Самі ж ви знаєте, брати, що наш прихід до вас не був даремний;
але хоч ми перед тим зазнали страждань та зневаг, як вам відомо, у Филиппах, Бог наш дав нам сміливість проповідувати вам Божу Євангелію з великою запопадливістю.
Бо наша заохота не має в собі ні облуда, ні нечистоти, ані підступу.
Але, як Бог, визнавши нас гідними, доручив нам Євангелію, так ми й говоримо, стараючись подобатися не людям, а Богові, який випробовує серця наші.
Та й не було в нас ніколи лестивого слова, як знаєте, ані таємної зажерливої думки. Бог тому свідок!
Ми не шукали від людей слави, ні від вас, ані від інших,
, хоч і могли, як апостоли Христові, бути тягарем вам. Ми, навпаки, були лагідні між вами. Як годувальниця піклується про своїх дітей,
так і ми, з палкого до вас почуття, раді були передати вам не лише Божу Євангелію, а й власні душі; такими дорогими ви нам стали.
Ви пам'ятаєте, брати, про наш труд та про працю: вночі і вдень ми працювали, щоб з вас когось не обтяжити, та проповідували вам Божу Євангелію.
Ви й Бог свідки, як свято, справедливо й бездоганно ми поводилися між вами, віруючими.
Самі знаєте, як ми кожного з вас, мов батько своїх дітей,
просили, умовляли й заклинали жити достойно перед Богом, який вас кличе до свого Царства і слави.
І тому ми також дякуємо Богові безперестанку за те, що ви, ледве почувши від нас слово Боже, прийняли його не як слово людське, а як воно є справді - як Боже слово, що й діє у вас, віруючих.
Ви бо, брати, почали наслідувати Божі Церкви, що в Юдеї у Христі Ісусі, бо й ви терпіли те саме від ваших земляків, як і вони від юдеїв,
які і Господа Ісуса вбили, і пророків, і нас переслідували, чим вони й Богові не подобалися, і усім людям супротивні.
Вони забороняють нам до поган говорити, щоб ті спаслися, тож повсякчасно доповнюють свої провини. Врешті спіткав їх. гнів.
А ми, брати, розлучені з вами на коротку хвилину обличчям, не серцем, старалися щоскоріш побачити ваше обличчя: така наша туга за вами.
Тому хотіли прийти до вас, таки я, Павло, - раз і вдруге, та сатана перешкодив нам.
Яка бо наша надія або радість, або вінець слави, як не ви, перед Господом нашим Ісусом, у день його приходу?
Так! Ви - наша слава й наша радість.
Самі бо ви знаєте, браття, прихід наш до вас, що не марний він був.
Та хоч ми натерпілися перед тим, і дізнали зневаги в Филипах, як знаєте, проте ми відважилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Євангелію з великою боротьбою.
Бо покликання наше було не з обмани, ані з нечистости, ані від лукавства,
але, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Євангелію, ми говоримо так, не людям догоджуючи, але Богові, що випробовує наші серця.
Ми слова підлесливого не вживали ніколи, як знаєте, і не винні в зажерливості. Бог свідок тому!
Не шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших.
Хоч могли ми потужними бути, як Христові апостоли, але ми серед вас були тихі, немов годувальниця та, яка доглядає дітей своїх.
Так бувши ласкаві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Євангелію, але й душі свої, бо були ви улюблені нам.
Бо ви пам'ятаєте, браття, наше струднення й утому: день і ніч ми робили, щоб жадного з вас не обтяжити, і проповідували вам Божу Євангелію.
Ви свідки та Бог, як свято, і праведно, і бездоганно поводилися ми між вами, віруючими!
Бож знаєте ви, як кожного з вас, немов батько дітей своїх власних,
просили ми вас, і намовлювали та показували, щоб ви гідно поводилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу.
Тому то й ми дякуємо Богові безперестанку, що, прийнявши почуте від нас Слово Боже, прийняли ви не як слово людське, але як правдиво то є Слово Боже, що й діє в вас, віруючих.
Бо стали ви, браття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були витерпіли від своїх земляків, як і ті від юдеїв,
що вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджають, і супротивні всім людям.
Вони забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповняти їм завжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці!
А ми, браття, на короткий часок розлучившися з вами лицем, а не серцем, тим із більшим бажанням силкувались побачити ваше лице.
Тим то до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана перешкодив був нам.
Бо хто нам надія, чи радість, чи вінок похвали? Хіба ж то й не ви перед Господом нашим Ісусом в Його приході?
Бо ви наша слава та радість!
Самі бо знаєте, браттє, про вхід наш між вас, що не марно він став ся;
нї, пострадавши перед тим і дознавши зневаги, як знаєте, в Филипах, зосьмілились ми в Бозї нашому глаголати до вас благовістє Боже з великою боротьбою.
Утїшеннє бо наше (було) не від лукавства, анї від нечистоти, анї в підступі,
а яко ж ми вибрані від Бога, щоб повірити нам благовістє, так ми й глаголемо, не як ті, що людям догоджують, а Богу, що розвідує серця наші.
Нїколи бо не було в нас лестивого слова до вас, яко ж знаєте, анї думки зажерливої: Бог сьвідок.
Не шукали ми нї від людей слави, нї од вас, нї од инших, можучи в повазї бути, яко Христові апостоли.
Нї, ми були тихі серед вас. Як мамка гріє дїток своїх,
оттак, бажаючи вас, мали ми щиру волю, передати вам не тілько благовістє Боже, та ще й свої душі, тим що ви були нам любі.
Згадайте бо, браттє, труд наш і працю: ніч бо і день роблячи, щоб нїкого з вас не отяготити, проповідували ми вам благовістє Боже.
Ви сьвідки і Бог, як преподобно, і праведно, і непорочно ми обертались між вами віруючими,
яко ж знаєте, що ми кожного з вас, як батько дїток своїх, утїшали і розважали, і сьвідкували;
щоб ви ходили достойно перед Богом, що покликав вас у своє царство і славу.
Того ж то й дякуємо Богові без перестану, що ви, прийнявши слово проповідї Божої від нас, прийняли не яко слово чоловіче, а (яко ж справдї є,) слово Боже, котре й орудує в вас віруючих.
Ви бо, браттє, стали послїдувателями церквам Божим, що в Юдеї в Христї Ісусї, тим що й ви пострадали від своїх земляків, як і вони від Жидів,
що вбили й Господа Ісуса і своїх пророків, і нас вигнали, й Богу не вгодили, і всїм людям противні,
що забороняють нам глаголати поганам, щоб спасли ся, щоб сповнились гріхи їх всякого часу; настиг же їх на конець гнїв (Божий).
Ми ж, браттє, осиротївши без вас на час-годину, лицем, а не серцем, ще більш старались з великим бажаннєм бачити лице ваше.
Тим же хотїли ми йти до вас, я таки Павел раз і вдруге, та й заборонив нам сатана.
Яка бо нам надїя, або радість, або вінець похвали? чи й не ви ж перед Господом нашим Ісусом Христом у приходї Його?
Ви бо слава наша і радість.
Самі ж бо знаєте, брати, про наш прихід до вас, що не був марний,
та хоч ми раніше натерпілися і були зневажені, як знаєте, в Филипах, наважилися ми в нашому Бозі говорити до вас Божу Євангелію з великим змаганням.
Бо наш заклик не з омани, ані з нечистоти, ані від лукавства.
Але, як Бог знайшов нас гідними благовістити, ми так говоримо, не наче людям догоджуючи, але Богові, що випробовує наші серця.
Бо ніколи в нас не було слова омани, як знаєте, ані користи, - Бог свідок.
Не шукали ми слави від людей, ані від вас, ані від інших,
хоч могли бути тягарем як Христові апостоли. Але ми були тихі посеред вас, мов та годувальниця, що доглядає своїх дітей.
Так само бувши ласкавими до вас, хотіли ми передати вам не тільки Божу добру вістку, але й душі свої, бо ви стали нам улюблені.
Згадайте бо, брати, нашу працю і змагання; ніч і день ми працювали, щоб не обтяжити когось із вас, і проповідували вам Божу добру вістку.
Ви та Бог свідки, що преподобними й праведними та непорочними були ми для вас, що вірите.
Бо ж ви знаєте, - як кожного з вас, як батько своїх дітей;
благали ми вас і вмовляли, і свідчили вам, щоб ви гідно ходили перед Богом, який покликав вас у своє Царство та в славу.
Тому ми й дякуємо Богові безупинно за те, що, одержавши від нас почуте слово Боже, ви прийняли не як людське слово, але, як і справді, - Боже слово, яке й діє в вас, що вірите.
Бо ви, брати, стали наслідувати Божі церкви, що є в Юдеї в Христі Ісусі, тому що те саме і ви потерпіли від своїх земляків, як і ті від юдеїв,
які вбили і Господа Ісуса, і [його] пророків, і нас переслідували, і Богові не догодили, і супротивні всім людям,
забороняючи нам говорити поганам, щоб спаслися, - і тим самим вони завжди доповнюють свої гріхи. Зрештою, надійшов же на них гнів.
А ми, брати, були відлучені від вас на короткий час обличчям, а не серцем; з дуже великим бажанням намагалися побачити ваше обличчя!
Тому хотіли ми прийти до вас, я, Павло, і один раз і двічі, але перешкодив нам сатана.
Бо хто є нашою надією, чи радістю, чи вінцем похвали, якщо не ви перед нашим Господом Ісусом під час його приходу?
Бо ви наша слава та радість.
Вы сами знаете, братия, о нашем входе к вам, что он был не бездейственный;
но, прежде пострадав и быв поруганы в Филиппах, как вы знаете, мы дерзнули в Боге нашем проповедать вам благовестие Божие с великим подвигом.
Ибо в учении нашем нет ни заблуждения, ни нечистых побуждений, ни лукавства;
но, как Бог удостоил нас того, чтобы вверить нам благовестие, так мы и говорим, угождая не человекам, но Богу, испытующему сердца наши.
Ибо никогда не было у нас перед вами ни слов ласкательства, как вы знаете, ни видов корысти: Бог свидетель!
Не ищем славы человеческой ни от вас, ни от других:
мы могли явиться с важностью, как Апостолы Христовы, но были тихи среди вас, подобно как кормилица нежно обходится с детьми своими.
Так мы, из усердия к вам, восхотели передать вам не только благовестие Божие, но и души наши, потому что вы стали нам любезны.
Ибо вы помните, братия, труд наш и изнурение: ночью и днем работая, чтобы не отяготить кого из вас, мы проповедывали у вас благовестие Божие.
Свидетели вы и Бог, как свято и праведно и безукоризненно поступали мы перед вами, верующими,
потому что вы знаете, как каждого из вас, как отец детей своих,
мы просили и убеждали и умоляли поступать достойно Бога, призвавшего вас в Свое Царство и славу.
Посему и мы непрестанно благодарим Бога, что, приняв от нас слышанное слово Божие, вы приняли не как слово человеческое, но как слово Божие, - каково оно есть по истине, - которое и действует в вас, верующих.
Ибо вы, братия, сделались подражателями церквам Божиим во Христе Иисусе, находящимся в Иудее, потому что и вы то же претерпели от своих единоплеменников, что и те от Иудеев,
которые убили и Господа Иисуса и Его пророков, и нас изгнали, и Богу не угождают, и всем человекам противятся,
которые препятствуют нам говорить язычникам, чтобы спаслись, и через это всегда наполняют меру грехов своих; но приближается на них гнев до конца.
Мы же, братия, быв разлучены с вами на короткое время лицем, а не сердцем, тем с большим желанием старались увидеть лице ваше.
И потому мы, я Павел, и раз и два хотели прийти к вам, но воспрепятствовал нам сатана.
Ибо кто наша надежда, или радость, или венец похвалы? Не и вы ли пред Господом нашим Иисусом Христом в пришествие Его?
Ибо вы - слава наша и радость.