Тому, лишивши початкове вчення про Христа, звернімся до досконалішого, не закладаючи знову підвалин, - тобто про покаяння в ділах мертвих та про віру в Бога,
про навчання хрищення та про рукоположення, про воскресіння мертвих та суд вічний.
Ми зробимо й це, якщо Бог дозволить.
Воно бо неможливо тих, - які раз просвітились були, що скуштували небесного дару й стали учасниками Святого Духа,
скуштували доброго Божого слова й сил майбутнього віку,
та й відпали! - знов оновлювати до покаяння, тих, які знову собі самим розпинають Божого Сина і прилюдно зневажають.
Земля бо, що п'є дощ, який падає на неї часто, та родить зілля добре для тих, що її обробляють, приймає від Бога благословення;
а та, що приносить терня і будяки, непотрібна, близька до прокляття: кінчається тим, що її спалять.
Однак, любі, дарма що так говоримо, ми переконані про вас краще та про те, що торкається спасіння.
Бо Бог не є несправедливий, щоб забути ваші діла й любов, яку ви виявили до його імени, і послуги, що ви святим робите понині.
Ми лиш бажаємо, щоб кожний з вас являв таку саму старанність для повного осягнення надії аж до кінця,
щоб ви не стали недбайливі, а, навпаки, наслідували тих, які вірою і витривалістю успадковують обітниці.
І справді, коли Бог учиняв Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, то поклявся самим собою,
кажучи: «Справді поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми.»
І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю:
люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою на ствердження.
Тому й Бог, бажаючи дати спадкоємцям обітниці якнайсильніший доказ, що його рішення непорушне, вжив клятви,
щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну заохоту - ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам.
В ньому маємо, неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу,
куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, на зразок Мелхиседека.
Тому полишімо початки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо знову засади покаяння від мертвих учинків та про віру в Бога,
науки про хрищення, про покладання рук, про воскресіння мертвих та вічний суд.
Зробимо й це, коли Бог дозволить.
Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого,
і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку,
та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.
Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, вона благословення від Бога приймає.
Але та, що приносить терня й будяччя, непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її спалення.
Та ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так.
Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я Його ви, що святим послужили та служите.
Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,
щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю.
Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою,
говорячи: Поблагословити Я конче тебе поблагословлю, та розмножити розмножу тебе!
І, терплячи довго отак, Авраам одержав обітницю.
Бо люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку.
Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,
щоб у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,
що вони для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону,
куди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседековим.
Тим же, зоставивши початки Христового слова, ідїмо до звершення, не кладучи знов основин покаяння од мертвих дїл і віри в Бога,
науки хрещення, і положення рук, і воскресення мертвих, і суду вічнього.
І се зробимо, коли Бог дозволить.
Неможливе бо тих, що раз уже просьвітились, і вкусили дара небесного, і стали причастниками Духа сьвятого,
і вкусили доброго слова Божого і сили грядущого віка,
та й відпали, знов обновляти покаяннєм, удруге розпинаючих у собі Сина Божого та зневажаючих Його.
Земля бо, що пє падаючий часто на неї дощ, і родить билину, потрібну тим, хто її садить, приймає благословеннє від Бога;
а котра приносить терни та бодяки, непотрібна і близька прокляття, котрої кінець на спаленнє.
Ми ж надїємось по вас, любі, луччого і ближчого до спасення, хоч і говоримо так.
Не єсть бо Бог неправеден, щоб забути дїло ваше і труд любови, що показали ви в імя Його, послугувавши і послугуючи сьвятим.
Бажаємо ж, щоб кожен з вас являв таке саме стараннє про тверду надїю аж до кінця,
щоб не були ви лїниві, а послїдователї тих, що наслїдують обітницї вірою і довготерпіннєм.
Обітуючи бо Аврааму Бог, яко ж бо нїкого не мав більшого, щоб клястись, кляв ся собою,
глаголючи: "Істинно благословляючи благословлю тебе, і намножуючи намножу тебе."
І так, бувши довготерпилив, одержав обітницю.
Люде бо більшим кленуть ся, і всякої суперечки між ними конець на ствердженнє, - клятьба.
У тому ж, хотївши Бог більше показати наслїдникам обітницї незмінність ради своєї, посередникував клятьбою,
щоб двома речами незмінними (в котрих не можна обманити Богу) мали кріпке втїшеннє ми, що прибігаємо (до Нього) приняти надїю, що лежить перед нами,
котру маємо, яко якор душі, тверду і певну, і входить вона у саму середину за завісою,
куди предтеча про нас увійшов Ісус, по чину Мелхиседековому, ставшись Архиєреєм по вік.
Тому залишимо початки Христової науки і звернімося до досконалости, щоб знову не покладати основи - покаяння з мертвих діл та віри в Бога -
навчання про хрещення і покладання рук, про воскресіння мертвих і про вічний суд.
І це зробимо, якщо Бог дозволить.
Бо неможливо, щоб ті, що раз просвітилися, і скуштували небесного дару, і стали учасниками Святого Духа,
і скуштували добра Божого слова та сили майбутнього віку, -
відпали; знову обновлялися до покаяння - і вдруге розпинали та зневажали в собі Божого Сина!
Бо земля, що напилася дощу, що часто її окропляє, - яка родить добре зілля тим, які її обробляють, - одержує благословення від Бога.
А та, що зростила терня і бур'ян, - непотрібна і близька до прокляття, її кінець - спалення.
Улюблені, ми певні, що з вами краще і що тримаєтеся спасіння, хоч і так говоримо.
Бо Бог не є несправедливий, щоб забути ваше діло і [працю] любови, яку показали ви стосовно його імени, послуживши і служачи святим.
Бажаємо ж, щоб кожний із вас виявляв ту саму дбайливість на певність надії аж до кінця,
щоб не були ви ледачими, а наслідували тих, що вспадковують обітниці вірою і терпінням.
Бог, давши обітницю Авраамові й не маючи ким більшим клястися, - поклявся собою,
кажучи: По правді благословляючи, - благословлю тебе і, розмножуючи, - розмножу тебе.
Тож бувши терплячим, одержав обітницю.
Люди клянуться вищим, - адже клятва для підтвердження є край усякої їхньої незгоди.
Тим більше Бог, бажаючи показати спадкоємцям обітниці незмінність свого рішення, склав клятву,
щоб у тих двох незмінних речах, у яких неможливо, щоб обманув Бог, - і мали велику втіху ми, які прибігли триматися за теперішню надію.
Вона, мов якір для душі, твердий та певний, і входить усередину за внутрішню заслону,
куди за нас увійшов предтеча Христос, ставши навіки архиєреєм за чином Мелхиседека.
Посему, оставив начатки учения Христова, поспешим к совершенству; и не станем снова полагать основание обращению от мертвых дел и вере в Бога,
учению о крещениях, о возложении рук, о воскресении мертвых и о суде вечном.
И это сделаем, если Бог позволит.
Ибо невозможно - однажды просвещенных, и вкусивших дара небесного, и соделавшихся причастниками Духа Святаго,
и вкусивших благого глагола Божия и сил будущего века,
и отпадших, опять обновлять покаянием, когда они снова распинают в себе Сына Божия и ругаются Ему.
Земля, пившая многократно сходящий на нее дождь и произращающая злак, полезный тем, для которых и возделывается, получает благословение от Бога;
а производящая терния и волчцы негодна и близка к проклятию, которого конец - сожжение.
Впрочем о вас, возлюбленные, мы надеемся, что вы в лучшем состоянии и держитесь спасения, хотя и говорим так.
Ибо не неправеден Бог, чтобы забыл дело ваше и труд любви, которую вы оказали во имя Его, послужив и служа святым.
Желаем же, чтобы каждый из вас, для совершенной уверенности в надежде, оказывал такую же ревность до конца,
дабы вы не обленились, но подражали тем, которые верою и долготерпением наследуют обетования.
Бог, давая обетование Аврааму, как не мог никем высшим клясться, клялся Самим Собою,
говоря: истинно благословляя благословлю тебя и размножая размножу тебя.
И так Авраам, долготерпев, получил обещанное.
Люди клянутся высшим, и клятва во удостоверение оканчивает всякий спор их.
Посему и Бог, желая преимущественнее показать наследникам обетования непреложность Своей воли, употребил в посредство клятву,
дабы в двух непреложных вещах, в которых невозможно Богу солгать, твердое утешение имели мы, прибегшие взяться за предлежащую надежду,
которая для души есть как бы якорь безопасный и крепкий, и входит во внутреннейшее за завесу,
куда предтечею за нас вошел Иисус, сделавшись Первосвященником навек по чину Мелхиседека.