Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих.
Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу.
Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира.
Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити:
«Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?»
Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано.
Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро.
Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди.»
Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились - не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив.
Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити,
численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса.
Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим,
узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благо-словен той, хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!»
І знайшовши осля, Ісус сів на нього, - як ото написано:
Не страхайся, дочко Сіо-ну, ось іде твій цар верхи на жереб'яті ослициному.
Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено.
Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, - про те свідчив.
Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо.
А фарисеї між собою тоді говорили: «Бачите, що тоді щось зарадити, бо ввесь світ іде за ним.»
Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі греки.
Ті приступили до Фили-па, що був з Витсаїди Галилейської, і попросили його, так мовивши: «Пане, хочемо побачити Ісуса.»
Приходить Филип, говорить Андрієві, а Андрій з Филипом, знову ж таки, приходять та й говорять Ісусові.
І відрікає їм Ісус: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого.
Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе.
Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно.
Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець.
Тепер стривожилась душа моя, - і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов - на цю годину!
Отче, прослав своє ім'я!» І голос із неба злинув: «І прославив, - і знову прославлю!»
. Народ, що стояв там і чув те, говорив: «То був грім.» А інші: «Ангел промовляв до нього!»
Та сказав Ісус у відповідь: «Не заради мене ізлинув голос той, лише заради вас.
Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу.
Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе.»
Це казав він, щоб зазначити, якою смертю вмре.
Народ же озвавсь до нього: «З закону ми чули, що Христос повіки перебуватиме. Як же ти кажеш, що Син Чоловічий має бути піднесений? Хто це такий - отой Син Чоловічий?»
Відрік же їм Ісус: «Ще трохи часу світло з вами. Ходіте, поки світло у вас, щоб не пойняла вас тьма. Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде.
Поки у вас світло - віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» Це сказавши, віддалився Ісус і скрився від них.
Вони не вірували в нього, хоч і скільки сподіяв він чудес у них на очу,
щоб збулось слово пророка Ісаї, що сказав: «Господи, хто повірив тому, що чули ми, і рамено Господнє кому об'явилось?»
Не могли ж вони увірувати, бо Ісая ще так був сказав:
«Засліпив він їм очі, заціпенив їм серце, щоб не бачили очима, щоби серцем не розуміли і не навернулись, щоб я їх вигоїв.»
Це сказав Ісая, коли славу його бачив і говорив про нього.
А, однак, чимало й увірувало в нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися, щоб їх не вилучили з синагоги;
славу бо людську дужче вони любили ніж славу Божу.
Тоді сказав Ісус на ввесь голос: «Хто вірує в мене - вірує не в мене, а в того, хто послав мене.
І хто мене бачить, той бачить того, хто послав мене.
Я - світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві.
Коли хтось мої слова слухає, а їх не береже, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ.
Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього.
Бо не від себе вирікав я: Отець, який послав мене, дав мені заповідь, що мені казати і що промовляти.
І я знаю, що заповідь його - життя вічне. Те, отже, що я кажу, кажу так, як Отець повідав мені.»
Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфанії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих.
І для Нього вечерю там справили, а Марта прислуговувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.
А Марія взяла літру мира, з найдорожчого нарду пахучого, і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла... І пахощі мира наповнили дім!
І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його видати:
Чому мира оцього за триста динарів не продано, та й не роздано вбогим?
А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші, і крав те, що вкидали.
І промовив Ісус: Позостав її ти, це вона на день похорону заховала Мені...
Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!
А натовп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.
А первосвященики змовилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти,
бо багато з юдеїв з-за нього відходили, та в Ісуса ввірували.
А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,
то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!
Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому!
А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому.
Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих.
Через це й зустрів натовп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.
Фарисеї тоді між собою казали: Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!
А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі геллени.
І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаїди Галілейської, і просили його та казали: Ми хочемо, пане, побачити Ісуса.
Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають.
Ісус же їм відповідає, говорячи: Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь.
Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе.
Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя.
Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець.
Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю...
Прослав, Отче, Ім'я Своє! Залунав тоді голос із неба: І прославив, і знову прославлю!
А народ, що стояв і почув, говорив: Загреміло! Інші казали: Це Ангол Йому говорив!
Ісус відповів і сказав: Не для Мене цей голос лунав, а для вас.
Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер.
І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну.
А Він це говорив, щоб зазначити, якою то смертю Він має померти.
А народ відповів Йому: Ми чули з Закону, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Людському Сину потрібно піднесеному бути? Хто такий Цей Син Людський?
І сказав їм Ісус: Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула. А хто в темряві ходить, не знає, куди він іде...
Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали. Промовивши це, Ісус відійшов, і сховався від них.
І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували,
щоб справдилось слово пророка Ісаї, який провіщав: Хто повірив тому, що ми, Господи, чули, а Господнє рамено кому об'явилось?
Тому не могли вони вірити, що знову Ісая прорік:
Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не навернулись, щоб Я їх уздоровив!
Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіщав.
Проте багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, щоб не вигнано їх із синагоги.
Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.
А Ісус підняв голос, та й промовляв: Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене.
А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене.
Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у темряві не зоставався.
Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ.
Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, останнього дня воно буде судити його!
Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, то Він Мені заповідь дав, що Я маю казати та що говорити.
І відаю Я, що Його ота заповідь то вічне життя. Тож що Я говорю, то так говорю, як Отець Мені розповідав.
Тодї Ісус, шестого дня перед пасхою, прийшов у Витанию, де був Лазар, що був умер, котрого воскресив із мертвих.
Зробили тодї Йому вечерю там, і Марта послугувала, Лазар же був один із тих, що сидїли за столом.
Мария ж, узявши литру мира нардового, правдивого, предорогого, намастила ноги Ісусу, та й обтерла волоссєм своїм ноги Його; господа ж повна була духу від мира.
Каже тодї один з учеників Його, Юда Симонів Іскариоцький, що мав Його зрадити.
Чому мира сього не продано за триста денариїв та не роздано вбогим?
Сказав же се не того, що про вбогих дбав, а що злодїй був, і скриньку мав, і, що вкидано, носив.
Рече тодї Ісус: Остав її; на день похорону мого приховала се.
Вбогих бо маєте всякого часу з собою, мене ж не всякого часу маєте.
Довідалось же багато народу з Жидів, що Він там, і поприходили не задля Ісуса одного, а щоб і Лазаря побачити, котрого воскресив із мертвих.
Нарадили ся ж архиєреї, щоб і Лазаря вбити;
бо многі через него приходили від Жидів, та й увірували в Ісуса.
Назавтра багато народу, поприходивши на сьвято, почувши, що Ісус ійде в Єрусалим,
побрали віттє пальмове, та й вийшли назустріч Йому, покликуючи: Осанна! благословен грядущий в імя Господнє, Цар Ізраїлїв!
Знайшовши ж Ісус осля, сїв на него, як написано:
Не лякайсь, дочко Сионська! ось твій Цар іде, сидячи на молодому ослї.
Сього ж не зрозуміли ученики Його спершу; тільки, як прославивсь Ісус, тодї згадали, що се про Него писано, й що се зробили Йому.
Сьвідкував же народ, що був із Ним, як Лазаря викликав із гробу й воскресив Його з мертвих.
Тим і зустрів Його народ, бо чув, що Він зробив сю ознаку.
Фарисеї ж казали між собою: Бачите, що не вдїєте нїчого? ось увесь сьвіт за Ним пійшов!
Були ж деякі Геленяне між тими, що поприходили, щоб поклонитись у сьвято.
Сї ж приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, кажучи: Добродїю, хочемо Ісуса видїти.
Приходить Филип і каже Андреєві, а знов Андрей та Филип кажуть Ісусові.
Ісус же відказав їм, говорячи: Прийшла година, щоб прославив ся Син чоловічий.
Істино, істино глаголю вам: Коли зерно пшеничне, впавши на землю, не вмре, то одно зостаєть ся; коли ж умре, то багато овощу приносить.
Хто любить душу свою, погубить її; а хто ненавидить душу свою в сьвітї сьому, на вічнє життє збереже її.
Коли менї служить хто, нехай іде слїдом за мною; і де я, там і слуга мій буде. І коли хто менї служить, пошанує його Отець.
Тепер же душа моя стрівожилась, і що менї казати? Отче, спаси мене від години сієї; тільки ж для сього прийшов я на годину сю.
Отче, прослав імя Твоє! Зійшов тодї голос із неба: І прославив, і знов прославлю.
Народ же, що стояв і чув, казав, що грім загремів. Инші казали: Ангел Йому говорив.
Озвавсь Ісус і рече: Сей голос роздавсь не ради мене, а ради вас.
Тепер суд сьвіту сьому: тепер князь сьвіту сього проженеть ся геть.
І я, як буду піднятий від землї, всїх притягну до себе.
Се ж глаголав, означуючи, якою смертю має вмерти.
Озвавсь до Него народ: Ми чули з закону, що Христос пробуває по вік; як же Ти кажеш, що треба угору піднятись Синові чоловічому? Хто се Син чоловічий?
Рече ж їм Ісус: Ще малий час сьвітло з вами. Ходїть, доки сьвітло маєте, щоб темрява вас не захопила; а хто ходить у темряві, не знає, куди йде.
Доки сьвітло маєте, віруйте в сьвітло, щоб синами сьвітла стали ся. Се промовив Ісус, і пійшовши, заховавсь од них.
Хоч стільки ознак зробив перед ними, не увірували в Него,
щоб слово Ісаїї пророка справдилось, котрий промовив: Господи, хто вірував тому, що чув од нас? і рамя Господнє кому відкрилось?
Тим не змогли вірувати, що знов глаголе Ісаїя:
Заслїпив очі їх і закаменив серце їх, щоб не бачили очима, нї розуміли серцем, і не обернулись, і я не сцїлив їх.
Се промовив Ісаїя, як видїв славу Його й глаголав про Него.
Однако ж з князїв многі увірували в Него, та задля Фарисеїв не визнавали, щоб не вилучено їх із школи.
Любили бо славу чоловічу більш, нїж славу Божу.
Ісус же покликнув, і рече: Хто вірує в мене, не в мене вірує, а в Пославшого мене.
І хто видить мене, видить Пославшого мене.
Я сьвітлом у сьвіт прийшов, щоб усякий, хто вірує в мене, в темряві не пробував.
І коли хто слухає слова мої, та й не вірує, я не суджу його; бо я прийшов, не щоб судити сьвіт, а щоб спасти сьвіт.
Хто цураєть ся мене, й не приймає словес моїх, має собі суддю: слово, що я глаголав, воно судити ме його останнього дня.
Бо я не від себе глаголав, а пославший мене Отець, Він менї заповідь дав, що промовляти і що глаголати.
І я знаю, що Його заповідь життє вічнє. Що ж промовляю я, яко ж глаголав менї Отець, так промовляю.
За шість днів до Пасхи Ісус прийшов до Витанії, де був Лазар, [що помер], якого Ісус воскресив із мертвих.
Влаштували йому там вечерю, а Марта служила. Лазар був одним із тих, що були з ним при столі.
Марія, взявши літру мира - із справжнього дорогоцінного нарду, - помазала Ісусові ноги і своїм волоссям обтерла їх. Дім наповнився пахощами мира.
Каже один з його учнів, Юда [Симонів] Іскаріотський, який мав його видати:
Чому б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати бідним?
Він сказав це не тому, що журився бідними, але що був злодієм і, маючи калиту, носив те, що вкидали.
Сказав Ісус: Лиши її, це вона на день мого похорону зберегла:
бідних завжди з собою маєте, мене ж - не завжди маєте.
Довідалось багато юдеїв, що він там, і прийшли не тільки задля Ісуса, а й щоб побачити Лазаря, якого він воскресив із мертвих.
Архиєреї змовилися, щоб і Лазаря вбити,
бо багато через нього відходило від юдеїв і вірило в Ісуса.
Другого дня багато народу, що прийшло на свято, почувши, що Ісус іде до Єрусалима.
Взяли віття з пальм і вийшли йому назустріч і вигукували, [кажучи]: Осанна! Благословенний, хто йде в ім'я Господнє! Цар Ізраїлю!
А Ісус, знайшовши осля, сів на нього, - згідно з написаним:
Не бійся, дочко Сіонська! Ось Цар твій іде, сидячи на ослі молодому.
Його учні спочатку не зрозуміли цього. Але коли прославився Ісус, тоді згадали, що це було про нього написане, і це йому зробили.
Свідчили люди, які були з ним, коли він викликав Лазаря з гробу і воскресив його з мертвих.
Тому і зустрів його натовп, бо почув, що він учинив це чудо.
Фарисеї гомоніли між собою: Дивіться, нічого не вдієте: весь світ пішов за ним.
Деякі з тих, що прийшли на поклін у свято, були греки.
Вони підійшли до Пилипа, що був з Витсаїди Галилейської, і благали його, кажучи: Пане, хочемо бачити Ісуса.
Приходить Пилип і каже це Андрієві; йдуть Андрій з Пилипом і повідомляють Ісусові.
Ісус сказав їм у відповідь: Прийшла година прославитися Людському Синові.
Щиру правду, щиру кажу вам, якщо зерно пшениці, впавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, - принесе багато плодів.
Хто любить душу свою, погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її у вічному житті.
Якщо хто мені служить, хай іде за мною, і де я є, там і буде мій слуга. Якщо хто мені служить, його пошанує [мій] Батько.
Нині душа моя стривожена. І що скажу? Батьку, врятуй мене від цієї години! Але ж задля цього я і прийшов - на цю годину.
Батьку, прослав своє ім'я. Почувся тоді голос з неба: І прославив я - і знову прославлю.
А юрба, що стояла і чула його, говорила: Це був грім. Ішні казали: То ангел до нього заговорив.
Відповів Ісус і сказав: Не для мене був цей голос, а для вас.
Нині настав суд цьому світові і нині князь цього світу буде вигнаний геть.
Якщо я буду піднесений від землі, то притягну всіх до себе.
Говорив це, зазначуючи, якою смертю мав умерти.
Відповіли йому з юрби: Ми чули із закону, що Христос перебуває вічно. А ти кажеш, що треба, аби піднісся Людський Син? Хто він, цей Людський Син?
Тоді сказав їм Ісус: Ще трохи часу світло є між вами. Ходіть, доки маєте світло, щоб вас не огорнула темрява; і хто ходить у темряві, не знає, куди йде.
Доки маєте світло, вірте у світло, щоб були ви синами світла. Сказавши це, Ісус відійшов і сховався від них.
Хоч він зробив перед ними стільки чуд, - не вірили в нього,
- щоб збулося слово пророка Ісаї, яке він сказав: Господи, хто повірив тому, що чули від нас? І кому відкрилася Господня правиця?
Не могли вірити ще й тому, як казав Ісая,
що засліпив їхні очі, закам'янив їхні серця, щоб не бачили очима, не розуміли серцем і не навернулися, і уздоровлю їх.
Це сказав Ісая, коли побачив славу його й заговорив про нього.
Одначе і багато можновладців повірило в нього, але через фарисеїв не признавались. щоб не бути вигнаними з синаґоґи;
полюбили бо людську славу більше, ніж Божу славу.
Ісус підніс голос і сказав: Хто вірить у мене, - той не в мене вірить, а в того, що мене послав.
А хто бачить мене, той бачить того, що мене послав.
Я - світло, що прийшло у світ, щоб кожний, хто вірить у мене, не перебував у темряві.
Якщо хто почує мої слова і не збереже, я його не суджу: бо я не прийшов, щоб судити світ, але щоб спасти світ.
Хто зрікається мене й не приймає моїх слів, той має свого суддю: слово, яке я сказав, - воно судитиме його останнього дня.
Бо не від себе я говорив, а Батько, який послав мене, - це він дав мені заповідь, що маю сказати і що говорити.
І знаю, що його заповідь - це вічне життя. Що я кажу, то так кажу, як сказав мені Батько.
За шесть дней до Пасхи пришел Иисус в Вифанию, где был Лазарь умерший, которого Он воскресил из мертвых.
Там приготовили Ему вечерю, и Марфа служила, и Лазарь был одним из возлежавших с Ним.
Мария же, взяв фунт нардового чистого драгоценного мира, помазала ноги Иисуса и отерла волосами своими ноги Его; и дом наполнился благоуханием от мира.
Тогда один из учеников Его, Иуда Симонов Искариот, который хотел предать Его, сказал:
Для чего бы не продать это миро за триста динариев и не раздать нищим?
Сказал же он это не потому, чтобы заботился о нищих, но потому что был вор. Он имел при себе денежный ящик и носил, что туда опускали.
Иисус же сказал: оставьте ее; она сберегла это на день погребения Моего.
Ибо нищих всегда имеете с собою, а Меня не всегда.
Многие из Иудеев узнали, что Он там, и пришли не только для Иисуса, но чтобы видеть и Лазаря, которого Он воскресил из мертвых.
Первосвященники же положили убить и Лазаря,
потому что ради него многие из Иудеев приходили и веровали в Иисуса.
На другой день множество народа, пришедшего на праздник, услышав, что Иисус идет в Иерусалим,
взяли пальмовые ветви, вышли навстречу Ему и восклицали: осанна! благословен грядущий во имя Господне, Царь Израилев!
Иисус же, найдя молодого осла, сел на него, как написано:
Не бойся, дщерь Сионова! се, Царь твой грядет, сидя на молодом осле.
Ученики Его сперва не поняли этого; но когда прославился Иисус, тогда вспомнили, что так было о Нем написано, и это сделали Ему.
Народ, бывший с Ним прежде, свидетельствовал, что Он вызвал из гроба Лазаря и воскресил его из мертвых.
Потому и встретил Его народ, ибо слышал, что Он сотворил это чудо.
Фарисеи же говорили между собою: видите ли, что не успеваете ничего? весь мир идет за Ним.
Из пришедших на поклонение в праздник были некоторые Еллины.
Они подошли к Филиппу, который был из Вифсаиды Галилейской, и просили его, говоря: господин! нам хочется видеть Иисуса.
Филипп идет и говорит о том Андрею; и потом Андрей и Филипп сказывают о том Иисусу.
Иисус же сказал им в ответ: пришел час прославиться Сыну Человеческому.
Истинно, истинно говорю вам: если пшеничное зерно, пав в землю, не умрет, то останется одно; а если умрет, то принесет много плода.
Любящий душу свою погубит ее; а ненавидящий душу свою в мире сем сохранит ее в жизнь вечную.
Кто Мне служит, Мне да последует; и где Я, там и слуга Мой будет. И кто Мне служит, того почтит Отец Мой.
Душа Моя теперь возмутилась; и что Мне сказать? Отче! избавь Меня от часа сего! Но на сей час Я и пришел.
Отче! прославь имя Твое. Тогда пришел с неба глас: и прославил и еще прославлю.
Народ, стоявший и слышавший то, говорил: это гром; а другие говорили: Ангел говорил Ему.
Иисус на это сказал: не для Меня был глас сей, но для народа.
Ныне суд миру сему; ныне князь мира сего изгнан будет вон.
И когда Я вознесен буду от земли, всех привлеку к Себе.
Сие говорил Он, давая разуметь, какою смертью Он умрет.
Народ отвечал Ему: мы слышали из закона, что Христос пребывает вовек; как же Ты говоришь, что должно вознесену быть Сыну Человеческому? кто Этот Сын Человеческий?
Тогда Иисус сказал им: еще на малое время свет есть с вами; ходите, пока есть свет, чтобы не объяла вас тьма: а ходящий во тьме не знает, куда идет.
Доколе свет с вами, веруйте в свет, да будете сынами света. Сказав это, Иисус отошел и скрылся от них.
Столько чудес сотворил Он пред ними, и они не веровали в Него,
да сбудется слово Исаии пророка: Господи! кто поверил слышанному от нас? и кому открылась мышца Господня?
Потому не могли они веровать, что, как еще сказал Исаия,
народ сей ослепил глаза свои и окаменил сердце свое, да не видят глазами, и не уразумеют сердцем, и не обратятся, чтобы Я исцелил их.
Сие сказал Исаия, когда видел славу Его и говорил о Нем.
Впрочем и из начальников многие уверовали в Него; но ради фарисеев не исповедывали, чтобы не быть отлученными от синагоги,
ибо возлюбили больше славу человеческую, нежели славу Божию.
Иисус же возгласил и сказал: верующий в Меня не в Меня верует, но в Пославшего Меня.
И видящий Меня видит Пославшего Меня.
Я свет пришел в мир, чтобы всякий верующий в Меня не оставался во тьме.
И если кто услышит Мои слова и не поверит, Я не сужу его, ибо Я пришел не судить мир, но спасти мир.
Отвергающий Меня и не принимающий слов Моих имеет судью себе: слово, которое Я говорил, оно будет судить его в последний день.
Ибо Я говорил не от Себя; но пославший Меня Отец, Он дал Мне заповедь, что сказать и что говорить.
И Я знаю, что заповедь Его есть жизнь вечная. Итак, что Я говорю, говорю, как сказал Мне Отец.