Коли Давид закінчив розмову з Саулом, серце Йонатана прихилилось до Давидового серця, і Йонатан полюбив його, як свою душу.
Саул узяв його того ж дня до себе й не дозволив йому вже повертатись до батька.
Йонатан увійшов з Давидом у побратимство та полюбив його, як власну душу,
і, знявши з себе верхню одежу, що її носив, дав її Давидові, до того ж і військовий свій одяг, ба й меча, лука та пояса свого.
Коли б Давид не виступав і куди б не посилав його Саул, то скрізь добре впорувався, так, що Саул настановив його над своїм військовим людом. Увесь народ собі його вподобав, ба навіть і Саулові служаки.
І от сталося, що вони йшли додому, коли Давид повертався, вбивши філістимлянина, вийшли жінки з усіх міст Ізраїля цареві Саулові назустріч, з радости ж: співали і танцювали під звуки бубнів та цимбалів.
Жінки, танцюючи, повторювали приспів: «Саул побив тисячі, а Давид - десятки тисяч.»
Саул дуже розсердивсь, і не сподобалось йому це слово. Він сказав: «Давидові дали десятки тисяч, а мені тисячі, йому бракує хіба царства!»
І з того часу дивився Саул на Давида скоса.
Другого дня найшов злий дух від Бога на Саула, й він був не при собі серед дому; Давид же грав на струнах, як і щодня, а в Саула був у руці спис.
І метнув Саул списа, думаючи: «Приб'ю Давида до стіни!» Та Давид ухиливсь від нього два рази.
І почав Саул боятися Давида, бо з ним був Господь, а від Саула відступив.
Тоді Саул віддалив його від себе і зробив його тисяцьким: він завжди був на чолі свого загону
До чого б Давид не брався, все йому щастило, й Господь був з ним.
Саул же, бачивши, що йому щастить вельми, почав його боятись,
а ввесь Ізраїль і Юда любили Давида, бо він і входив і виходив перед народом.
Саул промовив до Давида: «Ось тобі, моя старша дочка Мерав: я дам її тобі за жінку, тільки мусиш мені бути добим витязем і Господні війни вести.» Сам же Саул думав: «Нехай не моя рука буде на ньому, а радше хай буде на ньому рука філістимлян.»
Давид відповів Саулові: «Хто я такий і який мій рід - родина мого батька - в Ізраїлі, щоб мені бути царським зятем?»
Та як настав час видавати Мерав, дочку Саула, за Давида, ЇЇ віддано за жінку Адрієлові з Мехоли.
Тим часом Міхаль, дочка Саула, полюбила Давида, й як про це сповіщено Саула, це йому було довподоби.
Саул бо думав: «Віддам її за нього, й вона буде йому сильцем і рука філістимлян буде на ньому.» От і сказав Саул до Давида вдруге: «Сьогодні станеш моїм зятем.»
Саул звелів своїм слугам: «Говоріть потайки з Давидом таким робом: Цар прихильний до тебе, й усі його слуги тебе люблять. Зробися, отже, царським зятем.»
Слуги Саула передали ці слова Давидові на вухо, та Давид відповів: «Чи ж вам здається незначною річчю стати царським зятем? Та я ж чоловік убогий і невидатний!»
І переказали слуги Саулові: ось так, мовляв, говорив Давид.
Тоді Саул сказав: «Скажіть Давидові: Цар не бажає весільного гостинця, а тільки сто обрізних шкірок філістимлянських, щоб помститись над царськими ворогами.» Саул же продумував, як би його зробити так, щоб Давид потрапив у руки філістимлянам.
Його слуги донесли ці слова Давидові, й йому вподобалася справа - стати царським зятем. Призначений час не минув іще,
як Давид зібрався, двигнувся разом із своїми людьми, вбив двісті чоловік між філістимлянами й приніс двісті обрізних шкірок - повне число - цареві, щоб стати царським зятем. І Саул дав йому свою дочку Міхаль за жінку.
Бачив Саул і зрозумів, що Господь був із Давидом і що ввесь Ізраїль його любить,
і почав ще більше боятись Давида й став йому ворогом назавжди.
Філістимлянські князі й далі виступали в похід, але щоразу, як вони виступали, Давидові щастило понад усіх слуг Саула, й ім'я його стало вельми славним.
І сталося, як скінчив він говорити до Саула, то Йонатанова душа зв'язалася з душею Давидовою, і полюбив його Йонатан, як душу свою.
І того дня взяв його Саул, і не пустив його вернутися до дому його батька.
І склав Йонатан із Давидом умову, бо полюбив його, як душу свою.
І зняв Йонатан із себе плаща, що був на ньому, та й дав його Давидові, і вбрання своє, і все аж до меча свого, і аж до лука свого, і аж до пояса свого.
І ходив Давид скрізь, куди посилав його Саул, і робив мудро. І настановив його Саул над вояками, і він подобався усьому народові, а також Сауловим рабам.
І сталося, як вони йшли, коли Давид вертався, побивши филистимлянина, то повиходили жінки зо всіх Ізраїлевих міст, щоб співати та танцювати назустріч царя Саула, із бубнами, із радістю, та з цимбалами.
І викрикували ті жінки, що грали, та й казали: Саул повбивав свої тисячі, а Давид десятки тисяч свої!
І дуже запалився Саулів гнів, і та річ була неприємна йому, і він сказав: Давидові дали десятки тисяч, а мені дали тисячі, йому бракує ще тільки царювання!
І від того дня й далі Саул дивився заздрісним оком на Давида.
І сталося другого дня, і напав злий дух від Бога на Саула, і він став несамовитий в себе вдома, а Давид грав своєю рукою, як щоденно, а в Сауловій руці був спис.
І кинув Саул списа, кажучи про себе: Ударю в Давида, і приб'ю його до стіни! Та Давид два рази ухилився від нього.
І боявся Саул Давида, бо з ним був Господь, а від Саула Він відступив.
І віддалив його Саул від себе, і настановив його собі тисячником, і він виходив на війни, і вертався перед народом.
І мав Давид поводження в усіх дорогах своїх, і з ним був Господь.
І побачив Саул, що той має велике поводження, і налякався його.
А ввесь Ізраїль та Юда любили Давида, бо він виходив на війни, і вертався перед ними.
І сказав Саул до Давида: Ось моя найстарша дочка Мерав, її я дам тобі за жінку. Тільки будь мені хоробрим та воюй Господні війни! А про себе Саул сказав: Нехай не буде на ньому моя рука, а нехай буде на ньому рука филистимлян!
А Давид сказав до Саула: Хто я, і яке життя моє та рід мого батька в Ізраїлі, що я стану зятем цареві?
І сталося, коли настав час дати Давидові Мерав, Саулову дочку, то вона була видана за жінку мехолатитянинові Адріїлові,
а Давида покохала Мелхола, друга Саулова дочка. І розповіли про це Саулові, і ця річ була слушна в очах його.
І сказав Саул про себе: Дам я її йому, і нехай вона стане йому за пастку, і нехай буде на ньому рука филистимлян! А до Давида Саул сказав удруге: Посвоячишся сьогодні зо мною.
І наказав Саул своїм рабам: Промовляйте до Давида потиху, говорячи: Ось цар уподобав тебе собі, а всі його раби полюбили тебе, а тепер ти посвоячишся з царем.
І Саулові раби говорили ці слова до Давидових ушей. А Давид сказав: Чи то легко в ваших очах посвоячитися з царем? Таж я людина вбога та маловажна!
І розповіли це раби Саула йому, говорячи: Отак говорив Давид.
І сказав Саул: Так скажете Давидові: Не бажає цар заплати за молоду, а бажає тільки сто крайніх плотів филистимських, щоб пімститися на неприятелях царя. А Саул думав тим зробити, щоб Давид попав до руки филистимлян.
І його раби переказали ці слова Давидові, і ця річ була мила в Давидових очах, щоб посвоячитися з царем. І в недовгому часі
встав Давид, та й пішов він та його люди, і забив серед филистимлян двісті чоловіка. І Давид приніс їхні крайні плоті, і дав їх у повному числі цареві, щоб посвоячитися з царем. І Саул дав йому за жінку дочку свою Мелхолу.
І побачив Саул, і пізнав, що Господь із Давидом, а Мелхола, Саулова дочка, полюбила його.
А Саул ще й далі боявся Давида. І Саул ненавидів Давида по всі дні.
І виходили воювати филистимські провідники, і бувало скільки вони виходили, то Давид мав найбільше поводження від усіх Саулових рабів. І стало ім'я його дуже шановане.
Як скінчив же він розмову з Саулом, прихилилось серце Йонатана до його, і влюбив його Йонатан як свою душу.
Саул же взяв його того ж дня до себе і не дозволив йому вже вертатись у батьківську господу.
І ввійшов Йонатан з Давидом у побратимство, бо влюбив його як свою душу.
І зняв Йонатан верхню одежу з себе та й оддав Давидові, до того ж і иншу одїж свою, ба й меча й лука й пояса свого.
І справлявсь Давид розважно всюди, куди й нї посилав його Саул, так що Саул поставив його отаманом над військовими людьми, і влюбив його ввесь люд і самі прибічники Саулові.
Та як ійшли вони додому і вертавсь Давид подужавши Филистія, то виходило тодї з усїх Ізрайлевих городів жіноцтво на стрічу цареві Саулові, танцюючи й сьпіваючи під веселу гру бубнів та цимбал,
І викликало жіноцтво приграваючи: Побив Саул тисячі, а Давид десятки тисяч.
І розсердився Саул вельми, і не до вподоби було йому се слово, і сказав він: Давидові присьпівано десятки тисяч, а менї тисячі; йому не стає ще хиба царства.
І позирав Саул скрива на Давида з того часу і надальше.
На другий же день найшов злий дух від Бога на Саула, і був він не при собі в палатї: Давид же пригравав на струнах, як і щодня, а в Саула та був спис у руцї.
І метнув Саул списа, думаючи: Прибю Давида'д стїнї, та Давид вхиливсь від його і сього другого разу.
І почав Саул боятись велико Давида, бо з ним був Бог, як відступав від Саула.
І віддалив його Саул від себе, і зробив його отаманом тисяцьким, і входив він та виходив перед народом.
І поступав Давид во всьому розважно, бо з ним був Господь.
А Саул, вбачаючи, що він вельми розважний, боявсь його;
А ввесь Ізраїль і Юда любили Давида, бо він входив і виходив перед ними.
І промовив Саул Давидові: Ось тобі старша дочка моя Мерова, даю тобі її за жінку, тільки ж мусиш менї бути хоробрим і Господнї бої вести. Саул же думав: Нехай не моя рука буде на йому, а рука Филистіїв нехай буде на йому.
Давид же відказав Саулові: Хто я такий, або що за життє моє та рід батька мого в Ізраїлї, щоб менї зятьом твоїм бути?
Як настав же час оддати Саулову дочку Мерову за Давида, оддано її Адріелеві з Мехоли за жінку.
Та полюбила Давида друга дочка Саулова, Мелхола, і як сповіщено про се Саула, задовольнило воно його.
Саул бо думав: Оддам її за його, щоб вона була йому сїттю, і щоб Филистії наложили руку на його. От і заявив Саул Давидові: Через другу будеш оце моїм зятем.
І переказав Саул Давидові через дворян своїх: Перемовтесь потай з Давидом таким робом: Царь прихилен до тебе і всї прибічники його вподобали тебе; так тобі можна царським зятем бути.
І передали слуги Саулові в слух Давидів усї ті слова; Давид же відказує: Чи то ж вам здається малою річчю зробитись царським зятем, бувши вбогим і малим чоловіком?
І пересказали дворяне Саулові: Так і так сказав Давид.
І повелїв Саул: Скажіте Давидові так: Царь не бажає нїякого весільнього гостинця, опріч сотнї Филистійських переднїх шкірочок, щоб помститись над царськими ворогами. Саул же міркував про те, як би згубити Давида з сьвіту Филистійською рукою.
Як же дворяне його сповістили про се Давида, то Давида задоволило се, щоб стати царським зятем.
Ще назначені днї не минули, а Давид зладивсь і пійшов із людьми своїми в дорогу, та й убив між Филистіями двістї чоловіка, і принїс Давид їх передні шкірочки, та й поклав їх повну лїчбу перед царем, щоб йому зробитись царським зятем. І оддав йому Саул свою дочку Мелхолу за жінку.
І бачив Саул і спізнав, що Господь є з Давидом, і що ввесь Ізраїль його любить, та що й Мелхола, дочка Саулова, його любить,
То почав Саул іще більше боятись Давида. От і зробився Саул ворогом Давидовим довіку.
І як двинули Филистійські воєводи в поле, то Давид від самого часу їх виходу поводивсь розважнїйше над усїх слуг Саулових, так що його імя велико вславилось.
-
І танцюристки вийшли на зустріч Давидові з усіх міст Ізраїля з тимпанами і з радістю і з гуслями,
і жінки почали, і говорили: Саул побив свої тисячі і Давид свої десятки тисяч.
І поганим видалося слово в очах Саула через це слово, і сказав: Давидові дали десятки тисяч і мені дали тисячі.
І від того дня і далі Саул підозрівав Давида.
І злякався Саул лиця Давида
і відставив його від себе і поставив його собі тисяцьким, і він виходив і входив перед народом.
І Давид був розумним в усіх своїх дорогах, і Господь (був) з ним.
І побачив Саул, що він дуже розумний, і стерігся його лиця.
І ввесь Ізраїль і Юда полюбив Давида, бо він виходив і входив перед лицем народу.
І Мелхол, дочка Саула, полюбила Давида, і сповіщено Саулові, і угодним було в його очах.
І сказав Саул: Дам її йому, і буде йому на згіршення. І на Саулі була рука чужинців,
і Саул заповів всім своїм, кажучи: Заговоріть ви потайки до Давида, кажучи: Ось цар тебе бажає, і всі його слуги тебе люблять, і ти стань зятем царя.
І слуги Саула сказали ці слова в уха Давидові, і сказав Давид: Чи в ваших очах (це) легка річ стати зятем царя? І я чоловік нешляхотного роду і не славний.
І сповістили слуги Саула йому за цими словами, які сказав Давид.
І сказав Саул: Так скажете Давидові: Цар не бажає дару, але хіба сто передних скірок чужинців, щоб відомститися на ворогах царя. І Саул думав його віддати в руки чужинців.
І слуги Саула сповіщають ці слова Давидові, і слово було угодним в очах Давида, щоб стати зятем царя.
І встав Давид і пішов він і його мужі і побив сто мужів з чужинців і приніс їхні передні скірки цареві і стає зятем царя, і йому дають його дочку Мелхол йому за жінку.
І побачив Саул, що Господь з Давидом, і ввесь Ізраїль полюбив його,
і додав ще підозрівати Давида.
-
Когда кончил Давид разговор с Саулом, душа Ионафана прилепилась к душе его, и полюбил его Ионафан, как свою душу.
И взял его Саул в тот день и не позволил ему возвратиться в дом отца его.
Ионафан же заключил с Давидом союз, ибо полюбил его, как свою душу.
И снял Ионафан верхнюю одежду свою, которая была на нем, и отдал ее Давиду, также и прочие одежды свои, и меч свой, и лук свой, и пояс свой.
И Давид действовал благоразумно везде, куда ни посылал его Саул, и сделал его Саул начальником над военными людьми; и это понравилось всему народу и слугам Сауловым.
Когда они шли, при возвращении Давида с победы над Филистимлянином, то женщины из всех городов Израильских выходили навстречу Саулу царю с пением и плясками, с торжественными тимпанами и с кимвалами.
И восклицали игравшие женщины, говоря: Саул победил тысячи, а Давид - десятки тысяч!
И Саул сильно огорчился, и неприятно было ему это слово, и он сказал: Давиду дали десятки тысяч, а мне тысячи; ему недостает только царства.
И с того дня и потом подозрительно смотрел Саул на Давида.
И было на другой день: напал злой дух от Бога на Саула, и он бесновался в доме своем, а Давид играл рукою своею на струнах, как и в другие дни; в руке у Саула было копье.
И бросил Саул копье, подумав: пригвожду Давида к стене; но Давид два раза уклонился от него.
И стал бояться Саул Давида, потому что Господь был с ним, а от Саула отступил.
И удалил его Саул от себя и поставил его у себя тысяченачальником, и он выходил и входил пред народом.
И Давид во всех делах своих поступал благоразумно, и Господь был с ним.
И Саул видел, что он очень благоразумен, и боялся его.
А весь Израиль и Иуда любили Давида, ибо он выходил и входил пред ними.
И сказал Саул Давиду: вот старшая дочь моя, Мерова; я дам ее тебе в жену, только будь у меня храбрым и веди войны Господни. Ибо Саул думал: пусть не моя рука будет на нем, но рука Филистимлян будет на нем.
Но Давид сказал Саулу: кто я, и что жизнь моя и род отца моего в Израиле, чтобы мне быть зятем царя?
А когда наступило время отдать Мерову, дочь Саула, Давиду, то она выдана была в замужество за Адриэла из Мехолы.
Но Давида полюбила другая дочь Саула, Мелхола; и когда возвестили об этом Саулу, то это было приятно ему.
Саул думал: отдам ее за него, и она будет ему сетью, и рука Филистимлян будет на нем. И сказал Саул Давиду: чрез другую ты породнишься ныне со мною.
И приказал Саул слугам своим: скажите Давиду тайно: вот, царь благоволит к тебе, и все слуги его любят тебя; итак будь зятем царя.
И передали слуги Сауловы в уши Давиду все слова эти. И сказал Давид: разве легко кажется вам быть зятем царя? я - человек бедный и незначительный.
И донесли Саулу слуги его и сказали: вот что говорит Давид.
И сказал Саул: так скажите Давиду: царь не хочет вена, кроме ста краеобрезаний Филистимских, в отмщение врагам царя. Ибо Саул имел в мыслях погубить Давида руками Филистимлян.
И пересказали слуги его Давиду эти слова, и понравилось Давиду сделаться зятем царя.
Еще не прошли назначенные дни, как Давид встал и пошел сам и люди его с ним, и убил двести человек Филистимлян, и принес Давид краеобрезания их, и представил их в полном количестве царю, чтобы сделаться зятем царя. И выдал Саул за него Мелхолу, дочь свою, в замужество.
И увидел Саул и узнал, что Господь с Давидом, и что Мелхола, дочь Саула, любила Давида.
И стал Саул еще больше бояться Давида и сделался врагом его на всю жизнь.
И когда вожди Филистимские вышли на войну, Давид, с самого выхода их, действовал благоразумнее всех слуг Сауловых, и весьма прославилось имя его.