3

Переклади Біблії

Переклад Хоменка

Я - чоловік, що зазнав горя під палицею його гніву.

Він вів мене й силував ходити у пітьмі, а не в світлі.

Проти мене самого він знову й знову звертає свою руку цілоденно.

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, він розбив мої кості.

Він зводив будову проти мене і оточував мене жовчю та нуждою.

Він оселив мене в місцях темних, наче тих, що вже давно померли.

Муром обвів мене, щоб я не вийшов; зробив тяжкими мої кайдани.

Навіть як я взиваю й допомоги благаю, він відштовхує мою молитву.

Дороги мої тесаним камінням закидав, стежки мої викривив він.

Ведмедем у засідці зробивсь для мене, левом у сховку.

Він збив набік мої дороги, він розірвав мене і обернув на ніщоту.

Він нап'яв свого лука і поставив мене стрілі за мету.

Дав доступ у моє нутро дітям сагайдака свого.

Я став посміховищем для всього мого народу, їх приспівкою цілоденною.

Наситив мене гіркотою, і напоїв полином.

Він розбив щебенню мої зуби, він повалив мене в попіл.

Покинув спокій мою душу, і я забув про щастя.

Я мовив: Пропала моя сила, моя на Господа надія!

Згадай про мої злидні та мою скорботу, про полин та жовч.

Глибоко вбилось усе те мені в пам'ять, і душа моя в мені прибита;

Оце пригадую я моєму серцю і тому надіюсь.

Ласки Господні не скінчились, не вичерпалось його милосердя.

Вони нові щоранку, велика твоя вірність.

Господь - мій пай, - моя душа говорить; тому й надіюся на нього,

Благий Господь до того, хто його чекає; до душі, яка його шукає.

Добре чекати мовчки від Господа спасіння.

Добре для людини носити ярмо в юнацтві.

Нехай сидить насамоті мовчки, бо він його наклав на нього.

Нехай встромить уста свої в порох, ануж: може ще є надія!

Нехай наставить тому, хто б'є, щоку, нехай набереться зневаги до наситу!

Бо не навіки Господь відкидає.

Бо хоч він і засмутить, та знову помилує з доброти своєї великої.

Бо він не карає від серця і нерадо засмучує дітей людських.

А коли хтось бере під ноги усіх в'язнів країни

чи перекручує право людини перед очима Всевишнього,

коли ошукує когось у якійсь справі, - хіба Господь того не бачить?

Хто щось колись сказав і воно сталось без Господнього веління?

Хіба не з уст Всевишнього виходять злидні й нещастя?

Чому, поки живе, людина нарікає, чоловік - за кару за гріхи власні?

Розвідаймо тільки дороги наші й дізнаймо, повернімося до Господа!

Здіймімо серця й руки наші до Бога, що на небі!

Ми відпали, збунтувались: ти не простив нам!

Огорнув гнівом, гнав нас та убивав немилосердно.

Закрив ти себе хмарою, щоб не пройшла молитва.

Сміттям та покиддю зробив ти нас серед народів.

Всі наші вороги широко уста свої на нас відкрили.

Страх і яма нам випала, спустошення й руїна.

Потоки вод ллє моє око над руїною дочки народу мого.

Око моє стікає без угаву, без перестання,

поки Господь з неба не спогляне та не побачить.

Око моє печалить мою душу з-за усіх дочок мого міста.

Мов пташку, напосілися мене зловити ті, що зо мною ворогують без причини.

Життя моє підтяли в ямі й прикидали мене камінням.

Води знялися понад голову в мене, і сказав: «Пропав я!»

Я візвав твоє ім'я, Господи, із глибокої ями.

Почув ти мій голос: «Не затуляй твого вуха від мого стогону, волання мого!»

Ти зблизився, коли я візвав до тебе; сказав: «Не бійся!».

Ти боронив, о Господи, справи душі моєї; ти викупив моє життя.

О Господи, ти бачив мою кривду; розсуди ж мою справу!

Ти бачив усю їхню помсту, усі їхні замисли на мене.

Ти чув, о Господи, наругу їхню, усі їхні замисли на мене.

Уста противників моїх, витівки їхні цілоденне проти мене.

Чи вони сидять, чи встають, глянь: я - їхня глумлива пісня.

Відплатиш, Господи, їм нагороду за вчинками їхніх рук.

Ти їм даси запекле серце; проклін на них твій!

Ти гонитимеш їх, о Господи, у гніві і винищиш їх із-під неба.

Переклад Огієнка

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

і душа моя спокій згубила, забув я добро...

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

обре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

Бо Господь не навіки ж покине!

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!

Переклад Куліша

Я чоловік, що зазнав горя від палицї гнїву його;

Він повів мене й увів у пітьму, а не в сьвітло.

Так, він обернувся проти мене, і день у день простягає на мене руку свою;

Поморщив тїло моє й кожу мою, та потер костї мої;

Обгородив мене (нещастєм), обложив горем і нуждою;

Він посадив мене в темне місце, як тих, що давно померли;

Наче муром, обвів мене, щоб я не вийшов, закував у тяжкі кайдани;

Як я прошу, як благаю, він одпихає молитву твою;

Дороги мої він каміннєм закидав, попсував стежки мої.

Став проти мене, наче ведмедем у засїдцї, - левом у сховищу;

Поперевертав дороги мої, розірвав мене, й у нїщо обернув;

Напяв лука свого й поставив мене за мету стрілам своїм;

Послав у нирки мої стріли з сагайдака свого.

Я стався сьміховищем усьому народові мому, повсякдневною присьпівкою їх.

До переситу нагодовав мене гіркотою, напоїв полином;

Покрушив каміннєм зуби мої, покрив мене попелом.

Покинув супокій душу мою; я вже й забув про днї добрі,

І сказав я собі: погасла сила моя й надїя моя на Господа.

О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч!

Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває.

Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю:

Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується.

Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя!

Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него.

Благий Господь до тих, хто надїється на його, - до душі, що його шукає.

Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа.

Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього);

(що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його;

А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя;

Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу;

Бо не на віки Господь покидає;

Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй;

Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських,

А тодї, як вони під ноги беруть безсильних на землї,

Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього,

Як притискають другого в його дїлах; бо хиба ж Господь сього не бачить?

Хто ж бо сьміє сказати: І таке часом дїється, що Господь не повелїває!

Хиба ж не з уст (не з приказу) Всевишнього виходить нужда й щастє?

Чом же нарікає живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи.

Розпитуймо й розвідуймо наші дороги та й обернїмось до Господа;

Здіймімо серце й руки наші до Бога на небі (й говорімо):

Ми одпали, ми непокірливі, тим то й не пощадив єси нас;

Ти оболїк себе гнївом і гнав та побивав нас без ощадку;

Ти закрив себе хмарою (гріхів наших), щоб не доходила до тебе молитва наша;

Соромом і гидотою зробив нас єси серед народів.

Отворили на нас роти свої всї вороги наші.

Страх і яма, опустошеннє й погибель - се наша доля.

Потоки вод проливає око моє над погибелю дочки народу мого.

Без упину виливає сльози око моє, та нема пільги,

Покіль із неба Господь не спогляне та не побачить.

Око моє наповнює смутком душу мою, споглядаючи на всї дочки міста мого.

Всякими способами намагались зловити мене, мов ту пташину, вороги мої, без усякої причини;

Вкинули мене живцем у яму й прикидали каміннєм.

Води знялися аж до голови в мене, я сказав собі: Пропав я!

І призивав я імя твоє, Господи, з ями глубокої:

Почуй голос мій; не затулюй уха твого від мого зітхання, від благання мого!

Так, ти зближувався, як я молився до тебе, й казав менї: Не бійся!

Ти боронив, Господи, мою справу; вибавляв життє моє.

Ти, Господи, й тепер бачиш кривду мою; розсуди ж справу мою!

Ти бачиш ненависть і те, що вони проти мене замишляють.

Ти чуєш, Господи, їх наругу, - всї їх підходи під мене,

(чуєш) Бесїди противників мо- їх і безнастанні хитрощі їх проти мене.

Глянь, чи вони седять, чи встають, - про мене в них все - глумлива пісня.

О, ти певно відплатиш їм, Господи, по учинкам рук їх;

Заслїпиш їх серця і проклін твій упаде на них;

Гонити меш їх, Господи, гнївом, і викорениш їх ізпід неба!

Переклад УБТ Турконяка

Я людина, що бачить бідноту в палиці його гніву.

Він мене схопив і відвів до темряви і не до світла,

лише на мене повернулася його рука цілий день.

Постарілося моє тіло і моя скіра, Він розбив мої кості.

Він збудував проти мене і Він окружив мою голову і навів труд,

посадив мене в темряві як мертвих віку.

Він збудував проти мене, і не вийду, тяжкими зробив мої мідяні (окови).

І хоч я закричу і закличу, Він відгородив мою молитву.

Він збудував мої дороги, загородив мої стежки, Він мене затривожив.

Він для мене медвідь, що полює, лев, що в скритті.

Він переслідував мене, що відступив, і спинив мене, поставив мене знищеним.

Він натягнув свій лук і поставив мене як ціль для стріли.

Він увів у мої нирки синів свого сагайдака.

Я став кпинами для всього мого народу, піснею для них цілий день.

Він наситив мене гіркотою, напоїв мене жовчю.

І вибив мої зуби камінцями, наситив мене попелом.

І відставив від миру мою душу, я забув про добро,

і я сказав: Пропала моя побіда і моя надія від Господа.

Я загадав через мою бідноту і моє переслідування, гіркота і жовч

згадається і надокучить мені моя душа.

Це постановлю в моїм серці, через це терпітиму.

 

 

 

Господь добрий для тих, що його ждуть, для душі, яка його шукатиме.

Добре й очікувати й мовчати на господне спасіння.

Добре людині коли візьме ярмо у своїй молодості,

сяде на самоті і мовчатиме, бо Він взяв на себе.

 

Дасть щоку тому, що його бє, насититься впокоренням.

Бо Господь не відкине на віки.

Бо хто впокорив змилосердиться за множеством свого милосердя.

Бо Він не відповів від свого серця і впокорив людських синів.

Щоб впокорити під його ногами всіх вязнів землі,

щоб відхилити суд людини перед лицем Всевишнього,

щоб засудити людину коли її судить, (чи) Господь не побачив?

Хто так сказав, і сталося, (чи) Господь не заповів?

Чи з уст Всевишнього вийде зло і добро?

Чому бурмоче людина живучи, чоловік за свої гріхи?

Наша дорога досліджена і висліджена, і повернемося до Господа.

Піднімім наші серця до Всевишнього на руках до неба.

Ми згрішили, ми були безбожні і ми огірчили, і Ти не помилував.

Ти навідався в гніві і Ти нас відігнав. Ти забив, Ти не пощадив.

Ти покрив себе хмарою через молитву,

щоб схилити мене і відкинути, Ти нас поставив посеред народів.

Проти нас відкрили їхні уста всі наші вороги.

Нас охопив страх і жах, підняття і знищення.

Моє око виведе потоки вод над розбиттям дочки мого народу.

Моє око втопилося, і не замовчу, щоб не було спочинку,

аж доки Господь з неба не нахилиться і не побачить.

Моє око збирає на мою душу за всіх дочок міста.

Полюючи полювали на мене даром мої вороги як на горобця,

забили в ставі моє життя і поставили на мене камінь,

полилася вода на мою голову. Я сказав: Я відкинений.

Господи, я закликав твоє імя з глибокого ставу.

Ти почув мій голос, не сховай твоїх ух на мою молитву.

Ти приблизився на мою поміч в день, в якому я закликав до Тебе. Ти мені сказав: Не бійся.

Господи, Ти судив, суди моїй душі, Ти визволив моє життя.

Господи, Ти побачив мої тривоги, Ти судив мій суд.

Ти побачив ввесь їхний суд, всі їхні задуми на мене.

Ти почув їхню погорду, всі їхні задуми проти мене,

губи тих, що повстали проти мене, і їхні труди проти мене цілий день.

Поглянь на їхнє сидіння і їхнє вставання. Я їхня пісня.

Господи, віддаси їм віддачу, за ділами їхніх рук,

віддаси їм охорону серця, твій труд для них,

переслідуватимеш в гніві і вигубиш їх під небом, Господи.

Російський синодальний переклад

Я человек, испытавший горе от жезла гнева Его.

Он повел меня и ввел во тьму, а не во свет.

Так, Он обратился на меня и весь день обращает руку Свою;

измождил плоть мою и кожу мою, сокрушил кости мои;

огородил меня и обложил горечью и тяготою;

посадил меня в темное место, как давно умерших;

окружил меня стеною, чтобы я не вышел, отяготил оковы мои,

и когда я взывал и вопиял, задерживал молитву мою;

каменьями преградил дороги мои, извратил стези мои.

Он стал для меня как бы медведь в засаде, как бы лев в скрытном месте;

извратил пути мои и растерзал меня, привел меня в ничто;

натянул лук Свой и поставил меня как бы целью для стрел;

послал в почки мои стрелы из колчана Своего.

Я стал посмешищем для всего народа моего, вседневною песнью их.

Он пресытил меня горечью, напоил меня полынью.

Сокрушил камнями зубы мои, покрыл меня пеплом.

И удалился мир от души моей; я забыл о благоденствии,

и сказал я: погибла сила моя и надежда моя на Господа.

Помысли о моем страдании и бедствии моем, о полыни и желчи.

Твердо помнит это душа моя и падает во мне.

Вот что я отвечаю сердцу моему и потому уповаю:

по милости Господа мы не исчезли, ибо милосердие Его не истощилось.

Оно обновляется каждое утро; велика верность Твоя!

Господь часть моя, говорит душа моя, итак буду надеяться на Него.

Благ Господь к надеющимся на Него, к душе, ищущей Его.

Благо тому, кто терпеливо ожидает спасения от Господа.

Благо человеку, когда он несет иго в юности своей;

сидит уединенно и молчит, ибо Он наложил его на него;

полагает уста свои в прах, помышляя: "может быть, еще есть надежда";

подставляет ланиту свою биющему его, пресыщается поношением,

ибо не навек оставляет Господь.

Но послал горе, и помилует по великой благости Своей.

Ибо Он не по изволению сердца Своего наказывает и огорчает сынов человеческих.

Но, когда попирают ногами своими всех узников земли,

когда неправедно судят человека пред лицем Всевышнего,

когда притесняют человека в деле его: разве не видит Господь?

Кто это говорит: "и то бывает, чему Господь не повелел быть"?

Не от уст ли Всевышнего происходит бедствие и благополучие?

Зачем сетует человек живущий? всякий сетуй на грехи свои.

Испытаем и исследуем пути свои, и обратимся к Господу.

Вознесем сердце наше и руки к Богу, сущему на небесах:

мы отпали и упорствовали; Ты не пощадил.

Ты покрыл Себя гневом и преследовал нас, умерщвлял, не щадил;

Ты закрыл Себя облаком, чтобы не доходила молитва наша;

сором и мерзостью Ты сделал нас среди народов.

Разинули на нас пасть свою все враги наши.

Ужас и яма, опустошение и разорение - доля наша.

Потоки вод изливает око мое о гибели дщери народа моего.

Око мое изливается и не перестает, ибо нет облегчения,

доколе не призрит и не увидит Господь с небес.

Око мое опечаливает душу мою ради всех дщерей моего города.

Всячески усиливались уловить меня, как птичку, враги мои, без всякой причины;

повергли жизнь мою в яму и закидали меня камнями.

Воды поднялись до головы моей; я сказал: "погиб я".

Я призывал имя Твое, Господи, из ямы глубокой.

Ты слышал голос мой; не закрой уха Твоего от воздыхания моего, от вопля моего.

Ты приближался, когда я взывал к Тебе, и говорил: "не бойся".

Ты защищал, Господи, дело души моей; искуплял жизнь мою.

Ты видишь, Господи, обиду мою; рассуди дело мое.

Ты видишь всю мстительность их, все замыслы их против меня.

Ты слышишь, Господи, ругательство их, все замыслы их против меня,

речи восстающих на меня и их ухищрения против меня всякий день.

Воззри, сидят ли они, встают ли, я для них - песнь.

Воздай им, Господи, по делам рук их;

пошли им помрачение сердца и проклятие Твое на них;

преследуй их, Господи, гневом, и истреби их из поднебесной.