Був один чоловік у Раматаїмі, Цуфій з гори Ефраїм, на ім'я Елкана, син Єрохама, сина Елігу, сина Тоху, сина Цуфа ефраїмія.
Було в нього дві жінки: одна на ім'я Анна, а друга - Пенінна. У Пенінни були діти, в Анни дітей не було.
Щороку чоловік той ходив із свого міста поклонитися й принести жертву Господеві сил у Шіло, де були два сини Елі, Хофні та Пінхас, священики Господні.
Коли надходив День, і Елкана звичайно приносив жертву, він давав Пенінні, своїй жінці, й усім її синам та дочкам по частці.
Анні ж давав тільки одну частку, хоч і любив її, дарма, що Господь замкнув її лоно.
А тут ще й суперниця її гірко їй допікала з-за її недолі, тому що Господь замкнув її лоно.
Отак воно рік у рік бувало, щоразу як вони ходили до Господнього дому; Пенінна завдавала жалю Анні, а Анна плакала й не їла.
Раз якось Елкана, її чоловік, сказав до неї: «Чого ти, Анно, плачеш? Чому ти не їси нічого? Чого сумує твоє серце? Хіба я тобі не дорожчий від десятьох синів?»
Раз, як вони в Шіло наїлися та напилися, Анна підвелась і стала перед Господом; Елі ж священик сидів саме на ослоні біля дверей Господньої святині.
В своїй журбі вона молилась до Господа й плакала гірко.
І обріклась таким обітом: «Господи Сил, коли ти зглянешся над горем рабині твоєї та й згадаєш мене й не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп'ятко, я віддам його Господеві на ввесь його вік, і бритва не доторкнеться його голови.»
І от як вона довго перед Господом молилась, Елі стежив увесь час за її устами.
Анна говорила тихцем, тільки ворушилися губи в неї, а голосу її не було чути; тож Елі думав, що вона п'яна.
І сказав до неї: «Докіль ти будеш п'яною? Піди та витверезися!»
А Анна відповіла, кажучи: «О ні, мій Пане! Я - бідна жінка в смутку: ані вина, ані наливки я не пила; я мою душу виливаю перед Господом.
Не вважай твою рабиню за якусь негодящу, бо то з надміру журби та горя я досі промовляла.»
Тоді Елі відповів їй: «Іди в мирі, й нехай Бог Ізраїля дасть тобі те, про що його благала.»
Вона ж сказала: «Дозволь своїй рабині знайти ласку в твоїх очах!» І пішла собі жінка й їла, й лице в неї не було таке, як перше.
Встали вони раненько і, поклонившись перед Господом, пустилися в дорогу й прибули додому в Раму. Елкана спізнав Анну, свою жінку, й Господь згадав про неї,
і Анна, зачавши, у свій час породила сина й назвала його ім'ям Самуїл, бо, мовляла, - я його випросила в Господа.
Раз, коли чоловік Елкана рушив з усією своєю родиною, щоб принести Господеві щорічну жертву й виконати обіт,
Анна не пішла, кажучи своєму чоловікові: «Не піду, покіль не відлучиться хлопець; тоді я приведу його, й він побачить обличчя Господнє й там зостанеться назавжди.»
Елкана ж, її чоловік, мовив до неї: «Роби, як знаєш. Сиди дома, аж поки його не відлучиш. Дай тільки Господи, щоб справдилось твоє слово!» От і зісталась жінка й годувала сина, докіль не відлучила.
А коли відлучила, взяла його з собою в дорогу разом із бичком трилітнім, з однією міркою муки й бурдюком вина, та й привела його в дім Господній, у Шіло. Хлопець же був іще собі маленький.
Бичка заколено, а мати привела хлопця до Елі,
і сказала: «Прошу тебе, мій пане! Так правда, як ти живий, я та жінка, що тут стояла біля тебе, молившись до Господа.
Про це хлоп'ятко я молилась, і Господь дав мені те, що я просила в нього.
За те ж я й віддаю його Господеві: по ввесь свій вік буде відданий Господеві!» І зоставила його там Господеві.
І був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім'я йому Елкана, син Єрохама, сина Ілія, сина Тоху, сина Цуфа, єфремлянин.
А він мав дві жінки, ім'я одній Анна, а ім'я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було.
А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло, щоб вклонятися та приносити жертви Господу Саваоту. А там два Ілієві сини, Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.
І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та дочкам її частини,
а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утробу.
А її суперниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утробу.
І так робив він рік-у-рік, коли вона входила до Господнього дому, а та так гнівила її. І вона плакала й не їла.
І сказав їй чоловік її Елкана: Анно, чого ти плачеш і чому не їси? І чого сумне твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?
І встала Анна по їді та по питті в Шіло, а священик Ілій сидів на стільці при бічному одвірку Господнього храму.
А вона була скорбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.
І склала вона обітницю, та й сказала: Господи Саваоте, якщо дійсно споглянеш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці нащадка чоловічої статі, то я дам його Господеві на всі дні життя його, а бритва не торкнеться його голови.
І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілій пильнував за її устами.
А Анна вона говорила в серці своїм: тільки губи її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п'яну.
І сказав до неї Ілій: Аж доки ти будеш п'яною? Витверезись зо свого вина!
А Анна відповіла та й сказала: Ні, пане мій, я жінка скорбна духом, а вина та п'янкого напою не пила я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем.
Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги своєї.
І відповів Ілій та й сказав: Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажання твоє, яке ти від Нього жадала.
А вона сказала: Нехай невільниця твоя знайде милість в очах твоїх! І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла , а обличчя її не було вже сумне.
І встала вона рано вранці, і вклонилася перед Господнім лицем. І вернулися вони, і ввійшли до свого дому до Рами. І Елкана пізнав свою жінку Анну, а Господь згадав про неї.
І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім'я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його.
І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну жертву та обітниці свої.
А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: Аж коли буде відлучений цей хлопчик, то відведу його, і він з'явиться перед Господнім лицем, і назавжди позостанеться там!
І сказав їй чоловік її Елкана: Роби те, що добре в очах твоїх! Залишайся, аж поки відлучиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово. І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.
А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома бичками й одною ефою муки, і бурдюком вина, і привела його до Господнього дому до Шіло. А той хлопчик був ще малий.
І зарізали бичка, і привели того хлопчика до Ілія.
І вона сказала: О, пане мій, як жива душа твоя, мій пане, я та жінка, що стояла з тобою отут, щоб молитися Господеві.
Я молилася за дитину цю, і Господь дав мені жадання моє, що я просила від Нього.
А тепер я віддаю його Господеві на всі дні, скільки він жаданий для Господа. І вклонилася там Господеві.
Був один чоловік із Раматаїм-Зофиму, з гір Ефраїмових, на ймя Елкана, син Ерохама, сина Ілійного, сина Тохового Зуфієнка, Ефраїмій:
І було в його дві жінки: одну звали Анна, другу Феннана. У Феннани були дїти, в Анни ж не було дїтей.
І ходив сей чоловік що року з домівки своєї до Силому, молитись перед Господом Саваотом**, і приносити жертви. Там були Ілїй, і два сини його Офнїй і Пинеес сьвященниками Господнїми.
Що разу ж, як жертвував Елкана, давав жінцї своїй Феннанї і всїм її синам і дочкам по частинї жертівній;
Аннї же давав окрему частину, бо любив її більше, хоч Господь зачинив її матїрне лоно.
Перекірниця ж її допікала їй гіркими речами, щоб їй досадити, що Господь зачинив лоно її.
Так бувало воно що року, скільки нї ходили вони до Господнього дому, завдає було їй жалю, а та плаче й не їсть.
Поспитав же чоловік її Елкана: Анно, чого ти плачеш і не їси і чого така сумна? Хиба ж я тобі не дорожчий за десять синів?
Як же вони раз у Силомі попоїли та напились, піднялась Анна та й пійшла перед Господа; Ілїй же, сьвященник, седїв саме на ослонї коло дверей Господнього храму.
І молилась вона в своїй журбі Господеві і плакала гірко.
Та й обреклась таким обітом: Господи Саваот! коли змилосердишся над горем раби твоєї та й згадаєш мене і не забудеш раби твоєї та даси рабі твоїй музького пагоньця, дак я передам його Господеві: по ввесь вік його бритва не доторкнеться голови його.
Тим часом як вона так довго перед Господом молилась, Ілїй придивлявсь її устам;
Анна ж промовляла тихцем, тільки губами ворушила, голосу ж її не чутно було, то ж Ілїй думав, що вона пяна.
От і рече до неї: Чи довго ще останеш пяною? Йди, витверезись.
І відказала Анна: Нї, панотченьку: я безщасна людина: вина й впоюючого напитку не пила я, тільки горе серця мого вилила перед Господом.
Не вважай рабу твою за ледащу, бо я тільки з великої туги і печалї досї промовляла.
І відказав Ілїй: Іди з упокоєм; Бог Ізрайлів спевнить, про що ти його благала.
І рече вона: Ой коли б же раба твоя та здобулась на твою ласку! От і пійшла собі молодиця, та й їла і не була вже більш сумна.
Назавтра вранцї рано поклонились вони перед Господом та й вернулись додому в Раму. Як же пригорнувсь тодї Елкана до жінки своєї, спогадав про неї Господь,
І як надійшла пора, Анна завагонїла та й вродила сина, і назвала його Самуїл: бо (казала): у Бога я випросила його.
Як ійшов же Елкана з усією родиною своєю знов, щоб принести Господеві рокову жертву і все, що він обіцяв,
Не пійшла з ними Анна, кажучи свойму чоловікові: коли хлопця відлучу, тодї відведу його, щоб він явивсь перед Господом та й зіставсь там довіку.
І каже їй Елкана, чоловік її: Чини, як тобі лучче; седи дома, покіль відлучиш його. Дай тільки Господи, щоб слово твоє справдилось. От і зісталась молодиця дома та й годувала сина докіль не відлучила.
Як же відлучила, взяла вона його в дорогу, та ще й три бики та ефу муки й бурдюк вина, і прийшла до храму Господнього в Силом. Хлопець же був ще маленький.
І заколено бика, і привела мати хлопчика перед Ілїя.
І рече: Панотче, так правда, як живе душа твоя, я та жінка, що тут перед тобою стояла, благаючи Господа;
Про се хлопятко благала я, і Господь ізглянувсь на моє благаннє, що заносила до його.
Оце ж і я оддаю його Господеві на ввесь вік його, щоб служив Господеві. От і зоставила його там Господеві.
Був чоловік з Арматема Сіфи з гори Ефраїма, і йому на імя Елкана, син Єремеїла, сина Ілії, сина Токея в Насів Ефраїма.
І у цього (були) дві жінки, імя першій Анна, і імя другій Феннана. І були у Феннани діти, і в Анни не було дитини.
І чоловік ходив з днів до днів (що року) з свого міста, з Арматаїма, щоб поклонитися і принести жертву до Сило Господеві Богові Саваотові. І там Ілі і два його сини Офні і Фінеес (були) господними священиками.
І був день і Елкана приніс жертву і дав своїй жінці Феннані і її синам і її дочкам часті.
І дав Анні одну часть, бо не було в неї дитини. Тільки що Елкана лювив Анну понад цю, і Господь закрив її лоно.
Бо Господь не дав її дитини у її болі і у зневірі її болю, і через це була зневірена, бо замкнув Господь її лоно, щоб не дати її дитини.
Так чинила з року на рік коли вона приходила до господнього дому. І була зневірена і плакала і не їла.
І сказав їй Елкана її муж: Анно. І сказала йому: Ось я, пане. І сказав їй: Що тобі є, що плачеш, і чому не їси і чому ти побиваєш твоє серце, чи я не є тобі кращий за десятьох дітей?
І після того, як зїли вони в Сило, Анна встала, і стала перед Господом, й Ілі священик сидів на сидженню, на порозі Господнього храму.
І вона, (була) пригноблена душею і молилася до Господа, і плачучи заплакала,
і помолилася молитвою до Господа, кажучи: Адонай Господи Елоі Саваот, чи зглядаючись не зглянешся на приниження твоєї рабині і не згадаєш мене і не даси твоїй рабі чоловічого насіння, і дам його тобі в дар аж до дня його смерті. І не питиме вина і пянкого напитку, і залізо не підніметься до його голови.
І сталося коли помножила молитви перед Господом, і священик Ілі дивився на її уста,
і вона говорила в своїм серці, і її уста рухалися, і її голосу не було чути. І Ілі вважав її за пяну.
І слуга Ілі сказав їй: Доки будеш пяною? Хай мине твоє вино і піди з перед Господнього лиця.
І відповіла Анна і сказала: Ні, пане, я жінка в якої тяжкий день, і вина і пянкого напою я не пила і проливаю перед Господом мою душу
не май твою рабу за хворобливу дочку, бо з великої моєї балакливості продовжила я аж до тепер.
І відповів Ілі і сказав їй: Іди в мирі, хай ізраїльський Бог дасть тобі всяку твою прозьбу, яку ти у нього просила.
І вона сказала: Твоя раба знайшла ласку в твоїх очах. І жінка пішла своєю дорогою і ввійшла до свого мешкання і з своїм мужем їла і пила, і її лице більше не впало.
І встають вранці і покланяються Господеві і ідуть своєю дорогою. І ввійшов Елкана до своєї хати в Арматемі і пізнав свою жінку Анну, і Господь її згадав,
і вона зачала. І сталося в часі днів і вона породила сина, і назвала імя його Самуїл і сказала: Бо я його випросила в Господа Бога Саваота.
І пішов чоловік Елкана і ввесь його дім принести жертву в Силом, жертву днів і його молитви і всі десятини його землі.
І Анна не пішла з ним, бо сказала свому чоловікові: Аж доки дитина не піде, аж доки його не вілучу, і зявиться перед господним лицем і сяде там на віки.
І сказав їй Елкана її муж: Чини те, що добре в твох очах, сиди, аж доки не відлучиш його. Але хай доконає Господь те, що вийшло з твоїх уст. І жінка сіла і годувала свого сина, аж доки його не відлучила.
І пішла з ним до Силома з прилітним телям і хлібами і ефою пшеничної муки і бордюгом вина і ввійшла до господньої хати в Силомі, і дитина з ними.
І привела перед Господа, і його батько зарізав жертву, яку приносив з днів до днів Господеві, і привів хлопчину і зарізав теля. І привела (його) до Ілі Анна матір хлопчини
і сказала: Хай живе душа твоя, поправді, пане, я жінка, що стояла перед тобою, що молилася до Господа,
я молилася про цього хлопчину, і Господь дав мені мою прозьбу, яку я в Нього просила.
І я даю його Господеві на всі дні, які він житиме, на помазання Господеві.
Был один человек из Рамафаим-Цофима, с горы Ефремовой, имя ему Елкана, сын Иерохама, сына Илия, сына Тоху, сына Цуфа, - Ефрафянин;
у него были две жены: имя одной Анна, а имя другой Феннана; у Феннаны были дети, у Анны же не было детей.
И ходил этот человек из города своего в положенные дни поклоняться и приносить жертву Господу Саваофу в Силом; там были Илий и два сына его, Офни и Финеес, священниками Господа.
В тот день, когда Елкана приносил жертву, давал Феннане, жене своей, и всем сыновьям ее и дочерям ее части;
Анне же давал часть особую, ибо любил Анну, хотя Господь заключил чрево ее.
Соперница ее сильно огорчала ее, побуждая ее к ропоту на то, что Господь заключил чрево ее.
Так бывало каждый год, когда ходила она в дом Господень; та огорчала ее, а эта плакала и не ела.
И сказал ей Елкана, муж ее: Анна! что ты плачешь и почему не ешь, и отчего скорбит сердце твое? не лучше ли я для тебя десяти сыновей?
И встала Анна после того, как они ели и пили в Силоме. Илий же священник сидел тогда на седалище у входа в храм Господень.
И была она в скорби души, и молилась Господу, и горько плакала,
и дала обет, говоря: Господи Саваоф! если Ты призришь на скорбь рабы Твоей и вспомнишь обо мне, и не забудешь рабы Твоей и дашь рабе Твоей дитя мужеского пола, то я отдам его Господу на все дни жизни его, и бритва не коснется головы его.
Между тем как она долго молилась пред Господом, Илий смотрел на уста ее;
и как Анна говорила в сердце своем, а уста ее только двигались, и не было слышно голоса ее, то Илий счел ее пьяною.
И сказал ей Илий: доколе ты будешь пьяною? вытрезвись от вина твоего.
И отвечала Анна, и сказала: нет, господин мой; я - жена, скорбящая духом, вина и сикера я не пила, но изливаю душу мою пред Господом;
не считай рабы твоей негодною женщиною, ибо от великой печали моей и от скорби моей я говорила доселе.
И отвечал Илий и сказал: иди с миром, и Бог Израилев исполнит прошение твое, чего ты просила у Него.
Она же сказала: да найдет раба твоя милость в очах твоих! И пошла она в путь свой, и ела, и лице ее не было уже печально, как прежде.
И встали они поутру, и поклонились пред Господом, и возвратились, и пришли в дом свой в Раму. И познал Елкана Анну, жену свою, и вспомнил о ней Господь.
Чрез несколько времени зачала Анна и родила сына и дала ему имя: Самуил, ибо, говорила она, от Господа я испросила его.
И пошел муж ее Елкана и все семейство его совершить годичную жертву Господу и обеты свои.
Анна же не пошла, сказав мужу своему: когда младенец отнят будет от груди и подрастет, тогда я отведу его, и он явится пред Господом и останется там навсегда.
И сказал ей Елкана, муж ее: делай, что тебе угодно; оставайся, доколе не вскормишь его грудью; только да утвердит Господь слово, вышедшее из уст твоих. И осталась жена его, и кормила грудью сына своего, доколе не вскормила.
Когда же вскормила его, пошла с ним в Силом, взяв три тельца и одну ефу муки и мех вина, и пришла в дом Господа в Силом; отрок же был еще дитя.
и закололи тельца; и привела отрока к Илию
и сказала: о, господин мой! да живет душа твоя, господин мой! я - та самая женщина, которая здесь при тебе стояла и молилась Господу;
о сем дитяти молилась я, и исполнил мне Господь прошение мое, чего я просила у Него;
и я отдаю его Господу на все дни жизни его, служить Господу. И поклонилась там Господу.