Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі.
Тому в ньому й зідхаємо, бажаючи надягнути поверх того наше небесне житло,
якщо будемо ще вдягнені, а не нагі.
Доки ми в цім наметі, -стогнемо під гнітом, бо не хочемо роздягнутися, лише - вдягнутися, аби те, що в нас смертне, було проглинуте життям.
Бог же, що створив нас саме для цього, він дав нам завдаток Духа.
Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа,
- бо ходимо вірою, а не видінням, -
ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа.
Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом.
Всім бо нам треба з'явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле.
Знаючи, отже, що таке острах Господній, ми переконуємо людей; Богові ж ми стали явні, та надіюся, що й у ваших сумліннях ми - явні.
Не хочемо самих себе вам знову поручати, але даємо вам нагоду хвалитися нами, щоб ви мали що відповісти тим, які хваляться видимим, - не тим, що в серці.
Бо коли ми не при собі, то для Бога; а коли розсудливі, то для вас.
Бо любов до Христа спонукує в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли.
А він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес.
Так що віднині по-людському ми не знаємо нікого. Коли ж і уявляли собі Христа по-людському, то його вже тепер так собі не уявляємо.
Тому, коли хтось у Христі, той - нове створіння. Старе минуло, настало нове.
Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам службу примирення.
Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення.
Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!
Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому.
Знаємо бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, дім нерукотворний та вічний.
Тому то й зідхаємо, бажаючи приодягтися будівлею нашею, що з неба,
коли б тільки й одягнені ми не знайшлися нагі!
Бо ми, знаходячися в цьому наметі, зідхаємо під тягарем, бо не хочемо роздягтися, але одягтися, щоб смертне пожерлось життям.
А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завдаток Духа.
Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому,
бо ходимо вірою, а не видінням,
ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа.
Тому ми й пильнуємо, чи зостаємося в домі тіла, чи виходимо з дому, бути Йому любими.
Бо мусимо всі ми з'явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, чи добре, чи лихе.
Отже, відаючи страх Господній, ми людей переконуємо, а Богові явні; але маю надію, що й у ваших сумліннях ми явні.
Бо не знову себе ми доручуємо вам, але даємо вам привід хвалитися нами, щоб мали ви що проти тих, що хваляться обличчям, а не серцем.
Коли бо ми з розуму сходимо, то Богові, коли ж при здоровому розумі, то для вас.
Бо Христова любов спонукує нас, що думають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли.
А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес.
Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже!
Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове!
Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення,
бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення.
Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!
Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!
Знаємо бо, як земний будинок тїла нашого розпадеть ся, ми будівлю від Бога маємо, будинок нерукотворний, вічний на небесах.
Бо в сьому ми стогнемо, бажаючи одягтись домівкою нашою, що з неба,
коли б тільки нам, і одягнувшись, нагими не явитись.
Бо, стогнемо отягчені, будучи в тїлї сьому, з котрого не хочемо роздягтись, а одягнутись, щоб смертне було пожерте життєм.
На се сотворив нас Бог, і дав нам задаток Духа.
Оце ж маймо духа всякого часу, знаймо, що, домуючи в тїлї, ми далеко від Господа:
(бо ходимо вірою, а не видїннєм.)
Маймо ж духа й волїймо лучче бути далеко від тїла, а домувати у Господа.
Тим і силкуємось, чи то будучи дома, чи далеко від дому, бути Йому любими.
Всїм бо нам треба явитись перед судищем Христовим, щоб прийняв кожен по тому, що заробив тїлом, чи то добре, чи лихе.
Знаючи оце страх Господень, пересьвідчуємо людей; Богові ж явні ми, і вповаю, що й вашим совістям обявились.
Не знов бо похваляємо себе перед вами, а даємо вам причину хвалитись нами, щоб мали що (відказувати) тим, що хвалять ся лицем, а не серцем.
Бо як ми не при собі, то (се) Богові; а як ми тверезимось (здержуємось), (се) вам.
Бо любов Христова вимагає від нас, судячих так, що, коли один за всїх умер, тодї всї вмерли;
і (що) Він умер за всїх, щоб живі нїколи більш собі не жили, а Тому, хто за них умер і воскрес.
Тим же ми від нинї нїкого не знаємо по тїлу; коли ж і знали по тїлу Христа, то тепер більш не знаємо.
Тим же, коли хто в Христї, той нове сотворіннє; старе минуло; ось стало все нове.
Усе ж від Бога, що примирив нас із собою через Ісуса Христа, і дав нам служеннє примирення,
яко ж бо Бог був у Христї, примиряючи сьвіт із собою, не полїчуючи їм провин їх, і положив у нас слово примирення.
Замість Христа оце ми посли, і наче Бог благає (вас) через нас; ми просимо вас замість Христа: примиріть ся з Богом.
Бо Він Того, хто не знав гріха, за нас гріхом зробив, щоб ми були праведностю Божою в Йому.
Знаємо, що коли наша земна хатина тіла зруйнується, то маємо будівлю від Бога, оселю нерукотворну, вічну на небі.
Тому ми й стогнемо, бажаючи зодягтися в наше небесне помешкання.
Аби лише і роздягнутими нам не виявитися голими.
Бо ми, що є в наметі, стогнемо під тягарем, бо хочемо не роздягтися, а зодягнутися, аби смертне було поглинене життям.
Той, що створив нас для цього, це - Бог; він дав нам запоруку Духа.
Отож, завжди маючи сміливість, знаємо, що, живучи в тілі, ми далекі від Господа,
бо ходимо вірою, а не видінням.
Сміливість же маємо і добру волю для того, щоб бажати краще вийти з тіла та піти до Господа.
Тому ж стараємося, - чи то входячи, чи виходячи, - любими йому бути.
Всім бо нам треба з'явитися перед судом Христовим, щоб кожний одержав згідно з тим, що в тілі зробив, - добро чи зло.
Отже, пройняті Господнім страхом, ми переконуємо людей; перед Богом же ми відкриті; маю надію, що й перед вашою совістю ми відкриті.
Не наново доручаємо себе вам; але даємо вам нагоду похвалитися нами, щоб ви мали відповідь для тих, що хваляться обличчям, а не серцем.
Коли ми з розуму зійшли, - то для Бога; коли ж при здоровому глузді, - то для вас.
Бо любов Христова держить нас, коли ми думаємо так: [якщо] один помер за всіх, то й усі померли.
А він помер за всіх, щоб ті, які живуть, більше не жили для себе, але для того, хто за них помер і воскрес.
Тому ми відтепер нікого не знаємо тілесно. Хоч пізнали Христа тілесного, але тепер більше не знаємо.
Отож, хто в Христі, той нове створіння; стародавнє минуло, тепер [усе] нове.
Усе - від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам служіння примирення.
Адже Бог у Христі примирив світ із собою, незважаючи на їхні проступки, і дав нам слово примирення.
Отже, ми - посланці від імени Христа і тому наче сам Бог благає через нас. Від імени Христа просимо: примиріться з Богом.
Бо того, хто не знав гріха, він зробив за нас гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому!
Ибо знаем, что, когда земной наш дом, эта хижина, разрушится, мы имеем от Бога жилище на небесах, дом нерукотворенный, вечный.
От того мы и воздыхаем, желая облечься в небесное наше жилище;
только бы нам и одетым не оказаться нагими.
Ибо мы, находясь в этой хижине, воздыхаем под бременем, потому что не хотим совлечься, но облечься, чтобы смертное поглощено было жизнью.
На сие самое и создал нас Бог и дал нам залог Духа.
Итак мы всегда благодушествуем; и как знаем, что, водворяясь в теле, мы устранены от Господа, -
ибо мы ходим верою, а не видением, -
то мы благодушествуем и желаем лучше выйти из тела и водвориться у Господа.
И потому ревностно стараемся, водворяясь ли, выходя ли, быть Ему угодными;
ибо всем нам должно явиться пред судилище Христово, чтобы каждому получить соответственно тому, что он делал, живя в теле, доброе или худое.
Итак, зная страх Господень, мы вразумляем людей, Богу же мы открыты; надеюсь, что открыты и вашим совестям.
Не снова представляем себя вам, но даем вам повод хвалиться нами, дабы имели вы что сказать тем, которые хвалятся лицем, а не сердцем.
Если мы выходим из себя, то для Бога; если же скромны, то для вас.
Ибо любовь Христова объемлет нас, рассуждающих так: если один умер за всех, то все умерли.
А Христос за всех умер, чтобы живущие уже не для себя жили, но для умершего за них и воскресшего.
Потому отныне мы никого не знаем по плоти; если же и знали Христа по плоти, то ныне уже не знаем.
Итак, кто во Христе, тот новая тварь; древнее прошло, теперь все новое.
Все же от Бога, Иисусом Христом примирившего нас с Собою и давшего нам служение примирения,
потому что Бог во Христе примирил с Собою мир, не вменяя людям преступлений их, и дал нам слово примирения.
Итак мы - посланники от имени Христова, и как бы Сам Бог увещевает через нас; от имени Христова просим: примиритесь с Богом.
Ибо не знавшего греха Он сделал для нас жертвою за грех, чтобы мы в Нем сделались праведными пред Богом.