Я мовив сам до себе: Нум випробую тебе радощами: заживай добра! Але й це марнота.
Про сміх я сказав: Він безумний! - а про радість: Яка з неї користь?
Я намагавсь у моїм серці звеселяти вином моє тіло, тоді, як ум мій проводив усім розумно, а й віддаватись дурощам, аж докіль не побачу, в чому полягає щастя синів людських, які трудяться під небом за час короткого віку їхнього.
Я взявся був до великої праці: набудував собі будинків, насадив собі виноградників,
розвів собі сади й городи і насадив у них усякого дерева плодового.
Я накопав собі ставів на воду, щоб буйний гай з них поливати.
Придбав собі рабів і рабинь; була у мене й доморосла челядь; посілостей також, товару та овець була велика сила в мене, більш, ніж у всіх, що були передо мною в Єрусалимі.
Та й золота я нагромадив собі й срібла, і скарби царів та областей. Завів собі співаків і співачок, і втіху синів людських, жінок усякого роду.
Отак я став великим і перевищив усіх, що були передо мною у Єрусалимі; та й мудрість моя теж зосталась при мені.
Чого б не забажали мої очі, я не боронив їм, не позбавляв серця мого ніякої радости. Бо серце моє веселилось усяким моїм трудом, і це був мій пай з усього мого труду.
Тоді я глянув на всі діла, що руки мої вчинили, і на той труд, що ним я трудився; і ось: геть усе - марнота й гонитва за вітром, і ніякої з того хористи під сонцем.
Заповзявсь я придивлятись, що воно таке мудрість, глупота й нерозум. Бо що буде чинити той, хто по цареві прийде? Те саме, що вже робилось.
І я побачив, що мудрість перевищує глупоту, як світло перевищує темінь.
«Очі мудрого на голові у нього, а дурний ходить у темноті.» Та я й те зауважив, що одна доля їм усім судилась.
І я подумав у моєму серці: якщо доля дурного випаде й мені, навіщо тоді мені моя більша мудрість? І от я мовив сам до себе: І це також марнота,
бо ні про мудрого, ні про дурного нема згадки повіки, а вже в найближчій будучині все буде забуте. І як мудрий, так само й дурний умирає!
І так я зненавидів життя, бо поганим здалось мені те, що діється під сонцем: бо все лиш марнота й гонитва за вітром.
І зненавидів я ввесь мій труд, яким, було, трудився під сонцем, тому що залишу його іншому, що буде по мені.
А хто знає, чи він буде мудрий, а чи дурний? Однак орудуватиме всім моїм трудом, що ним трудивсь я та мудрував під сонцем. І це теж - марнота.
Ось чому зневірилось моє серце в усім моїм труді, що ним трудивсь я під сонцем.
Буває бо чоловік, який трудився розумно, вміло та з хистом, однак, лишає свою частку чоловікові, що не трудився над нею, -це теж марнота й велике зло.
Бо що буде людині за всю його працю та журбу серця, яких завдає собі під сонцем?
Усі бо його дні лише біль, мука - його клопіт: навіть уночі не спочиває його серце; і це теж марнота.
Нема нічого ліпшого для чоловіка, як їсти, пити та зазнавати собі добра з своєї праці. Я спостеріг також, що це з руки Божої приходить.
Бо хто може їсти й пити без нього?
Бо, хто йому довподоби, тому дає він мудрість, знання й радість; грішникові ж накидає заняття збирати та нагромаджувати, щоб лишити тому, хто довподоби Богу. Та й це марнота й гонитва за вітром.
Сказав був я в серці своєму: Іди но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра, та й воно ось марнота...
На сміх я сказав: Нерозумний, а на радість: Що робить вона?
Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя.
Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе садив виноградники,
запровадив для себе садки та гаї, і понасаджував в них усіляких дерев овочевих.
Наробив я для себе ставів, щоб поливати із них ліс дерев, що виростали.
Набував я для себе рабів та невільниць, були в мене й домівники. А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до мене були!
Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок наложниць.
І звеличувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість стояла також при мені.
І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого!
Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!...
І звернувся я, щоб бачити мудрість, і безум, і дурощі. Бо що зробить людина, що прийде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!
І я побачив, що є перевага у мудрости над глупотою, як є перевага у світла над темрявою:
у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм трапиться!
І промовив я в серці своєму: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то нащо тоді я мудрішим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марнота й оце...
Не лишається пам'яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки, в днях наступних зовсім все забудеться, і мудрий вмирає так само, як і нерозумний...
І життя я зненавидів, бо противний мені кожен чин, що під сонцем він чиниться, бо все це марнота та ловлення вітру!...
І зненавидів я ввесь свій труд, що під сонцем трудився я був, бо його позоставлю людині, що буде вона по мені,
а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрів був під сонцем? Це марнота також...
І я обернувся чинити, щоб серце моє прийшло в розпач від усього труда, що чинив я під сонцем...
Бо буває людина, що трудиться з мудрістю, зо знанням та із хистом, та все полишає на долю людині, яка не трудилася в тому: Марнота й оце й зло велике!
Та й що має людина зо всього свойого труда та із клопоту серця свого, що під сонцем працює вона?
Бо всі дні її муки, а смуток робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!...
Нема ліпшого земній людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із труду свого. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога!
Бо хто буде їсти, і хто споживати спроможе без Нього?
Бо людині, що перед лицем Його добра, дає Він премудрість, і пізнання, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й громадити, щоб пізніше віддати тому, хто добрий перед Божим лицем. Марнота і це все та ловлення вітру!...
От і кажу собі в серцї: Дам я тобі покушати радощів, - заживай добра! Аж і се марнота.
Про сьміх сказав я: Дурниця! а про радощі: Що з вас?
Подумавши, давай я, підвеселяти себе вином, і, ходючи слїдом за премудростю, придержуватись і сієї дурницї, аж докіль побачу, що гаразд для синів людських, що повинні б вони робити під небом, живучи так недовго на сьвітї.
Брався я за великі працї: будував будинки, насаджував виноградники,
Заводив собі сади й огороди до прогульки, й насадив у них всяке дерево плодове;
Я робив стави - поливати дерева, що росли в гаях у мене;
Куповав бранцї й бранки, а то були в мене й домовники; були в мене стада буйної й дрібної скотини більш, нїж у всїх, що перше мене були в Ерусалимі;
Призбірав я собі срібло й золото й скарби з царів і земель; завів у себе сьпіваків і сьпівачок і все, що веселить людей, та всякі музичні прибори.
Я зробивсь великим і богатим, так що переважив усїх, що бували поперед мене в Ерусалимі, а при всьому тому премудрість моя зоставалась у мене.
Чого б нї забажали очі мої, я вволяв їх волю; не уймав мому серцю нїяких радощів; серце бо моє веселилось усїми трудами моїми, й се був мій пай з усїх трудів моїх.
Та як поглянув я на все, що мої руки зробили й скільки завдавав я собі клопоту, працюючи, - бачу, що все воно марне, тільки мучить дух, і нїякої з того користї під сонцем.
І завзявсь я міркувати, що воно премудрість і що таке воно дурнота та без'ум; (Що вдїє той, що по царі постане? Вже з давен воно зроблено.)
І я побачив, що мудрість бере гору над дурнотою, як сьвітло над темрявою:
У мудрого очі в голові, а дурний ходить потемки; та пізнав я й те, що суджено долю однаку й сьому й тому.
І кажу сам собі; доля дурного, се й моя доля. Про що ж менї було добиватись мудростї? І мусїв сказати сам собі: І се марнота!
Мудрого не будуть споминати вічно, так само як і дурного; в будущинї все забудесь, - і, о горе! мудрий вмірає так само, як і дурний.
І зробилось менї життє ненавидним, і огидло менї все, що дїється під сонцем; бо все воно марнота й утома духа.
І зненавидїв я всю працю мою, що працював під сонцем; бо маю все те зіставити другому, хто постане по менї.
А хто знає, чи він буде мудрий, чи дурний? Однакже він буде панувати над тим усїм, що я трудом здобував, та показав себе мудрим під сонцем. І ось - марнота!
І я одвернувся й вговорював моє серце, відречись усього, над чим працював під сонцем;
Инший бо працює з розумом, розсудливо й корисно, та й мусить покинути працю свою комусь такому, що не робив нїчого в тому, як коли б воно йому належалось. Се марнота, се річ вельми сумна!
Бо що буде чоловікові за всї працї його, що томив себе, й за всю журбу серця свого під сонцем?
Щодня він журився й побивався, ба й у ночі не було впокою. Чи ж не марнота се?
Не у власті людській і се добро, щоб їсти да пити й насолоджувати душу свою тим, що працею здобув. Я пересьвідчивсь, що й се з руки Божої;
Бо хто може їсти і вживати без його ласки?
Тому бо, хто вгоден йому, дає він мудрість і знаттє й радощі; а грішному, щоб запобігав, дбав і до купи збірав, а вкінцї зіставив тому, кого Бог вподобав. Тут знов - марнота й утома духа.
Я сказав в моїм серці: Ходи ж випробую тебе в веселості, і поглянь на добро. І ось і це марнота.
Я сказав сміхові: Крутанина; і веселості: Що це чиниш?
Я провірив в моїм серці, щоб потягнути до вина моє тіло - і моє серце провадило в мудрості - і щоб схопити безумність, доки не побачу, яке добро для людських синів, яке чинитимуть під сонцем (все) число днів їхнього життя.
Я звеличив мої творива, я збудував собі доми, я насадив собі виноградники,
я зробив собі огорожі і сади і посадив в них дерево всякого овочу.
Я зробив собі купелі вод, щоб наводнювати з них ліс, що видавав дерева.
Я придбав рабів і рабинь, і були в мене ті, що народилися в домі, і в мене було велике посідання стад і черед понад всіх, що були переді мною в Єрусалимі.
Я зібрав собі і золото і срібло і особисті маєтки царів і країн. Я настановив собі співаків і співачок і приємності людських синів, виночерпачів і виночерпачинь.
І я звеличився і додав понад всіх, що були переді мною в Єрусалимі. І моя мудрість встановлена була в мені.
І все, що мої очі попросили, я від них не відняв, я не заборонив моєму серцю всякої веселости, бо моє серце розвеселилося в усякому моєму труді, і це стало моєю частю від всякого мого труду.
І я поглянув на всі мої творива, які зробили мої руки, і на труд, яким я потрудився чинити, і ось все марнота і бажання духа, і немає користи під сонцем.
І я поглянув щоб побачити мудрість і плутанину і безумність. Бо хто людина, яка піде за порадою, що в усому виконав її?
І я побачив, що є більше мудрости від безумности, як більше світла від темряви.
Очі мудрого в його голові, і безумний ходить в темряві. І я пізнав що один припадок трапиться їм всім.
І я сказав в моїм серці: Що припадок безумного і мені притрапиться, і чому я став мудрим? Я тоді надмірно заговорив в моїм серці, бо безумний говорить від надвишку, бо й це марнота.
Бо немає памяті мудрого з безумним на віки, оскільки вже в днях, що приходять, все буде забуте. І як умирає мудрий з безумним?
І я зненавидів життя, бо лукаве переді мною твориво зроблене під сонцем, бо все марнота і бажання духа.
І я зненавидів ввесь мій труд, яким я труджуся під сонцем, бо оставляю його людині, що буде після мене.
І хто знає чи мудрий буде чи дурний? І він володітиме всім моїм трудом, яким я трудився і яким я мудрував під сонцем. І це ж марнота.
І я відвернувся, щоб відставити від мого серця ввесь труд, яким я трудився під сонцем.
Бо є чоловік, якого труд в мудрості і в пізнанні і в мужності, і чоловік, який не трудився в ньому, дасть йому його часть. І це марнота і велике зло.
Бо що буває з чоловіком в усьому його труді і в бажанню його серця, яким він трудиться під сонцем?
Бо всі його дні (є дні) болів і гніву його плутанина, і в ночі його серце не спить. І це ж є марнота.
Не є добро для людини те, що їсть, і що пє, і що покаже своїй душі, добро в його труді. І я побачив, що це від божої руки.
Бо хтось їсть і хтось щадить без нього.
Бо доброму чоловікові перед його лицем дав мудрість і пізнання і веселість. І тому, що грішить дав плутанину, щоб додати і зібрати, щоб дати доброму перед божим лицем. Бо і це марнота і бажання духа.
Сказал я в сердце моем: `дай, испытаю я тебя весельем, и насладись добром'; но и это - суета!
О смехе сказал я: `глупость!', а о веселье: `что оно делает?'
Вздумал я в сердце моем услаждать вином тело мое и, между тем, как сердце мое руководилось мудростью, придержаться и глупости, доколе не увижу, что хорошо для сынов человеческих, что должны были бы они делать под небом в немногие дни жизни своей.
Я предпринял большие дела: построил себе домы, посадил себе виноградники,
устроил себе сады и рощи и насадил в них всякие плодовитые дерева;
сделал себе водоемы для орошения из них рощей, произращающих деревья;
приобрел себе слуг и служанок, и домочадцы были у меня; также крупного и мелкого скота было у меня больше, нежели у всех, бывших прежде меня в Иерусалиме;
собрал себе серебра и золота и драгоценностей от царей и областей; завел у себя певцов и певиц и услаждения сынов человеческих - разные музыкальные орудия.
И сделался я великим и богатым больше всех, бывших прежде меня в Иерусалиме; и мудрость моя пребыла со мною.
Чего бы глаза мои ни пожелали, я не отказывал им, не возбранял сердцу моему никакого веселья, потому что сердце мое радовалось во всех трудах моих, и это было моею долею от всех трудов моих.
И оглянулся я на все дела мои, которые сделали руки мои, и на труд, которым трудился я, делая их: и вот, все - суета и томление духа, и нет от них пользы под солнцем!
И обратился я, чтобы взглянуть на мудрость и безумие и глупость: ибо что может сделать человек после царя сверх того, что уже сделано?
И увидел я, что преимущество мудрости перед глупостью такое же, как преимущество света перед тьмою:
у мудрого глаза его - в голове его, а глупый ходит во тьме; но узнал я, что одна участь постигает их всех.
И сказал я в сердце моем: `и меня постигнет та же участь, как и глупого: к чему же я сделался очень мудрым?' И сказал я в сердце моем, что и это - суета;
потому что мудрого не будут помнить вечно, как и глупого; в грядущие дни все будет забыто, и увы! мудрый умирает наравне с глупым.
И возненавидел я жизнь, потому что противны стали мне дела, которые делаются под солнцем; ибо все - суета и томление духа!
И возненавидел я весь труд мой, которым трудился под солнцем, потому что должен оставить его человеку, который будет после меня.
И кто знает: мудрый ли будет он, или глупый? А он будет распоряжаться всем трудом моим, которым я трудился и которым показал себя мудрым под солнцем. И это - суета!
И обратился я, чтобы внушить сердцу моему отречься от всего труда, которым я трудился под солнцем,
потому что иной человек трудится мудро, с знанием и успехом, и должен отдать все человеку, не трудившемуся в том, как бы часть его. И это - суета и зло великое!
Ибо что будет иметь человек от всего труда своего и заботы сердца своего, что трудится он под солнцем?
Потому что все дни его - скорби, и его труды - беспокойство; даже и ночью сердце его не знает покоя. И это - суета!
Не во власти человека и то благо, чтобы есть и пить и услаждать душу свою от труда своего. Я увидел, что и это - от руки Божией;
потому что кто может есть и кто может наслаждаться без Него?
Ибо человеку, который добр пред лицем Его, Он дает мудрость и знание и радость; а грешнику дает заботу собирать и копить, чтобы после отдать доброму пред лицем Божиим. И это - суета и томление духа!