Молодий: Я ввійшов у сад мій, о моя сестро-дружино, збирав мірру мою з моїм бальзамом, їв мою крижку з медом, пив моє вино з моїм молоком. Їжте, о друзі! Пийте, впивайтесь, мої любі!
Молода: Я сплю, та моє серце не засинає. Ось чую: стукає мій любий: «Відчини мені, о моя сестро, моя люба! Моя голубко, моя чиста! Бо голова у мене роси повна, кучері у мене - нічних капель.»
Я скинула із себе мою одежу: як мені її надягнути? Помила собі ноги: як мені їх бруднити?
Мій любий просунув руку через дірку в дверях, і нутро здригнулось у мені.
Я встала відчинити любому моєму, із рук моїх закапотіла мірра, з пальців моїх текуча мірра на ручку при засуві.
Я відчинила любому моєму, та любий мій уже відвернувся, пішов далі, дух у мені захопило, як він заговорив був. Шукала я його, та не знайшла вже; я кликала його, та він не обізвавсь до мене.
Знайшла мене сторожа, що круг міста ходить. Вона мене побила, поранила. Здерли з мене плащ мій тії, що доглядають мури.
Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, як знайдете мого любого, то що звістите йому? Що я з любови знемагаю!
Хор: Чим любий твій над любими, найкраща між жінками? Чим любий твій над любими, що нас так заклинаєш?
Молода: Мій любий білий та рум'яний, його з десяти тисяч розпізнати.
Голова у нього з золота, із щирого; кучері у нього закручені, чорні, мов ворон.
Очі його мов голубки край водяних потоків, що, викупавшись у молоці, на березі сідають.
Щоки його, немов пахуча грядка, неначе квітники рослин запахущих. Уста його - лілеї, що крапають міррою дорогоцінною.
Руки його - золоті вальці, оздоблені таршіськими самоцвітами. Груди його - брили слонокости, сафірами вони вкриті.
Ноги його - стовпи алябастрові, поставлені на щирозлотних основах. Вигляд його, немов Ливану, він пишний - мов оті кедри.
Розмова його - самі солодощі, увесь він - розкіш. Такий мій любий, такий отой друг мій, о дочки Єрусалиму!
Прийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальзамом своїм, споживаю свого стільника разом із медом своїм, п'ю вино я своє зо своїм молоком!... Споживайте, співдрузі, пийте до схочу, кохані!
Я сплю, моє ж серце чуває... Ось голос мого коханого!... Стукає... Відчини мені, сестро моя, о моя ти подруженько, голубко моя, моя чиста, бо росою покрилася вся моя голова, мої кучері краплями ночі!...
Зняла я одежу свою, як знову її надягну? Помила я ніжки свої, як же їх занечищу?...
Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, і нутро моє схвилювалось від нього!...
Встала я відчинити своєму коханому, а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців...
Відчинила своєму коханому, а коханий мій зник, відійшов!... Душі не ставало в мені, як він говорив... Я шукала його, та його не знайшла... Я гукала його, та він не відізвався до мене...
Стріли мене сторожі, що ходять по місті, набили мене, завдали мені рани... Здерли з мене моє покривало, сторожі міських мурів!
Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? Що я хвора з кохання!
Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливіша з жінок? Чим коханий твій кращий від інших коханих, що так заклинаєш ти нас?
Коханий мій білий й рум'яний, визначніший він від десяти тисяч інших...
Голова його щиреє золото, його кучері пальмове віття, чорні, як ворон...
Його очі немов голубки над джерелами водними, у молоці повимивані, що над повним струмком посідали!
Його личка як грядка бальзаму, немов квітники запашні! Його губи лілеї, з яких капає мирра текуча!
Його руки стовпці золоті, повисаджувані хризолітом, а лоно його твір мистецький з слонової кости, покритий сапфірами!
Його стегна стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд немов той Ливан, він юнак як ті кедри!
Уста його солодощі, і він увесь пожадання... Оце мій коханий, й оце мій дружок, дочки єрусалимські!
Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овощі в йому! - Ось і прийшов я в мій сад, моя сестро, моя ти дружино; набрав мирри з пахощами моїми, з'їв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком моїм. Смакуйте ж і ви, друзї, пийте й їжте вволю, мої ви любі!
Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж менї, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої - нічними краплями.
Я роздяглась уже, - як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти?
Милий мій крізь дїрку руку просунув, і внутро моє зворушилось од сього.
Я встала, відсунути милому засов, а з моїх рук покапала мирра, і з палцїв моїх капала мирра на ручки замку.
Я відчинила любому мойму, аж се милий відвернувся і зникнув уже. А в менї ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тодї шукати, - нїде не знаходжу; стала кликати, - та не озиваєсь до мене.
Стріла мене сторожа ув обходї міста: побили мене, зранили мене, здерли з мене намітку ті, що стерегли муру.
Ой заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови.
Чим же твій любий всїх любих переважує, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш?
Любий мій - білий, і румяний, красший за десять тисяч инших;
Голова в його - чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон;
Очі в його - чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоцї скупані, седять щасливі.
Щоки його - цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи - мов ті лилїи, що капле з їх мирра;
Руцї його - мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло - його - наче слоновая кість у сапфирах;
Нозї - стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри;
Уста в його, - се самі солодощі, а ввесь він - любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські!
Я ввійшов до мого саду, моя сестро невісто, я зібрав мою смирну з моїми ароматами, я зїв мій хліб з моїм медом, я випив моє вино з моїм молоком. Їжте, близькі, і пийте і упийтеся, брати.
Я сплю і моє серце чуває. Голос мого кревного, стукає в двері: Відкрий мені, моя сестро, моя близька, моя голубко, моя досконала, бо моя голова наповнилася роси і моє волосся краплями ночі.
Я скинула мою верхню одіж, як її уберу? Я помила мої ноги, як їх забруджу?
Мій кревний простягнув свою руку крізь отвір, і моє лоно затріпотіло із-за нього.
Я встала, щоб відкрити моєму кревному, мої руки покапали смирну, мої пальці повні смирни на ручках замку.
Я відкрила моєму кревному, мій кревний пішов. Моя душа вийшла за його словом, я його шукала і його не знайшла, я закликала до нього, і він мене не почув.
Мене знайшли сторожі, що ходили по місті, мене побили, мене зранили, забрали мою верхню одіж в мене сторожі мурів.
Я вас закляла, дочки Єрусалиму, силами і кріпостями поля, якщо знайдете мого брата, що йому сповістите? Що я зранена любовю.
Чим твій кревний (інший) від кревного, красуне між жінками, чим твій кревний (інший) від кревного, що ти нас так закляла?
Мій кревний білий і рудий вибраний з поміж десятьох тисяч.
Його голова золота і чисте золото, його волосся розпливчасте, чорне наче крука,
його очі як голуба при водяних ставах, вимиті в молоці, що сидять при водяних ставах,
його щоки наче посудини оромар, що видають запашність, його губи лелії, що капають повну смирну,
його руки карблені, золоті, повні, тарсійські, його живіт слонова таблиця на камені сапфіра,
його ноги мармурові стовпи закріплені на золотих основах, його вид як Лівану, вибраний як кедри,
його горло солодість і вповні пожадане. Це мій кревний, і це мій близький, дочки Єрусалиму.
Пришел я в сад мой, сестра моя, невеста; набрал мирры моей с ароматами моими, поел сотов моих с медом моим, напился вина моего с молоком моим. Ешьте, друзья, пейте и насыщайтесь, возлюбленные!
Я сплю, а сердце мое бодрствует; вот, голос моего возлюбленного, который стучится: `отвори мне, сестра моя, возлюбленная моя, голубица моя, чистая моя! потому что голова моя вся покрыта росою, кудри мои - ночною влагою'.
Я скинула хитон мой; как же мне опять надевать его? Я вымыла ноги мои; как же мне марать их?
Возлюбленный мой протянул руку свою сквозь скважину, и внутренность моя взволновалась от него.
Я встала, чтобы отпереть возлюбленному моему, и с рук моих капала мирра, и с перстов моих мирра капала на ручки замка.
Отперла я возлюбленному моему, а возлюбленный мой повернулся и ушел. Души во мне не стало, когда он говорил; я искала его и не находила его; звала его, и он не отзывался мне.
Встретили меня стражи, обходящие город, избили меня, изранили меня; сняли с меня покрывало стерегущие стены.
Заклинаю вас, дщери Иерусалимские: если вы встретите возлюбленного моего, что скажете вы ему? что я изнемогаю от любви.
Чем возлюбленный твой лучше других возлюбленных, прекраснейшая из женщин? Чем возлюбленный твой лучше других, что ты так заклинаешь нас?'
Возлюбленный мой бел и румян, лучше десяти тысяч других:
голова его - чистое золото; кудри его волнистые, черные, как ворон;
глаза его - как голуби при потоках вод, купающиеся в молоке, сидящие в довольстве;
щеки его - цветник ароматный, гряды благовонных растений; губы его - лилии, источают текучую мирру;
руки его - золотые кругляки, усаженные топазами; живот его - как изваяние из слоновой кости, обложенное сапфирами;
голени его - мраморные столбы, поставленные на золотых подножиях; вид его подобен Ливану, величествен, как кедры;
уста его - сладость, и весь он - любезность. Вот кто возлюбленный мой, и вот кто друг мой, дщери Иерусалимские!