17

Переклади Біблії

Переклад Хоменка

Справді великі суди твої і незглибимі! | Тому то свавільні душі й заблукали.

Гадавши беззаконні, що можуть люд святий гнобити, | темряви в'язні, скуті довгою ніччю, | замкнені в хатах, лежали вони | далеко від вічного Провидіння;

міркувавши бо, що можуть із своїми прихованими гріхами затаїтись | під темним серпанком забуття, | вони, сполохані страшними появами, розбіглись.

Бо закуток, де вони причаїлись, їх не охороняв від страху. | Жахливий шум лунав круг них, | і привиди сумнолиці та тужливі їм з'являлись.

Ніяка сила вогню не могла світити, | ні ясне сяйво зір | не могло тієї страшної ночі роз'яснити.

З'являлось їм тільки страховидне вогнище, яке само займалось; | для них же, наляканих, коли те видиво вже зникло з очей, | - те, на що дивились, здавалось ще гіршим.

Чаклунського вміння дитячі облуди провалились, | і порожні хвастощі мудрістю побила ганьба.

Бо ті, що обіцяли від хворої душі страхи й неспокої відігнати, | самі захворіли на сміховинну боязливість.

Бо хоч і ніщо страшне їх не лякало, | та наполохані човганням тварюк і гадюк сичанням, гинули з переляку, | не наважувалися й дивитись у повітря, | якого ніяким робом не можна уникнути.

Лукавство - боязливе, воно засуджене власним свідоцтвом, | воно під натиском- сумління завжди збільшує лихо.

Бо страх це ніщо інше, | як занехаяння допомоги, що її розум постачає.

А як менше внутрішнє сподівання, | то більшим уважається незнання причини, яка наводить муку.

Тих же, - що в ту ніч, справді безсильну, | яка вийшла з глибини немічного аду, | заснули тим самим сном, -

мучили страшні привиди, | знесилював душі занепад, | раптовий бо й нежданний страх огортав їх.

Так кожний, хто б він не був, там падав | і сидів замкнений у в'язниці без засувів.

Чи то був хлібороб, чи то чабан, | чи робітник, що працював собі окремо, | - заскочений, корився неминучій нужді: | всіх бо зв'язали одні й ті самі пута темряви.

І чи то вітер, що свище, | чи приємний спів пташок у густих гілляках, | чи шум води, що рвучко тече, | чи різкий гуркіт скель, що падають уділ,

чи тварин невидимий біг скоком, | чи звірів прелютих потужне ревіння, | чи відгомін, що відбивається в гірських проваллях, | - усе це лякало їх, і вони охлявали знемогою.

Увесь бо світ яснів блискучим світлом | і клопотавсь без перешкоди справами своїми.

Тільки глупа ніч над ними повисла, | образ пітьми, що мала прийти на них. | Та вони самі були для себе тяжчі від пітьми.

Переклад Огієнка

-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-

Переклад Куліша

-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-

Переклад УБТ Турконяка

Бо великі й невимовні твої суди. Через це ненапоумлені душі заблукали.

Бо ті беззаконні, що взялися панувати святим народом, вязні темряви і звязані довгою ніччю, замкнені під дахом лежали як втікачі від вічного провидіння.

Бо думаючи сховатися в скритих гріхах, вони були розсіяні непросвітним покривалом забуття, страшно жахаючись і перелякані появами.

Бо ані внутрішний покій, що їх держав, не оберіг без страху, а звуки шумлячи їм звучали, і появлялися привиди з сумними пригніченими обличчями.

І ніяка сила огня не могла світити, ані не осталися ясні огні звізд, щоб освітити ту страшну ніч.

А тільки їм від себе являся огні повні страху, а перелякані видом того, чого не бачили, вважали за гірше від того, що бачили.

І було висмівання мистецтва маґіки і зневажлива догана на величання розуму.

Бо ті, що взяли на себе відігнати страхи і жахи від хворої душі, вони боліли смішною боязню.

Бо хоч і ніщо страшного їх не лякало, настрашені проходом звірів і сичанням зміїв гинули від переляку і заперечуючи, що бачили повітря, від якого ніяк втекти не можна.

Бо лукавство особливо боязливе коли свідченням засуджується, а придавлені совістю завжди виносять погане.

Бо страх не є нічим, хіба що зрада помочі розумування,

а внутрішнє очікування, будучи меншим, вважає більшим незнання від дійсної причини муки.

Вони ж поправді немічну ніч і ту, що прийшла з внутрішних покоїв немічного аду, тим самим сном сплючи,

то були переслідувані знаками привидів, то душі були ослаблені безсиллям. Бо на них найшов наглий і неочікуваний страх.

Так, отже, хто коли де впав, був бережений замкненим в не залізній вязниці.

Бо чи хто був селянином чи пастухом чи з тих, що робив роботи в пустині, охоплений терпів нужду, від якої не можна втекти, бо всі були звязані одними залізними кайданами темряви.

Чи дух, що сичав, чи милозвучний звук птахів між галузками широких дерев, чи рух сильно текучої води, чи різкий шум каміння, що паде,

чи невидимий біг звірів, що бавляться, чи звук нападаючих звірів, що ричать, чи звук, що відбивається від гірських печер, ослабили їх, що мали страх.

Бо увесь світ був освічений ясним світлом і перебував в ділах без перешкоди.

А на них самих накладено тяжку ніч, образ темряви, що мала їх охопити. А вони для себе самих були тяжчі від темряви.

Російський синодальний переклад

Велики и непостижимы суды Твои, посему ненаученные души впали в заблуждение.

Ибо беззаконные, которые задумали угнетать святой народ, узники тьмы и пленники долгой ночи, затворившись в домах, скрывались от вечного Промысла.

Думая укрыться в тайных грехах, они, под темным покровом забвения, рассеялись, сильно устрашаемые и смущаемые призраками,

ибо и самое потаенное место, заключавшее их, не спасало их от страха, но страшные звуки вокруг них приводили их в смущение, и являлись свирепые чудовища со страшными лицами.

И никакая сила огня не могла озарить, ни яркий блеск звезд не в состоянии был осветить этой мрачной ночи.

Являлись им только сами собою горящие костры, полные ужаса, и они, страшась невидимого -- призрака, представляли себе видимое еще худшим.

Пали обольщения волшебного искусства, и хвастовство мудростью подверглось посмеянию,

ибо обещавшиеся отогнать от страдавшей души ужасы и страхи, сами страдали позорною боязливостью.

И хотя никакие устрашения не тревожили их, но, преследуемые брожениями ядовитых зверей и свистами пресмыкающихся, они исчезали от страха, боясь взглянуть даже на воздух, от которого никуда нельзя убежать,

ибо осуждаемое собственным свидетельством нечестие боязливо и, преследуемое совестью, всегда придумывает ужасы.

Страх есть не что иное, как лишение помощи от рассудка.

Чем меньше надежды внутри, тем больше представляется неизвестность причины, производящей мучение.

И они в эту истинно невыносимую и из глубин нестерпимого ада исшедшую ночь, располагаясь заснуть обыкновенным сном,

то были тревожимы страшными призраками, то расслабляемы душевным унынием, ибо находил на них внезапный и неожиданный страх.

Итак, где кто тогда был застигнут, делался пленником и заключаем был в эту темницу без оков.

Был ли то земледелец или пастух, или занимающийся работами в пустыне, всякий, быв застигнут, подвергался этой неизбежной судьбе,

ибо все были связаны одними неразрешимыми узами тьмы. Свищущий ли ветер, или среди густых ветвей сладкозвучный голос птиц, или сила быстро текущей воды, или сильный треск низвергающихся камней,

или незримое бегание скачущих животных, или голос ревущих свирепейших зверей, или отдающееся из горных углублений эхо, все это, ужасая их, повергало в расслабление.

Ибо весь мир был освещаем ясным светом и занимался беспрепятственно делами;

а над ними одними была распростерта тяжелая ночь, образ тьмы, имевшей некогда объять их; но сами для себя они были тягостнее тьмы.