Чи починаємо знову самих себе поручати? Чи, може, потребуємо, як дехто, поручальних до вас, чи від вас листів?
Наш лист - це ви; лист, написаний у серцях наших, який усі люди знають і читають.
Відомо ж, що ви - лист Христа, виготуваний нами; написаний не чорнилом, але Духом Бога живого, не на камінних таблицях, а на тілесних таблицях серця.
А таке довір'я до Бога ми маємо через Христа,
- не щоб ми були самі здібні помислити щось із самих себе, здібність бо наша від Бога.
Він нас зробив здібними слугами Нового Завіту, не з букви, але з духу, бо буква убиває, дух же оживлює.
Коли ж служіння смерті, вирізане буквами на каміннях, було в (такій) славі, що сини Ізраїля не могли дивитися на обличчя Мойсея з-за блиску слави його обличчя, що мала зникнути,
то скільки більше служіння духа буде в славі?
Бо коли служіння осуду - славне, то служіння виправдання багато більш перевищує у славі.
І таким чином, те, що частинне було славне, не має більше слави ради переважаючої слави.
Бо коли те, що минуло, славне, то багато більше те, що перебуває, славне.
Тож маючи таку надію, ми повні сміливости,
а не як Мойсей, що на обличчя клав собі покрівець, щоб сини Ізраїля не дивилися на зникнення того блиску, що щезав;
але їхній розум притупився, бо аж по цей день, коли читається Старий Завіт, той сам покрівець зостається невідкритий, Христос бо його усуває.
І аж по сьогодні при читанні Мойсея лежить покрівець на серці їхнім.
«Та коли звертається до Господа, спадає покрівець.»
Господь же - дух, а де Господній дух, там воля.
Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа.
Чи нам знов зачинати доручувати самих себе? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доручальних до вас чи від вас?
Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!
Виявляєте ви, що ви лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця.
Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,
не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність від Бога.
І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє.
Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його,
скільки ж більш буде в славі те служіння духа!
Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!
Не прославилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,
бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!
Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміливости,
а не як Мойсей, що покривало клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.
Але засліпилися їхні думки, бо те саме покривало аж до сьогодні лишилось незняте в читанні Старого Заповіту, бо зникає воно Христом.
Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покривало,
коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається.
Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля.
Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.
Чи нам же починати знов самих себе поручати? або треба нам, як иншим, поручальних листів до вас, чи од вас поручальних (листів?).
Ви наше посланнє, написане в серцях наших, котре знають і читають усї люде.
(А й надто) ви явлені, що ви посланнє Христове через служеннє наше, написане не чернилом, а Духом Бога живого, не на камяних скрижалях, а на тїлесних скрижалях серця.
Надїю ж таку маємо через Христа до Бога,
бо ми не в силї самі від себе що думати, яко із себе; а сила наша від Бога,
котрий і дав нам силу бути слугами нового завіту, не букви, а духа; буква бо вбиває, а дух животворить.
Коли ж служеннє смерти, письмом вирізане на каміннях, було в славі, так що сини Ізраїлеві не могли дивитись на лице Мойсейове задля слави лиця його минущої,
як же не більше служеннє духа буде в славі?
Бо коли служеннє осуду - слава, то геть більше служеннє правдї багатше славою.
Бо й не прославилось прославлене в тій мірі, задля переважуючої слави.
Коли бо те, що минає, в славі, то багато більше в славі те, що пробуває.
Маючи оце таке впованнє, уживаємо велику волю,
а не яко ж Мойсей, що клав покривало на лице своє, щоб сини Ізраїлеві не дивились на конець минущого.
Та осьліпились думки їх: бо аж до сього дня те ж покривало в читанню старого завіту зостаєть ся невідкрите, котре в Христї зникає.
Нї, аж до сього дня, коли читаєть ся Мойсея, покривало на серцї їх лежить.
Як же обернуть ся до Господа, здіймаєть ся покривало.
Господь же Дух; де ж Господень Дух, там воля.
Ми ж усї відкритим лицем, поглядаючи як у дзеркало, на славу Господню, преобразуємось у той же образ від слави в славу, яко ж від Господнього Духа.
Чи зачинаємо знову самих себе представляти? Чи потребуємо, як деякі, доручальних послань до вас або від вас?
Наше послання - це ви; воно написане в наших серцях, його знають та читають усі люди.
Ви показуєте собою, що ви - це послання Христове, виготоване нами; написане не чорнилом, але Духом живого Бога, не на камінних таблицях, але на тілесних таблицях сердець.
Таку надію маємо через Христа до Бога,
не тому, що ми спроможні від себе щось подумати, наче від самих себе; ні, наша спроможність від Бога
який і дозволив нам стати служителями Нового Завіту - не літерою, але Духом; бо літера вбиває, а Дух оживляє.
Якщо ж служіння смерти, викарбуване літерами на камені, було таке славне, що ізраїльські сини не могли дивитися на обличчя Мойсея через минущу славу його обличчя;
то наскільки славнішим буде служіння Духа?
Бо коли служіння осуду - слава, то служіння справедливости набагато перевищить у славі.
Бо не прославилося прославлене в цій частині - через надмірну славу.
Бо коли минуще є славою, то набагато більше те, що постійно лишається, є в славі.
Отже, маючи таку надію, діємо з великою сміливістю,
і не як Мойсей, що ховав під покривало своє обличчя, бо сини Ізраїлеві не могли дивитися на кінець того, що минає.
Але засліпилися їхні думки. Бо аж дотепер залишається незнятим це покривало під час читання Старого Завіту, бо воно минається в Христі.
І сьогодні, коли читають Мойсея, покривало все ще лежить на їхньому серці.
Коли ж навернуться до Господа, - забереться покривало.
Господь є Дух: а де Господній Дух, [там] свобода.
Ми всі, дивлячись на Господню славу з відкритим обличчям, перетворюємося в той самий образ - від слави на славу, - як від Господнього Духа.
Неужели нам снова знакомиться с вами? Неужели нужны для нас, как для некоторых, одобрительные письма к вам или от вас?
Вы - наше письмо, написанное в сердцах наших, узнаваемое и читаемое всеми человеками;
вы показываете собою, что вы - письмо Христово, через служение наше написанное не чернилами, но Духом Бога живаго, не на скрижалях каменных, но на плотяных скрижалях сердца.
Такую уверенность мы имеем в Боге через Христа,
не потому, чтобы мы сами способны были помыслить что от себя, как бы от себя, но способность наша от Бога.
Он дал нам способность быть служителями Нового Завета, не буквы, но духа, потому что буква убивает, а дух животворит.
Если же служение смертоносным буквам, начертанное на камнях, было так славно, что сыны Израилевы не могли смотреть на лице Моисеево по причине славы лица его преходящей, -
то не гораздо ли более должно быть славно служение духа?
Ибо если служение осуждения славно, то тем паче изобилует славою служение оправдания.
То прославленное даже не оказывается славным с сей стороны, по причине преимущественной славы последующего.
Ибо, если преходящее славно, тем более славно пребывающее.
Имея такую надежду, мы действуем с великим дерзновением,
а не так, как Моисей, который полагал покрывало на лице свое, чтобы сыны Израилевы не взирали на конец преходящего.
Но умы их ослеплены: ибо то же самое покрывало доныне остается неснятым при чтении Ветхого Завета, потому что оно снимается Христом.
Доныне, когда они читают Моисея, покрывало лежит на сердце их;
но когда обращаются к Господу, тогда это покрывало снимается.
Господь есть Дух; а где Дух Господень, там свобода.
Мы же все открытым лицем, как в зеркале, взирая на славу Господню, преображаемся в тот же образ от славы в славу, как от Господня Духа.