. Вивіз також із міста здобичі превелику силу.
Людей же, що були в ньому, вивів і поставив їх до пил, залізних приладь та сокир залізних; заставив їх і цеглу виробляти. Так він чинив з усіма аммонійськими містами. Потім Давид повернувся зо своїм військом у Єрусалим.
І послав Господь Натана до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: Два чоловіки були в одному місті, один заможний, а один убогий.
У заможного було дуже багато худоби дрібної та худоби великої.
А вбогий нічого не мав, окрім однієї малої овечки, яку він набув та утримував при житті. І росла вона з ним та з синами його разом, із кавалка хліба його їла й з Келіха його пила, та на лоні його лежала, і була йому як дочка.
І прийшов до багатого чоловіка подорожній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібної чи з худоби своєї великої, щоб спорядити їжу для подорожнього, що до нього прийшов, і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і спорядив її для чоловіка, що до нього прийшов...
І сильно запалав Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Натана: Як живий Господь, вартий смерти той чоловік, що чинить таке.
А овечку він оплатить чотирикротно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосердився.
І сказав Натан до Давида: Ти той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Саулової руки.
І дав тобі дім твого пана, та жінок пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.
І чому ти зневажив Господнє слово, і вчинив це зло в очах Його? Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів.
А тепер не відступить меч від твого дому аж навіки за те, що зневажив ти Мене, і взяв дружину хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.
Так сказав Господь: Ось Я наведу на тебе зло з твого дому, і заберу жінок твоїх на очах твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладеться з жінками твоїми при світлі цього сонця.
Хоч ти вчинив потаємно, а Я зроблю цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем.
І сказав Давид до Натана: Згрішив я перед Господом! А Натан сказав до Давида: І Господь зняв твій гріх, не помреш!
Та що ти спонукав зневаження Господа цією річчю, то син твій, народжений тобі, конче помре.
І пішов Натан до свого дому, а Господь уразив дитя, що Давидові породила Урієва жінка, і воно захворіло.
А Давид молив Бога за дитинку, і постив Давид, і входив до кімнати, і ночував, поклавшись на землю.
І прийшли старші його дому до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів, і не підкріпився з ними хлібом.
І сталося сьомого дня, і померло те дитя, а Давидові слуги боялися донести йому, що померло те дитя, бо казали: Ось як була та дитина живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: Померло це дитя, то ще вчинить щось лихе.
А Давид побачив, що слуги його шепочуться поміж собою, і зрозумів Давид, що померло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: Чи не померло те дитя? А ті відказали: Померло.
І звівся Давид із землі, і помився, і намастився, і змінив свою одежу, і ввійшов до Господнього дому та й поклонився. Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, і поклали йому хліба, і він їв.
І сказали йому слуги його: Що це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило, ти постив та плакав; а як померло те дитя, ти встав та й їв хліб?
А він відказав: Коли те дитя ще жило, я постив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?
А тепер, померло воно. Нащо то я б постив? Чи зможу ще повернути його? Я піду до нього, а воно не вернеться до мене...
І потішив Давид жінку свою Вірсавію, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вродила сина, а він назвав ім'я йому: Соломон. І Господь полюбив його,
і послав пророка Натана, і той назвав ім'я йому: Єдід'я, ради Господа.
А Йоав воював з Раббою аммонітян, і здобув царське місто.
І послав Йоав послів до Давида, і сказав: Воював я з Раббою, і здобув я місто води.
А тепер збери решту народу, і таборуй біля міста, та здобудь його, щоб не здобув те місто я, і щоб не було воно назване моїм ім'ям.
І зібрав Давид увесь народ, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.
І взяв він корону з голови їхнього царя, а вага її талант золота, та дорогий камінь, і Давид поклав її на свою голову. І він виніс дуже багато здобичі з того міста.
А народ, що був у ньому, він повиводив, і поклав їх під пилку, і під залізні долота та під залізні сокири, і позаганяв їх до цегельняної печі. І так робив він усім аммонітським містам. І вернувся Давид та ввесь народ до Єрусалиму.
І послав Господь (пророка) Натана до Давида, й сей прийшов до його та й сказав йому: Було собі два чоловіки в одному городї, багатий й вбогий;
У багатого були вівцї й корови у великому множестві;
В убогого ж не було нїчого, тільки одна ягничка, що він собі купив і згодував, та що росла в його разом з його дїтьми; з його хлїба їла вона, з його кубка пила, на його лонї спала й була йому, наче дочка.
Аж ось якось прийшов хтось одвідати багатого чоловіка, та й сей пожалував взяти з овечок або коров своїх, щоб наготовити гостеві, що прибув до його, а взяв ягничку в убогого чоловіка та й зготовив її тому, що одвідав його.
І закипів Давид гнївом на того чоловіка та й каже Натанові: Так певно, як жив Господь, чоловік, що вкоїв таке, заслужив смерть;
А за ягничку мусить вернути вчетверо, за те що вчинив такий учинок і не змилосердивсь!
І відказав Натан Давидові: Чоловік той - се ти сам! Тако глаголе Господь: Я, Бог Ізрайлїв, помазав тебе царем над Ізраїлем і рятував тебе з рук у Саула,
І передав тобі дом пана твого, й жени пана твого на твоє лоно, й передав тобі дом Ізрайлїв і Юдин, а коли б сього було з тебе мало, я дав би тобі ще й більш тим або сим робом.
На що ж ти так змаловажив слово Господнє й вчинив те, що менї не до вподоби? Гетїя Урію вбив єси мечем, а жену його взяв єси за жінку собі, самого ж його вбив єси мечем Аммонїйським.
Оце ж не відойде на віки меч від дому твого за те, що зневажив єси мене й одняв жену в Гетїя Урії, щоб вона була тобі жінкою.
Тако глаголе Господь: Нашлю лиху годину на тебе з твого таки дому й відніму в тебе жен твоїх перед віччу в тебе та й передам їх иншому, щоб він перед лицем оцього сонця пригортавсь до жінок твоїх;
Бо хоч ти се вчинив потай, то я мою грізьбу справджу перед усїм Ізраїлем і перед очима самого сонця!
І промовив Давид Натанові: Провинив я Господеві гріхом. І відказав Натан Давидові: Й Господь прощає тобі гріх твій, ти не вмреш.
А що ти тим учинком подав ворогам Господнїм привід, його хулити, так син твій, що тобі народивсь, мусить умерти.
І пійшов собі Натан додому. Господь же вдарив дитину, що її вродила Давидові жінка Уріїна, так що воно занедужало.
І моливсь Давид Богу задля хлопятка, й постив, і на самотї лежав цїлу ніч долї.
І ввійшли старші з дворян до його, благати його, щоб устав із землї, та він затявсь і не їв нїчого з ними.
І вмерла семого дня дитина. Та дворяне страхались ясувати йому, що дитина вмерла, бо думали: як воно ще було живе, він не слухав нашого розважаня; як же тепер сказати йому: дитинка вмерла! він може щось заподїяти собі?
Давид же постеріг, що дворяне його перешептуються одно з одним, та й догадавсь, що дитина вмерла. І поспитав Давид у своїх дворян: Чи дитина вмерла? І відказали: Так, умерла.
Тодї встав Давид із долївки, помився й намазався й перемінив одїж свою, й пійшов до Божого дому та й помолився; потім прийшов до дому й приказав дати собі їсти, й попоїв.
І питали в його дворяне: Що се в тебе за спосіб; що се значить: як дитя було ще живе, ти постив та плакав, а тепер, як дитина вмерла, ти встав і їв?
І відказав: Покіль іще дитина була жива, я постив і плакав, бо думав: Хто знає, може, Господь змилосердиться до мене, так що воно й жити ме.
Тепер же воно вмерло, про що ж менї постити? Хиба ж його вернеш? Я пійду до його, воно ж не прийде вже до мене.
І розважав тодї Давид свою супругу Бетсабу, й ввійшов до неї та й пригорнувсь до неї. І вродила вона сина, й назвав його він Соломон, і Господь улюбив його;
І передав його під догляд пророкові Натану, а сей назвав його Едидіа* по слову Господа.
Йоаб же воював Раббу Амнонїйську й добував се царське місто.
І послав Йоаб посланця до Давида сказати йому: Я воював Раббу й треба здобути Водяний Город:
Так збирай до купи останок військового люду та й обляжи город і звоюй його, щоб не я звоював город і щоб моє ймя не вязалось із ним.
І зібрав Давид круг себе ввесь військовий люд, двинув проти Рабби, воював і впокорив її.
І взяв Давид вінець із голови царя їх, важив же він талант золота й на йому був дорогий камінь, і надїв його Давид собі на голову, та вивіз із города велике множество здобичі.
А людей, що в йому були, повиводив і ставляв їх під пили, їздив по них кованими возами й переводив через цегольні печі. Так само чинив він і з другими городами Аммонїйськими. І вернувсь Давид з усїм народом у Ерусалим.
І Господь післав до Давида пророка Натана, і він увійшов до нього і сказав йому: В одному місті були два чоловіки, один багатий і один бідний.
І в багатого були отари і дуже великі стада,
і в бідного нічого, але тільки одна мала ягничка, яку купив і оберіг і вигодував її, і вона виросла разом з ним і з його синами, вона їла його хліб і пила з його чаші і спочивала на його лоні і була йому наче дочка.
І прийшов мандрівник до багатого мужа, і він пожалів взяти з своїх отар і з своїх стад, щоб зробити (обід) чужинцеві мандрівникові, що до нього прийшов, і взяв ягницю бідного і приготовив її чоловікові, що прийшов до нього.
І Давид дуже розлютився люттю на чоловіка, і сказав Давид до Натана: Хай живе Господь, сином смерті (є) чоловік, що це вчинив.
І всемеро поверне ягницю за те, що вчинив це слово, і за те, що не пощадив.
І сказав Натан до Давида: Ти чоловік, що це вчинив. Так говорить Господь Бог Ізраїля: Я Той, Хто помазав тебе на царя над Ізраїлем, і Я той, хто спас тебе з руки Саула,
І Я тобі дав дім твого пана і жінки твого пана на твоє лоно, і Я дав тобі дім Ізраїля і Юду. І якщо це мало, додам тобі до цього.
Як це опоганив ти господнє слово, щоб вчинити зло в його очах? Ти мечем убив Урію Хеттея, і ти собі взяв за жінку його жінку, і ти його убив мечем синів Аммона.
І тепер меч не відступить від твого дому на віки за те, що ти Мене зневажив і взяв жінку Урії Хеттея, щоб була тобі за жінку.
Так говорить Господь: Ось Я наводжу на тебе зло з твого дому, і заберу твоїх жінок перед твоїми очима і дам твому ближньому, і переспить з твоїми жінками перед цим сонцем.
Томущо ти потайки вчинив, і Я вчиню це слово перед всім Ізраїлем і перед цим сонцем.
І сказав Давид Натанові: Я згрішив перед Господом. І сказав Натан до Давида: І Господь відняв твій гріх, не помреш.
Лиш томущо цим словом, підсилюючи, ти підсилив господних ворогів, і твій син, що тобі народився, помре смертю.
І відійшов Натан до свого дому. І Господь побив дитину, яку породила жінка Урія Давидові, і вона захворіла.
І шукав Давид Бога про дитину, і постив Давид постом, і ввійшов і лежав в мішку на землі.
І пішли до нього старшини його дому, щоб підвести його з землі, і він не забажав, і не їв з ними хліба.
І сталося в сьомому дні і померла дитина. І раби Давида побоялися сповістити йому, що дитина померла, сказали що: Ось коли ще дитина жила ми йому говорили, і не вислухав нашого голосу, і як скажемо йому, що дитина померла, і вчинить зло.
І впізнав Давид, що його слуги шепчуть, і зрозумів Давид, що дитина померла. І сказав Давид до своїх слуг: Чи померла дитина? І вони сказали: Померла.
І встав Давид з землі і помився і намазався і змінив свою одіж і ввійшов до божого дому і поклонився Йому. І ввійшов до свого дому і попросив їсти хліба, і поклали перед ним хліб, і він їв.
І його слуги сказали йому: Що це за слово, яке ти вчинив? Коли дитина ще жила, ти постив і плакав і чував, і коли дитина померла, ти встав і зїв хліб і пив.
І сказав Давид: Коли дитина ще жила я постив і я плакав, бо сказав: Хто знає, чи не помулує мене Господь і дитина житиме.
І тепер вона померла, навіщо це я маю постити? Не зможу її повернути. Я ще піду до неї, а вона не повернеться до мене.
І потішив Давид Вирсавію свою жінку і ввійшов до неї і спав з нею, і вона зачала і породила сина, і назвала йому імя Соломон, і Господь його полюбив.
І післав рукою пророка Натана, і назвав його імя Ідеді, задля Господа.
І Йоав побідив Раввата сина Аммона і захопив царське місто.
І післав Йоав послів до Давида і сказав: Я Побідив Раввата і я захопив місто вод.
І тепер збери останок народу і отаборися проти міста і візьми його, щоб не я забрав місто, і не названо на ньому моє імя.
І Давид зібрав ввесь нарід і пішов до Раввата і воював проти нього і взяв його.
І взяв вінець Мелхола їхнього царя з його голови, і його вага талант золота і дорогоцінного каменя, і був на голові Давида. І він забрав з міста дуже багато здобичі.
І нарід, що був у ньому, він вивів і поклав до пили і до залізних молотарок і перевів їх через цегольні і так зробив всім містам синів Аммона. І повернувся Давид і ввесь нарід до Єрусалиму.
И послал Господь Нафана к Давиду, и тот пришел к нему и сказал ему: в одном городе были два человека, один богатый, а другой бедный;
у богатого было очень много мелкого и крупного скота,
а у бедного ничего, кроме одной овечки, которую он купил маленькую и выкормил, и она выросла у него вместе с детьми его; от хлеба его она ела, и из его чаши пила, и на груди у него спала, и была для него, как дочь;
и пришел к богатому человеку странник, и тот пожалел взять из своих овец или волов, чтобы приготовить обед для странника, который пришел к нему, а взял овечку бедняка и приготовил ее для человека, который пришел к нему.
Сильно разгневался Давид на этого человека и сказал Нафану: жив Господь! достоин смерти человек, сделавший это;
и за овечку он должен заплатить вчетверо, за то, что он сделал это, и за то, что не имел сострадания.
И сказал Нафан Давиду: ты - тот человек. Так говорит Господь Бог Израилев: Я помазал тебя в царя над Израилем и Я избавил тебя от руки Саула,
и дал тебе дом господина твоего и жен господина твоего на лоно твое, и дал тебе дом Израилев и Иудин, и, если этого для тебя мало, прибавил бы тебе еще больше;
зачем же ты пренебрег слово Господа, сделав злое пред очами Его? Урию Хеттеянина ты поразил мечом; жену его взял себе в жену, а его ты убил мечом Аммонитян;
итак не отступит меч от дома твоего во веки, за то, что ты пренебрег Меня и взял жену Урии Хеттеянина, чтоб она была тебе женою.
Так говорит Господь: вот, Я воздвигну на тебя зло из дома твоего, и возьму жен твоих пред глазами твоими, и отдам ближнему твоему, и будет он спать с женами твоими пред этим солнцем;
ты сделал тайно, а Я сделаю это пред всем Израилем и пред солнцем.
И сказал Давид Нафану: согрешил я пред Господом. И сказал Нафан Давиду: и Господь снял с тебя грех твой; ты не умрешь;
но как ты этим делом подал повод врагам Господа хулить Его, то умрет родившийся у тебя сын.
И пошел Нафан в дом свой. И поразил Господь дитя, которое родила жена Урии Давиду, и оно заболело.
И молился Давид Богу о младенце, и постился Давид, и, уединившись провел ночь, лежа на земле.
И вошли к нему старейшины дома его, чтобы поднять его с земли; но он не хотел, и не ел с ними хлеба.
На седьмой день дитя умерло, и слуги Давидовы боялись донести ему, что умер младенец; ибо, говорили они, когда дитя было еще живо, и мы уговаривали его, и он не слушал голоса нашего, как же мы скажем ему: "умерло дитя "? Он сделает что-нибудь худое.
И увидел Давид, что слуги его перешептываются между собою, и понял Давид, что дитя умерло, и спросил Давид слуг своих: умерло дитя? И сказали: умерло.
Тогда Давид встал с земли и умылся, и помазался, и переменил одежды свои, и пошел в дом Господень, и молился. Возвратившись домой, потребовал, чтобы подали ему хлеба, и он ел.
И сказали ему слуги его: что значит, что ты так поступаешь: когда дитя было еще живо, ты постился и плакал; а когда дитя умерло, ты встал и ел хлеб?
И сказал Давид: доколе дитя было живо, я постился и плакал, ибо думал: кто знает, не помилует ли меня Господь, и дитя останется живо?
А теперь оно умерло; зачем же мне поститься? Разве я могу возвратить его? Я пойду к нему, а оно не возвратится ко мне.
И утешил Давид Вирсавию, жену свою, и вошел к ней и спал с нею; и она родила сына, и нарекла ему имя: Соломон. И Господь возлюбил его
и послал пророка Нафана, и он нарек ему имя: Иедидиа по слову Господа.
Иоав воевал против Раввы Аммонитской и взял почти царственный город.
И послал Иоав к Давиду сказать ему: я нападал на Равву и овладел водою города;
теперь собери остальной народ и подступи к городу и возьми его; ибо, если я возьму его, то мое имя будет наречено ему.
И собрал Давид весь народ и пошел к Равве, и воевал против нее и взял ее.
И взял Давид венец царя их с головы его, - а в нем было золота талант и драгоценный камень, - и возложил его Давид на свою голову, и добычи из города вынес очень много.
А народ, бывший в нем, он вывел и положил их под пилы, под железные молотилки, под железные топоры, и бросил их в обжигательные печи. Так он поступил со всеми городами Аммонитскими. И возвратился после того Давид и весь народ в Иерусалим.