Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти.
Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги.
Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.»
Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.»
Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря.
Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував.
Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.»
Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?»
Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього.
Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!»
Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.»
А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.»
Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була.
Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся,
і радію я за вас, що мене там не було, - щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.»
Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.»
Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі.
Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять,
і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові.
Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті.
Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, - мій брат не вмер би!
А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.»
І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.»
«Знаю, - каже до нього Марта, - що воскресне у воскресіння, дня останнього.»
А Ісус їй: «Я - воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме!
Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки. Віриш тому?»
«Так, Господи, - каже йому, - вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.»
Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.»
. Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього.
Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта.
Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати.
Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!»
Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений,
запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.»
Заплакав Ісус.
І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!»
А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?»
І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху.
«Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.»
«А хіба я тобі не казав, - озвавсь Ісус, - що коли віруєш, то побачиш славу Божу?»
Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене!
Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.»
А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!»
І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.»
І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.
Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус.
Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить!
Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!»
Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте,
то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.»
Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ;
і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі.
Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити.
Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми.
А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися.
Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?»
Первосвященики ж і фарисеї повеліли, що коли хто знатиме, де він, то має виказати, щоб його схопити.
Був же хворий один, Лазар у Віфанії, із села Марії й сестри її Марти.
А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і волоссям своїм Йому ноги обтерла.
Тоді сестри послали до Нього, говорячи: Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!...
Як почув же Ісус, то промовив: Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, щоб Син Божий прославився нею.
А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.
А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.
Після ж того говорить до учнів: Ходімо знову в Юдею.
Йому учні сказали: Учителю, таж допіру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди підеш?
Ісус відповів: Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткнеться, цьогосвітнє бо світло він бачить.
А хто ходить нічної пори, той спіткнеться, бо немає в нім світла.
Оце Він сказав, а по тому говорить до них: Друг наш Лазар заснув, та піду розбудити Його.
А учні сказали Йому: Як заснув, то він, Господи, видужає.
Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже.
Тоді просто сказав їм Ісус: Умер Лазар.
І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього.
Сказав же Хома, називаний Близнюк, до співучнів: Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати.
Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гробі.
А Віфанія поблизу Єрусалиму була, яких стадій з п'ятнадцять.
І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розважити їх.
Тоді Марта, почувши, що надходить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.
І Марта сказала Ісусові: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат...
Та й тепер, знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!
Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат!
Відказує Марта Йому: Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне.
Промовив до неї Ісус: Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити.
І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?
Вона каже Йому: Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ.
І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марію, сестру свою, кажучи: Учитель тут, і Він кличе тебе!
А та, як зачула, квапливо встала й до Нього пішла.
А Ісус не ввійшов був іще до села, а знаходивсь на місці, де Марта зустріла Його.
Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапливо встала й побігла, подалися за нею, гадаючи, що до гробу пішла вона, плакати там.
Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!
А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився Сам,
і сказав: Де його ви поклали? Говорять Йому: Іди, Господи, та подивися!
І закапали сльози Ісусові...
А юдеї казали: Дивись, як кохав Він його!
А з них дехто сказали: Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?
Ісус же розжалобивсь знову в Собі, і до гробу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній налягав.
Промовляє Ісус: Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі...
Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш?
І зняли тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув.
Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене.
І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди!
І вийшов померлий, по руках і ногах обв'язаний пасами, а обличчя у нього було перев'язане хусткою... Ісус каже до них: Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив...
І багато з юдеїв, що посходилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.
А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що Ісус учинив.
Тоді первосвященики та фарисеї скликали раду й казали: Що маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?
Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, і прийдуть римляни, та й візьмуть нам і Край, і народ!
А один із них, Кайяфа, що був первосвящеником року того, промовив до них: Ви нічого не знаєте,
і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!
А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за народ мав умерти,
і не лише за народ, але й щоб сполучити в одне розпорошених Божих дітей.
Отож, від того дня вони змовилися, щоб убити Його.
І тому не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфрем, і тут залишався з Своїми учнями.
Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з Краю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очистити себе.
І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одного: А як вам здається? Хіба Він не прийде на свято?
А первосвященики та фарисеї наказа дали: як дізнається хто, де Він перебуватиме, нехай донесе, щоб схопити Його.
Був же один, що нездужав, Лазар з села Мариї та Марти, сестри її.
Була ж се Мария, що намастила Господа миром і обтерла ноги Його волоссєм своїм, котрої брат Лазар нездужав.
Післали тодї сестри до Него, кажучи: Господи, ось той, що Ти любиш, нездужає.
Почувши Ісус, рече: Ся болїсть не на смерть, а про славу Божу, щоб прославивсь Син Божий через неї.
Любив же Ісус Марту, й сестру її, і Лазаря.
Як же почув, що нездужає, тодї зоставсь у тому місцї, де був, ще два днї.
Після того ж рече ученикам: Ходїм знов у Юдею.
Кажуть Йому ученики: Рави, тепер шукали Тебе Жиди каменувати, й знов ійдеш туди!
Відказав Ісус: Хиба не дванайцять годин у днї? Коли хто ходить у день, не спотикаєть ся, бо сьвітло сьвіта сього бачить.
Коли ж хто ходить поночі, спотикаєть ся, бо нема сьвітла в йому.
Се промовив, і після того рече їм: Лазар, друг наш, заснув; та я пійду, щоб розбудити його.
Казали тодї ученики Його: Господи, коли заснув, то й одужає.
Говорив же Ісус про смерть його; вони ж думали, що про спочинок сонний каже.
Тодї ж рече їм Ісус явно: Лазар умер.
І я радуюсь задля вас, що не був там, щоб ви увірували. Та ходїмо до него.
Рече тодї Тома, на прізвище близняк, товаришам ученикам: Ходїмо й ми, щоб умерти з Ним.
Прийшовши тодї Ісус, застав його, що він чотирі днї вже у гробі.
Була ж Витания поблизу Єрусалиму, гоней на пятьдесять.
І багато Жидів поприходило до Марти та Мариї, щоб розважати їх по братові їх.
Марта ж, як почула, що Ісус прийшов, вибігла назустріч Йому; Мария ж сидїла в хатї.
Каже тодї Марта до Ісуса: Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би.
Тільки ж і тепер знаю, що, чого попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.
Рече їй Ісус: Воскресне брат твій.
Каже Марта до Него: Я знаю, що воскресне у воскресенню останнього дня.
Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме.
І всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому?
Каже Йому: Так, Господи, я увірувала, що Ти єси Христос, Син Божий, грядущий на сьвіт.
І, се промовивши, пійшла та й покликала Марию, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель прийшов, і кличе тебе.
Вона ж, як почула, встає хутко, і йде до Него.
Ще ж не прийшов у село Ісус, а був на місцї, де зустріла Його Марта.
Тодї Жиди, що були з нею в хатї та розважали її, побачивши Марию, що хутко встала та вийшла, пійшли за нею, кажучи: Що йде до гробу, щоб плакати там.
Мария ж, як прийшла, де був Ісус, і побачила Його, то впала в ноги Йому, кажучи до Него: Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій.
Ісус же, як побачив її, що плаче, і прийшовших з нею Жидів, що плачуть, засмутив ся духом, і зворушив ся,
і рече: Де положили його? Кажуть Йому: Господи, йди та подивись.
І заплакав Ісус.
Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його!
Деякі ж з них казали: Чи не міг Сей, що відкрив очі слїпому, зробити, щоб і він не вмер?
Тодї Ісус, зітхнувши знов у собі, пійшов до гробу. Була ж печера, й камінь лежав на нїй.
Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому.
Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу?
Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене.
Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав.
І, се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди!
І вийшов мрець з завязаними в полотно ногами й руками, й лице його хусткою було завязане. Рече їм Ісус: Розвяжіть його й пустїть, нехай іде.
Тодї многі з Жидів, що поприходили до Мариї, і видїли, що зробив Ісус, увірували в Него.
Деякі ж з них пійшли до Фарисеїв, та й сказали їм, що зробив Ісус.
Зібрали тодї архиєреї та Фарисеї раду, і казали: Що нам чинити? бо сей чоловік багато робить ознак.
Коли оставимо Його так, усї увірують в Него; й прийдуть Римляне, та й заберуть у нас і місце і нарід.
Один же з них, Каяфа, бувши архиєреєм року того, каже їм: Ви не знаєте нїчого,
і не думаєте, що лучче нам, щоб один чоловік умер за людей, а не ввесь народ загинув.
Се ж не від себе промовив, а, бувши архиєреєм того року, пророкував, що має Ісус умерти за людей,
і не тільки за людей, а щоб і дїти Божі розсипані зібрати в одно.
З того ж дня нарадились, щоб убити Його.
Ісус же більш не ходив явно по Юдеї, а пійшов звідтіля в землю близько пустинї, у город званий Єфрем, і там пробував із учениками своїми.
Була ж близько пасха Жидівська; і йшло багато в Єрусалим із сіл перед пасхою, щоб очищати себе.
Шукали тодї Ісуса, й говорили між собою, стоячи в церкві: Як вам здаєть ся? чи не прийде на сьвято?
Дали ж і архиєреї і Фарисеї наказ, щоб, як хто знати ме, де Він, то щоб схопити Його.
Був один хворий, Лазар з Витанії, із села Марії та її сестри Марти.
Це була та Марія, що помазала Господа миром та обтерла його ноги своїм волоссям; її брат Лазар хворів.
Послали сестри передати йому: Господи, той, кого ти любиш, хворіє.
Почувши це, Ісус сказав: Ця недуга не є на смерть, але на Божу славу, щоб Божий Син прославився через неї.
Любив Ісус Марту, і сестру її, і Лазаря.
Коли ж почув, що хворіє, тоді залишився на два дні на тому місці, в якому перебував.
Після цього звелів учням: Підемо знову в Юдею.
Кажуть йому учні: Учителю, таж ось юдеї намагалися тебе камінням побити, а ти знову туди йдеш?
Відповів Ісус: Чи не дванадцять годин є на день? Якщо хто ходить удень, - не спотикнеться, бо бачить світло світу цього.
Якщо хто ходить уночі, то спотикнеться, бо нема світла в ньому.
Сказавши це, вів далі: Наш друг Лазар заснув, - піду розбудити його.
Сказали його учні: Господи, якщо заснув, - одужає.
Ісус сказав про його смерть, а вони подумали, що говорить про звичайний сон.
Тоді Ісус сказав їм прямо: Лазар помер,
і радію за вас, що я не був там, щоб ви повірили; але ходімо до нього.
Сказав своїм співучням Тома, званий ще Близнюком: Ходімо й ми, щоб умерти з ним.
Прийшовши, Ісус виявив, що він уже чотири дні як був у гробі.
Витанія була близько від Єрусалима, яких п'ятнадцять стадій.
Багато юдеїв прийшло до Марти й Марії, щоб за брата розважити їх.
Коли Марта почула, що йде Ісус, зустріла його. Марія ж сиділа в хаті.
Сказала Марта до Ісуса: Господи, якби ти був тут, не помер би мій брат.
Але й тепер знаю, що Бог дасть тобі те, що лишень попросиш у Бога.
Каже їй Ісус: Твій брат воскресне.
Мовить до нього Марта: Знаю, що воскресне при воскресінні, останнього дня.
Сказав їй Ісус: Я є воскресіння і життя; хто вірить у мене, - хоч і помре, житиме.
І кожний, хто живе, й вірить у мене, - не помре повік. Чи віриш ти в це?
Каже йому: Так, Господи, я увірувала, що ти Христос, Син Божий, що приходить у світ.
Сказавши це, пішла й потайки покликала свою сестру Марію. Мовила потайки: Учитель прийшов і кличе тебе.
Вона ж, як почула, швидко встала й пішла до нього.
Бо Ісус ще не прийшов до села, а був на тому місці, де зустріла його Марта.
А юдеї, які були з нею в хаті і втішали її, побачивши, що Марія квапливо встала й вийшла, подалися за нею, гадаючи, що вона пішла до гробниці, щоб там поплакати.
Як прийшла Марія туди, де був Ісус, і його вгледіла, впала йому до ніг і промовила: Господи, якби ти був тут, мій брат не помер би.
Щойно побачив її Ісус, як вона плаче, та юдеїв, що прийшли з нею, які теж плакали, розжалобився духом і сам зворушився.
Спитав: Де ви його поклали? Відповіли йому: Господи, іди й поглянь.
Заплакав Ісус.
Загомоніли юдеї: Дивись, як він любив його.
Деякі з них зауважували: Він, який відкрив очі сліпому, чи не міг би зробити так, щоб і цей не помер?
Перебуваючи у внутрішній жалобі, приходить Ісус до гробу. Це була печера, до якої камінь прилягав.
Промовив Ісус: Відваліть камінь. Марта, сестра померлого, сказала йому: Господи, вже чути запах, бо чотири дні вже йому.
Зауважив їй Ісус: Чи не сказав я тобі, що коли віритимеш, - побачиш Божу славу?
Відвалили камінь, [де лежав померлий]. Ісус звів очі вгору, і промовив: Батьку, хвалу тобі віддаю, що ти вислухав мене.
Я знав, що завжди мене вислухаєш, але задля юрби, що стоїть довкола, я сказав, аби повірили, що ти мене послав.
Промовивши це, закликав гучним голосом: Лазарю, виходь!
[І] вийшов померлий. Руки й ноги його сповиті були пасами, а обличчя - хусткою. Каже їм Ісус: Розв'яжіть його й пустіть, щоб ходив.
Тоді багато юдеїв, що прийшли були до Марії і побачили, що він зробив, повірили в нього.
Деякі з них пішли до фарисеїв і розповіли їм, що зробив Ісус.
Зібралися архиєреї і фарисеї на раду й говорили: Що нам робити? Адже ця людина робить багато чуд!
Якщо лишимо його, - всі повірять у нього; і прийдуть римляни, заберуть і місце, і наш народ.
Один з них, якийсь Каяфа, що був того року архиєреєм, сказав їм: Ви нічого не знаєте,
і не думаєте, що нам ліпше, щоб одна людина померла за народ, а не щоб увесь народ загинув.
Це він сказав не від себе, але, будучи того року архиєреєм, пророкував, що Ісус мав померти за народ,
- і не тільки за народ, але щоб і розсіяних Божих дітей зібрати разом.
Отже, з того дня змовилися вбити його.
Ісус більше не ходив відкрито між юдеями, але пішов звідти у край, що біля пустині, до міста, що називається Єфрем, і тут залишався з учнями.
Наближалася юдейська Пасха і багато людей з країни пішло до Єрусалима перед Пасхою, щоб очиститися.
Шукали тоді Ісуса, говорили між собою, стоячи в храмі: Як ви вважаєте, чи не прийде Він на свято?
Видали архиєреї і фарисеї наказ: якщо хто довідається, де він є, щоб доніс, аби схопити його.
Был болен некто Лазарь из Вифании, из селения, где жили Мария и Марфа, сестра ее.
Мария же, которой брат Лазарь был болен, была та, которая помазала Господа миром и отерла ноги Его волосами своими.
Сестры послали сказать Ему: Господи! вот, кого Ты любишь, болен.
Иисус, услышав то, сказал: эта болезнь не к смерти, но к славе Божией, да прославится через нее Сын Божий.
Иисус же любил Марфу и сестру ее и Лазаря.
Когда же услышал, что он болен, то пробыл два дня на том месте, где находился.
После этого сказал ученикам: пойдем опять в Иудею.
Ученики сказали Ему: Равви! давно ли Иудеи искали побить Тебя камнями, и Ты опять идешь туда?
Иисус отвечал: не двенадцать ли часов во дне? кто ходит днем, тот не спотыкается, потому что видит свет мира сего;
а кто ходит ночью, спотыкается, потому что нет света с ним.
Сказав это, говорит им потом: Лазарь, друг наш, уснул; но Я иду разбудить его.
Ученики Его сказали: Господи! если уснул, то выздоровеет.
Иисус говорил о смерти его, а они думали, что Он говорит о сне обыкновенном.
Тогда Иисус сказал им прямо: Лазарь умер;
и радуюсь за вас, что Меня не было там, дабы вы уверовали; но пойдем к нему.
Тогда Фома, иначе называемый Близнец, сказал ученикам: пойдем и мы умрем с ним.
Иисус, придя, нашел, что он уже четыре дня в гробе.
Вифания же была близ Иерусалима, стадиях в пятнадцати;
и многие из Иудеев пришли к Марфе и Марии утешать их в печали о брате их.
Марфа, услышав, что идет Иисус, пошла навстречу Ему; Мария же сидела дома.
Тогда Марфа сказала Иисусу: Господи! если бы Ты был здесь, не умер бы брат мой.
Но и теперь знаю, что чего Ты попросишь у Бога, даст Тебе Бог.
Иисус говорит ей: воскреснет брат твой.
Марфа сказала Ему: знаю, что воскреснет в воскресение, в последний день.
Иисус сказал ей: Я есмь воскресение и жизнь; верующий в Меня, если и умрет, оживет.
И всякий, живущий и верующий в Меня, не умрет вовек. Веришь ли сему?
Она говорит Ему: так, Господи! я верую, что Ты Христос, Сын Божий, грядущий в мир.
Сказав это, пошла и позвала тайно Марию, сестру свою, говоря: Учитель здесь и зовет тебя.
Она, как скоро услышала, поспешно встала и пошла к Нему.
Иисус еще не входил в селение, но был на том месте, где встретила Его Марфа.
Иудеи, которые были с нею в доме и утешали ее, видя, что Мария поспешно встала и вышла, пошли за нею, полагая, что она пошла на гроб - плакать там.
Мария же, придя туда, где был Иисус, и увидев Его, пала к ногам Его и сказала Ему: Господи! если бы Ты был здесь, не умер бы брат мой.
Иисус, когда увидел ее плачущую и пришедших с нею Иудеев плачущих, Сам восскорбел духом и возмутился
и сказал: где вы положили его? Говорят Ему: Господи! пойди и посмотри.
Иисус прослезился.
Тогда Иудеи говорили: смотри, как Он любил его.
А некоторые из них сказали: не мог ли Сей, отверзший очи слепому, сделать, чтобы и этот не умер?
Иисус же, опять скорбя внутренно, приходит ко гробу. То была пещера, и камень лежал на ней.
Иисус говорит: отнимите камень. Сестра умершего, Марфа, говорит Ему: Господи! уже смердит; ибо четыре дня, как он во гробе.
Иисус говорит ей: не сказал ли Я тебе, что, если будешь веровать, увидишь славу Божию?
Итак отняли камень от пещеры, где лежал умерший. Иисус же возвел очи к небу и сказал: Отче! благодарю Тебя, что Ты услышал Меня.
Я и знал, что Ты всегда услышишь Меня; но сказал сие для народа, здесь стоящего, чтобы поверили, что Ты послал Меня.
Сказав это, Он воззвал громким голосом: Лазарь! иди вон.
И вышел умерший, обвитый по рукам и ногам погребальными пеленами, и лице его обвязано было платком. Иисус говорит им: развяжите его, пусть идет.
Тогда многие из Иудеев, пришедших к Марии и видевших, что сотворил Иисус, уверовали в Него.
А некоторые из них пошли к фарисеям и сказали им, что сделал Иисус.
Тогда первосвященники и фарисеи собрали совет и говорили: что нам делать? Этот Человек много чудес творит.
Если оставим Его так, то все уверуют в Него, и придут Римляне и овладеют и местом нашим и народом.
Один же из них, некто Каиафа, будучи на тот год первосвященником, сказал им: вы ничего не знаете,
и не подумаете, что лучше нам, чтобы один человек умер за людей, нежели чтобы весь народ погиб.
Сие же он сказал не от себя, но, будучи на тот год первосвященником, предсказал, что Иисус умрет за народ,
и не только за народ, но чтобы и рассеянных чад Божиих собрать воедино.
С этого дня положили убить Его.
Посему Иисус уже не ходил явно между Иудеями, а пошел оттуда в страну близ пустыни, в город, называемый Ефраим, и там оставался с учениками Своими.
Приближалась Пасха Иудейская, и многие из всей страны пришли в Иерусалим перед Пасхою, чтобы очиститься.
Тогда искали Иисуса и, стоя в храме, говорили друг другу: как вы думаете? не придет ли Он на праздник?
Первосвященники же и фарисеи дали приказание, что если кто узнает, где Он будет, то объявил бы, дабы взять Его.