18

Переклади Біблії

Переклад Хоменка

Одначе в твоїх святих було вельми багато світла. | Ті, чули їхній голос, хоч і не бачили їх з виду, | і щасливими їх називали, бо вони не потерпіли.

І дякували їм, що вони, хоч передше покривджені, зла не чинили, | та просили вибачити, що ворогували з ними.

Ти замість пітьми дав їм стовп вогнегорючий, | щоб був провідником у незнаній подорожі | та сонцем нешкідливим у їхній мандрівці славній.

Бо справді тії заслужили, щоб у них забрати світло | та щоб самих їх у темряві закутати, | - їх, що ув'язненими в темниці тримали твоїх дітей, | через яких мало бути дане світові нетлінне світло закону.

Коли вони вирішили повбивати священних немовлят, | і одне лиш дитя було виставлене та й те врятувалось, | ти в них, каравши, забрав дітей силу | і погубив їх разом у могутніх водах.

Ніч та вже наперед була відома батькам нашим, | щоб підбадьорились, знаючи певно, яким повірили присягам.

Народ твій очікував | спасіння праведних і ворогів погуби.

Бо чим скарав ти наших противників, | тим нас прославив, покликавши до себе.

І священні діти добрих жертвували потайки | та однодушно встановили цей закон Божий: | що святі мають однаково й у щасті й у нещасті брати участь; | і наперед вже виспівували похвальних пісень батьківських.

У відповідь їм лунав безладний крик ворогів | і голосіння тих, що плакали по дітях.

Та сама кара впала на раба й на пана, | і простолюдець, як і цар, терпів те саме.

Всі однаково мали безліч померлих однаковою смертю; | щоб їх поховати, не вистачало живих, | бо в одну мить загинули їхні щонайкращі діти.

Отож ті, що через чари не вірили, | коли прийшла смерть на перворідних, | визнали, що цей народ - син Божий.

Тоді, як мирна тиша все повила, | і ніч, поспішаючи, досягла половини свого бігу,

твоє всемогутнє слово з неба, з царських престолів, | як невблаганний воїн, грянуло в осередок пропащої країни, | несучи гострий меч -твій невідкличний наказ.

Стало воно (там), і все сповнило смертю. | Воно торкалось неба і проходило землею.

Тоді негайно збентежили їх примари страшних снів | і неуявленні страхи на них напали.

І хто б де не впав, простягнувшись напів мертвий, | - тим виявляв, що саме спричинило смерть.

Бо сни, що їх тривожили, наперед це звістили, | щоб вони не загинули, не знавши, чому страждають так тяжко.

Однак і праведних спіткала проба смерти, | і сила їх загинула в пустині; | та гнів не був довготривалий,

бо вмить за них почав битись муж бездоганний, | взявши своєї служби зброю, | - молитву і спокутний ладан, | - він протиставився гніву й поклав кінець нещастю, | чим довів, що він твій слуга.

А подолав він те нещастя не міццю тіла, | ані силою якоїнебудь зброї, | але словом здержав того, що карав їх, | нагадавши клятьби й союзи з батьками.

Бо як мерці один на одному вже купами лежали, | він став посередині, зупинив гнів, | і перетяв їм до живих дорогу.

На його ж довгій шаті був світ увесь, | слава батьків - вирита на чотирьох рядах каменів, | і твоя велич на діядемі, на голові в нього.

Від того згубник назад подався, злякався того, | бо сама проба гніву була вистачальна.

Переклад Огієнка

-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-

Переклад Куліша

-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-

Переклад УБТ Турконяка

А для твоїх преподобних було велике світло. Їхній голос чуючи а виду не бачачи, бо й ті не потерпіли, назвали блаженними,

бо тим, що зазнали обиду, хоч не вчинили зла, дякували і молилися щоб прийшла ласка.

Задля цього Ти подав огнем палаючий стовп як вождя невідомого походу, а нешкідливе сонце для шляхетного мандрування.

Бо вони, що замкненими стерегли твоїх синів, через яких нетлінне світло закону мало бути подане вікові, гідні бути позбавлені світла і щоб їх стерегли в темряві.

Коли вони врадили вбити немовлят преподобних, і як одна дитина була відкладена і спаслася, Ти на їхнє оскарження забрав множество дітей і Ти однодушно вигубив в великій воді.

Та ніч наперед стала відома нашим батькам, щоб раділи, впевнено знаючи яким клятвам повірили.

Від твого народу прийнято спасіння праведних, а вигублення ворогів.

Бо чим Ти пімстився на ворогах, цим прикликавши нас Ти прославив.

Бо скрито приносили жертву преподобні раби добрих і в однодумності завіщали закон божества, щоб вони так прийняли святощі і добра і зла, вже наперед співаючи батьківські похвали.

А напроти зазвучав немилозвучний крик ворогів, і розносився плаксивий голос тих, що оплакували дітей.

А раб разом з паном мучений подібною пімстою і простий з царем терплячи те саме,

всі ж однаково мали безчисленних мертвих в однім смертнім імені. Бо ані не вистарчало живих для поховання, томущо в одну хвилину їхній найшляхотніший рід був вигублений.

Коли вони в усе не вірили через чародійство, через знищення первородних визнали, що нарід є божим сином.

Бо як тиха мовчанка охопила все і ніч у власному поспіху була при півночі,

прийшло твоє всесильне слово з неба з царських престолів, строгий вояк посеред землі вигублення, несучи твій нелицемірний приказ як острий меч,

і ставши наповнив все смертю і доторкнувся до неба, а став на землі.

Тоді нагло привиди страшних снів їх перестрашили, і повстали несподівані страхи,

і кожний кудись вкинений пів живим обявляв через яку причину вмирав.

Бо сни, що їх страшили це вказали наперед, щоб не були несвідомі через що гинуть, терплячи зло.

Випробування ж смерти доторкнулося й до праведних, і в пустині було побиття багатьох. Але не на довго остався гнів.

Бо непорочний чоловік, поспішившись, воював, принісши зброю власного служіння молитву і надолуження ладану. Він став напроти гніву і поклав кінець нещастю, показавши, що є твоїм рабом.

А він поборов гнів не силою тіла, не силою зброї, але підкорив мучителя згадуючи слова клятви батьків і завіту.

Бо вже як разом впали купи він ставши між мертвими обірвав напад і відлучив дорогу до живих.

Бо на довгій одежі був увесь світ, і слава батьків на чотирях рядах різьбленого каміння, і твоя величність на діядимі його голови.

Перед цими губитель уступився, цього збоявся. Бо одна проба гніву була достатня.

Російський синодальний переклад

А для святых Твоих был величайший свет. И те, слыша голос их, а образа не видя, называли их блаженными, потому что они не страдали.

А за то, что, быв прежде обижаемы ими, не мстили им, благодарили и просили прощения в том, что заставляли переносить их.

Вместо того, Ты дал им указателем на незнакомом пути огнесветлый столп, а для благополучного странствования -- безвредное солнце.

Ибо те достойны были лишения света и заключения во тьме, потому что держали в заключении сынов Твоих, чрез которых имел быть дан миру нетленный свет закона.

Когда определили они избить детей святых, хотя одного сына, покинутого и спасли, в наказание за то Ты отнял множество их детей и самих всех погубил в сильной воде.

Та ночь была предвозвещена отцам нашим, дабы они, твердо зная обетования, каким верили, были благодушны.

И народ Твой ожидал как спасения праведных, так и погибели врагов,

ибо, чем Ты наказывал врагов, тем самым возвеличил нас, которых Ты призвал.

Святые дети добрых тайно совершали жертвоприношение и единомысленно постановили божественным законом, чтобы святые равно участвовали в одних и тех же благах и опасностях, когда отцы уже воспевали хвалы.

С противной же стороны отдавался нестройный крик врагов, и разносился жалобный вопль над оплакиваемыми детьми.

Одинаковым судом был наказан раб с господином, и простолюдин терпел одно и то же с царем:

все вообще имели бесчисленных мертвецов, умерших одинаковою смертью; и живых недоставало для погребения, так как в одно мгновение погублено было все драгоценнейшее их поколение.

И неверившие ничему ради чародейства, при погублении первенцев, признали, что этот народ есть сын Божий,

ибо, когда все окружало тихое безмолвие, и ночь в своем течении достигла средины,

сошло с небес от царственных престолов на средину погибельной земли всемогущее слово Твое, как грозный воин.

Оно несло острый меч -- неизменное Твое повеление и, став, наполнило все смертью: оно касалось неба и ходило по земле.

Тогда вдруг сильно встревожили их мечты сновидений, и наступили неожиданные ужасы;

и будучи поражаем -- один там, другой тут, полумертвый объявлял причину, по которой он умирал:

ибо встревожившие их сновидения предварительно показали им это, чтобы они не погибли, не зная того, за что терпят зло.

Хотя искушение смерти коснулось и праведных, и много их погубило в пустыне, но недолго продолжался этот гнев,

ибо непорочный муж поспешил защитить их; принеся оружие своего служения, молитву и умилостивление кадильное, он противостал гневу и положил конец бедствию, показав тем, что он слуга Твой.

Он победил истребителя не силою телесною и не действием оружия, но словом покорил наказывавшего, воспомянув клятвы и заветы отцов.

Ибо, когда уже грудами лежали мертвые одни на других, он, став в средине, остановил гнев и пресек ему путь к живым.

На подире его был целый мир, и славные имена отцов были вырезаны на камнях в четыре ряда, и величие Твое -- на диадиме головы его.

Этому уступил истребитель, и этого убоялся: ибо довольно было одного этого испытания гневного.