(78-1)Маскіл. Асафа. Слухай, народе мій, мого навчання! Прихиліть ухо ваше до слів уст моїх!
(78-2)Уста мої для приповісток я відкрию, загадки оповім з віків днедавніх.
(78-3)Те, що ми чули і що знаєм, і батьки наші нам оповідали,
(78-4)не затаїмо ми перед їхніми синами, звіщаючи родові, що прийде, хвалу Господню та його потугу, і чудеса, які він чинив.
(78-5)Бо він установив у Якові свідоцтво, і клав закон в Ізраїлі, щоб те, що заповідав батькам нашим, вони синам своїм переказали;
(78-6)щоб відав рід, який прийде, діти, які народяться, щоб устали й розповіли своїм дітям.
(78-7)Щоб на Бога вони покладали свою надію, не забували діл Божих і заповіді його пильнували;
(78-8)не були, як батьки їхні, - поріддя бунтівниче, непокірне, поріддя із серцем змінливим, якого дух був Богові невірний.
(78-9)Сини Ефраїма, що напинають лука й стріляють, повернулися назад у день бою.
(78-10)Союзу Божого вони не пильнували, в його законі відмовились ходити;
(78-11)діла його й чудеса його забули, що він був явив їм.
(78-12)Дивні діла зробив він перед їхніми батьками. в землі Єгипетській, на полі Цоан.
(78-13)Він розтяв море й перевів їх; і води валом поставив.
(78-14)Удень їх хмарою він провадив, а цілу ніч вогненним світлом.
(78-15)Розсік у пустині скелі, і напоїв їх щедро, мов з безодень.
(78-16)Він вивів із скелі потоки, і ріками пустив води.
(78-17)Та вони знову грішили проти нього, збунтувалися проти Всевишнього в пустині.
(78-18)І спокушали Бога в своїм серці, просивши собі до смаку їжі.
(78-19)І проти Бога говорили й промовляли: «Чи може приготувати Бог стіл у пустині?
(78-20)Ось він ударив у скелю, і хлинули води, і полились потоки. Чи може дати й хліба або зготувати народові своєму м'яса?»
(78-21)Тому, почувши те Господь, розгнівавсь і запалав огонь проти Якова, і гнів проти Ізраїля піднявся.
(78-22)Бо вони не вірили в Бога, не покладалися на його спасіння.
(78-23)І він велів угорі хмарам і відчинив небесні двері,
(78-24)і зіслав, мов дощ, манну їм на поживу, і хліба подав їм з неба.
(78-25)Хлібом могутніх чоловік живився, харчів послав їм до наситу.
(78-26)І підняв східній вітер у небі, і силою своєю прогнав вітер з півдня.
(78-27)Пустив на них дощем, як порох, м'яса, і мов пісок морський, птаство пернате.
(78-28)І падало воно посеред їхнього табору, навколо їхніх наметів.
(78-29)їли вони й наситилися вельми, і вдовольнив він їхнє бажання.
(78-30)Та ще не одвернулися від своїх забаганок, ще страва була в них у роті,
(78-31)як проти них знявся гнів Божий, і він вигубив їхніх чільних, і повалив Ізраїля юнацтво.
(78-32)Але вони таки грішили далі, не вірили в його чудесні дії.
(78-33)Тому він звів їхні дні нінащо, немов подув, літа їхні у погибелі раптовій.
(78-34)Коли він бив їх, вони його шукали, і, навернувшись, розшукували Бога ревно.
(78-35)І згадували, що Бог - їхня скеля, що Бог Всевишній - їхній Відкупитель.
(78-36)Але вони його обманювали своїми устами, своїм язиком вони йому брехали.
(78-37)Їхнє серце перед ним не було щире, ані його союзові вони не були вірні.
(78-38)Та він, завжди повний милосердя, дарував провину, не понищив, ба часто відвертав він гнів свій і не вергав усього свого обурення.
(78-39)Згадав він, що вони - лиш тіло, вітер, що дме й не повертається вже більше.
(78-40)Скільки разів бунтувались проти нього в пустині, в пустелі йому прикрощі коїли!
(78-41)Потім знов спокутували Бога, і Святому Ізраїля смутку завдавали.
(78-42)Руки його вони не спогадали, ні того дня, як від гнобителя він їх визволив,
(78-43)як появив знаки свої в Єгипті і чудеса свої на полі Цоан.
(78-44)Перетворив він у кров їхні ріки і їхні потоки, щоб їм не дати пити.
(78-45)Він напустив на них пеських мух, що їли їх, і жаб, що їх пожирали.
(78-46)Віддав гусені врожай їхній, і сарані їхню працю.
(78-47)Їхні виноградники він побив градом, смоковниці їхні - памороззю.
(78-48)Віддав градові їхню скотину, їхні отари - блискавицям.
(78-49)Послав на них жар свого гніву, -обурення, погрозу й напасті, юрбу посланців нещастя.
(78-50)Він простелив дорогу гнівові своєму; від смерти не зберіг їхнє життя і пошесті віддав життя їхнє.
(78-51)Побив усіх перворіднів у Єгипті, первістків, цвіт сили, у наметах Хана.
(78-52)І вивів свій народ, як овець, і вів їх, як отару, пустинею.
(78-53)Провадив їх безпечно, і вони не боялись, а ворогів їхніх покрило море.
(78-54)Привів їх до землі своєї святої, до гір, що здобула його правиця.
(78-55)Прогнав народи перед ними, і жеребком розпаював їм у спадщину, і оселив коліна Ізраїля в їхніх наметах.
(78-56)Але вони спокушали й гнівили Бога Всевишнього і свідоцтв його не пильнували.
(78-57)І відступили й зрадили, як і батьки їхні; і відвернулися, неначе лук зрадливий.
(78-58)Розсердили його узвишшями своїми, і своїми бовванами ревнощі його збудили.
(78-59)Почув те Бог і розгнівався, і геть Ізраїля відкинув.
(78-60)Покинув у Шіло житло, намет, де між людьми був оселився.
(78-61)Він видав у неволю свою силу, і славу свою - у ворожі руки.
(78-62)Під меч видав народ свій, обурився на свою спадщину.
(78-63)Вогонь пожер їхніх хлопців, дівчатам їхнім не співано весільних.
(78-64)Священики їхні під мечем упали, - і не плакали вдовиці.
(78-65)Тоді Господь мов зо сну пробудився неначе витязь, вином одолілий.
(78-66)І ворогів своїх відбив назад, завдав їм вічного сорому.
(78-67)І погордував Йосифа наметом, коліна Ефраїмового більш не вибрав.
(78-68)Але Юди коліно вибрав, гору Сіон, котру собі вподобав.
(78-69)І збудував, мов небо свою святиню -як землю, що заснував її повіки.
(78-70)І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від кошар овечих.
(78-71)Від дійних овець його покликав пасти Якова, народ свій, та Ізраїля - свою спадщину.
(78-72)І пас він їх у правоті серця свого, і вправними руками їх провадив.
Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст,
нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів'я я висловлю!
Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам,
того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!
Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,
щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям.
І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.
І не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.
Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:
вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися,
і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав.
Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім:
Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал;
і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч;
на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні.
Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки.
Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього,
і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи.
І вони говорили насупроти Бога й казали: Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?
Тож ударив у скелю і води линули, і полилися потоки! Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'ясива народові Своєму?
Тому то почув це Господь та й розгнівався, і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись.
А Він хмарам згори наказав, і відчинив двері неба,
і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав:
Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!
Крім цього, Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра,
і дощем на них м'ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок,
і спустив його серед табору його, коло наметів його.
І їли вони та й наситились дуже, Він їм їхнє бажання приніс!
Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах,
а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців Ізраїлевих повалив...
Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його,
і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа у страху.
Як Він їх побивав, то бажали Його, і верталися, й Бога шукали,
і пригадували, що Бог їхня скеля, і Бог Всевишній то їхній Викупитель.
І своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому,
бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті...
Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість,
і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається!
Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!
І все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого Ізраїлевого,
вони не пам'ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі,
як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському чуда Свої,
і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили...
Він послав був на них рої мух, і їх жерли вони, і жаб і вони їх губили.
А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю сарані.
Виноград їхній Він градом побив, а приморозком їхні шовковиці.
І Він градові віддав їхній скот, а блискавкам череди їхні.
Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів.
Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці.
І побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових.
І повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині.
І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх.
І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула.
І народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, і в їхніх наметах племена Ізраїлеві оселив.
Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували,
і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук.
І жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами.
Бог почув усе це і розгнівався, і сильно обридивсь Ізраїлем,
і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою в руку ворога...
І віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:
його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень,
його священики від меча полягли, і не плакали вдови його.
Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений,
і вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав!
Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав,
а вибрав Собі плем'я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!
І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував.
І вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв,
від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спадок Свій,
і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!
(78-1)Наука Асафа. Слухай, народе мій, науки моєї! Прихилїть ухо ваше до слів уст моїх!
(78-2)Вітворю уста до приповістї, роскажу загадки з перед віків давних;
(78-3)Про котрих ми чули і знаємо, і що їх розсказували нам батьки наші.
(78-4)Не втаїмо перед синами їх, будучим родам, звіщаючи хвалу Господа, і його потугу, і чудеса, котрі він сотворив.
(78-5)Він бо поставив сьвідченнє своє в Якові, і положив закон в Ізраїлї, заповідаючи батькам нашим, щоб синам своїм переказали.
(78-6)Щоб знав їх рід будучий, сини, що народитись мають, щоб і вони встали і синам своїм росказали,
(78-7)Щоб на Бога вповали, і про дїла Божі не забували, і заповідї його сповняли,
(78-8)І не були, як батьки їх, рід непокірний і ворохобливий, рід, що не статкував серцем, котрого дух не був вірний Богу.
(78-9)Сини Ефремові, оружні сагайдачні, кинулись назад в день бою.
(78-10)Не сповнили завіту Божого, і не схотїли ходити в законї його.
(78-11)Забули дїла його і чудеса його, котрі явив їм.
(78-12)Він сотворив чудеса перед батьками їх, в землї Египецькій, на полї Зоан.
(78-13)Він роздїлив море, і дав їм перейти, звелївши водам загатою, як ті вали, стояти.
(78-14)І провадив їх в день під хмарою, і цїлу ніч при сьвітлї огня.
(78-15)Пробивав скелю в пустинї, і щедро, як з глибинї, напував їх.
(78-16)Велїв потокам із скелї плисти, і водї річками збігати.
(78-17)Вони ж не покидали проти його грішити, і Всевишнього в пустинї гнївити.
(78-18)І скушали Бога в серцях своїх, просячи поживи для похотї своєї.
(78-19)І говорили вони проти Бога, кажучи: Чи може Бог приготовити стіл у пустинї?
(78-20)Бач, скелю пробив він, і бризнула вода, і заклекотїли потоки; чи зможе він дати хлїба? Або чи дасть мяса народові свому?
(78-21)Тим то, як почув Господь, розгнївився і поломя запалало проти синів Якова, і гнїв піднявся проти Ізраїля.
(78-22)Бо не вірили вони Богові, і не вповали на спасеннє його.
23 А в)е ж таки повелїв він в горі хмарам, і відчинив двері небесні,
24 І ве)ївши, щоб падала манна на поживу їм, дав їм хлїба небесного.
(78-25)Хлїбом сильних живився чоловік, страви післав їм подостатком.
(78-26)Післав від сходу вітра з неба, і силою своєю пригнав вітра з полудня.
(78-27)І велїв, щоб падало мясо між них, як порошня, і птаство піряте, як пісок морський,
(78-28)І велїв падати серед табору їх, кругом домівок їх.
(78-29)І їли до сита дуже, і доставив їм, чого забаглося.
(78-30)Та ще не одвернулись від забаганок своїх, ще була страва їх в губах їх,
(78-31)Як піднявся гнїв Бога на них, і став він губити зміж сильних їх, і повалив вибраних Ізраїлевих.
(78-32)Та ще й тодї вони грішити не переставали, і в чудеса його не вірували.
(78-33)І дав їм коротати днї свої в марнотї, і лїта свої в страху.
(78-34)Коли вбивав їх, то шукали його і навертались, і благали Бога пильно.
(78-35)І спогадали вони, що Бог скеля їх, і Бог всевишнїй - спаситель їх.
(78-36)І притворялись перед ним устами своїми, і брехали язиком своїм.
(78-37)Серце бо їх не статкувало перед ним, завіту його вірно вони не сповняли.
(78-38)Але він змилосердився, він простив неправоту, і не запропастив їх; і часто одвертав гнїв свій, не дав попусту яростї своїй.
(78-39)І спогадав, що вони тїло, вітер, що проходить, і не вертає.
(78-40)Скілько то разів сердили вони його в пустинї, приводили в степах до смутку.
(78-41)І знов, скушаючи Бога, завдали жалю сьвятому Ізраїля.
(78-42)Не спогадали вони руки його, дня того, як вислобонив їх від гнобителя.
(78-43)Як явив знаки свої в Египтї і чудеса свої на полях Зоан:
(78-44)Він перемінив у кров ріки їх, так що не змогли пити води текучої.
(78-45)Допустив на них собачі мухи, щоб кусали їх, і жаби, щоб губили їх.
(78-46)Плоди їх віддав гусеницям, і працю їх саранї.
(78-47)Виногради їх побив градом, а садовину-морву ожеледдю.
(78-48)І віддав скотину їх градові, а отарі їх блискавкам.
(78-49)Післав на них жар гнїву свого, лютість і ярість і горе, юрбу ангелів нещастя.
(78-50)Дав попуст гнїву свому, не зберіг душі їх від смертї, і життя їх віддав чумі.
(78-51)І побив всїх первороднїв в Египтї, первенцїв сили у Хамових шатрах.
(78-52)І велїв народові свому, як вівцї, пускатись в дорогу, і вів їх, як стадо, в пустинї.
(78-53)І провадив їх безпечно, нїчого було їм боятись; а ворогів їх море покрило.
(78-54)І привів їх до гряницї сьвятинї своєї, до гори тої, котру здобула правиця його.
(78-55)І порозганяв народи перед ними, жеребом розпаював наслїддє, і поселив у шатрах їх поколїння Ізраїлеві.
(78-56)Але вони скушали і сердили Бога всевишнього, і сьвідчень його не додержували.
(78-57)Відступили і спроневірились, як батьки їх, вивернулись, як лук зрадливий.
(78-58)Розсердили його горбищами своїми, образами своїми вразили його.
(78-59)Бог почув і розлютився, і зовсїм відкинув Ізраїля.
(78-60)І покинув домівку Силомську, намет, що між людьми поставив його.
(78-61)І віддав в неволю силу свою, і славу свою в руки напасників.
(78-62)І віддав під меча нарід свій, і розлютився на наслїддє своє.
(78-63)Огонь пожер молодцїв їх, а дївчатам їх не сьпівали весїльних;
(78-64)Сьвященники їх полягли під мечем, а вдовицям їх нїколи було заплакати.
(78-65)Тодї пробудився Господь, мов би спячий, як лицарь, що вином покріпившись, гукає.
(78-66)І побив ворогів своїх на стрімголов, завдав їм вічний сором.
(78-67)І погордував шатром Йосифа, і не вибрав поколїння Ефремового;
(78-68)Тілько вибрав Юдин рід, гору Сион, що полюбив її.
(78-69)І збудував він сьвятиню, як гора високу, як земля, що на віки утвердив її.
(78-70)І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від отар овечих;
(78-71)Із за кормлящих овець покликав його, пасти Якова, свій народ, і Ізраїля, наслїддє своє.
(78-72)І він пас їх в чистотї серця свого, і розумними руками провадив їх.
Напоумлення Асафа. Уважайте, мій народе, на мій закон, прихиліть ваше ухо до слова моїх уст.
Я в притчах відкрию мої уста, вискажу загадки від віку.
Те, що ми почули і ми пізнали і це нам розповіли наші батьки,
воно не сховалося від їхніх дітей в іншому роді, ті, що звіщали господні хвали і його сили і його подивугідні (діла), які Він зробив.
І Він підняв свідчення в Якові і поклав закон в Ізраїлі, те, що заповів нашим батькам, щоб вони обявили їхнім синам,
щоб знав інший рід, сини, що народилися, і встануть і їх сповістять їхнім синам,
щоб поклали їхню надію на Бога і не забули діл Бога і шукали його заповідей,
щоб не стали так як їхні батьки поганим родом, що огірчує, родом, що не випрямив своє серце і не довірив Богові свій дух.
Сини Ефраїма, що натягали і стріляли з луків, повернулися в день війни.
Не зберегли Божого завіту і не забажали ходити в його законі
і забули його добродійства і його подивугудні (діла), які Він їм показав,
перед їхніми батьками, дивні (діла), які Він зробив в єгипетскій землі, в долині Танеоса.
Він роздер море і провів їх, поставив води наче мішок
і провів їх хмарою в дні і цілу ніч світлом огня.
Він роздер камінь в пустині і напоїв їх як у великій безодні
і вивів воду з каменя і звів води наче ріки.
І додали ще грішити проти Нього, огірчили Всевишнього в безводних
і випробували Бога в їхніх серцях, щоб просити їжу для їхніх душ,
і заговорили проти Бога і сказали: Чи Бог не зможе приготовити стіл в пустині?
Коли Він вдарив об камінь і поплили води і наводнили потоки, чи й не може дати хліб, чи приготовити стіл свому народові?
Через це Господь почув і піднявся, і в Якові загорівся огонь, і над Ізраїлем піднявся гнів,
бо не повірили Богові, ані не повірили в його спасіння.
І Він заповів хмарам вгорі і відкрив небесні двері
і дощем післав їм манну в їжу і дав їм небесний хліб.
Людина їла ангельський хліб, Він післав їм їжу до сита.
Підняв Він південний вітер з неба і своєю силою навів південний вітер
і дощем дав їм мясо наче порох і оперених морських птахів наче пісок,
і вони впали посеред їхнього табору, довкруги їхніх поселень,
і їли і дуже наситилися, і Він приніс їм їхнє бажання,
вони не були позбавлені свого бажання. Ще як їхня їжа була в їхніх устах
і на них піднявся божий гнів і забив їхніх жирних і скував вибраних Ізраїля.
В усьому цьому вони ще згрішили і не повірили його подивугідним (ділам),
і їхні дні зникли в марноті і їхні літа з поспіхом.
Коли Він їх забивав, вони Його шукали і поверталися і вранці вставали до Бога
і згадали, що Бог є їхнім помічником і Всевишний Бог є їхнім визволителем.
І вони Його полюбили своїми устами і їхній язик Йому збрехав,
а їхнє серце не (було) праведне з Ним, ані не були вірні його завітові.
А Він щедрий і очистить їхні гріхи і не зведе до зітління і розмножить, щоб відвернути свій гнів і не розпалить ввесь свій гнів.
І Він згадав, що вони тіло, дух, що йде і не повертається.
Скільки разів огірчили Його в пустині, розгнівили Його в безводній землі?
І повернулися і випробували Бога і роздразнили святого Ізраїля.
Не згадали його руки в день, коли визволив їх з руки того, що гнітив,
як поклав в Єгипті свої знаки і свої чуда в долині Танеоса.
І обернув їхні ріки і їхні стави в кров, щоб не пили.
Наслав на них псячу муху, і вона їх пожерла, і жаби і знищив їх.
І дав їхній плід ржі і їхні труди саранчі.
Побив їхні виноградники градом і їхні овочі морозом.
І передав їхню скотину градові і їхнє майно огневі.
Наслав на них гнів своєї люті, лють і гнів і біль, післання поганих ангелів.
Зробив дорогу стежці своєї люті, не пощадив їхніх душ від смерті і їхню скотину замкнув в смерті
і побив кожного первородного в Єгипті, первоплід їхніх трудів в поселеннях Хама.
І Він забрав свій нарід наче овець і повів їх наче отару в пустині
і провадив їх в надії, і не злякалися, і їхніх ворогів покрило море.
І ввів їх до гори своєї святості, ця гора, яку придбала його правиця,
і викинув з перед їхнього лиця народи і дав їм жеребом, мірилом поміру насліддя і поселив в їхніх поселеннях племена Ізраїля.
І вони випробували і огірчили Всевишнього Бога і не зберегли його свідчення
і відвернулися і зломали завіт, так як і їхні батьки, і повернулися в покручений лук
і розгнівили Його їхніми жертівниками і їхніми божищами довели Його до ревнощів.
Бог почув і зневажив і дуже погордив Ізраїлем
і відкинув шатро Силома, своє поселення де поселився між людьми.
І передав їхню силу в полон і їхню красу в руки ворога
і видав свій нарід під меч і знехтував своїм насліддям.
Огонь пожер їхніх молодців, і їхні дівчата були не оплакані.
Їхні священики упали від меча, і їхні вдовиці були не оплакані.
І Господь піднявся наче сплячий, наче сильний очманілий від вина,
і побив своїх ворогів в зад, зробив їх вічною погордою.
І Він відкинув поселення Йосифа і не вибрав племя Ефраїма.
І вибрав племя Юди, гору Сіон, яку полюбив,
і збудував свою святиню наче однорога, заснував її в землі на віки.
І Він вибрав Давида свого раба і забрав його з отар овець,
забрав його від овець з ягнятами, щоб пасти свій нарід - Якова і своє насліддя - Ізраїль,
і той їх пас в незлобності свого серця і попровадив їх в розумності своїх рук.
Внимай, народ мой, закону моему, приклоните ухо ваше к словам уст моих.
Открою уста мои в притче и произнесу гадания из древности.
Что слышали мы и узнали, и отцы наши рассказали нам,
не скроем от детей их, возвещая роду грядущему славу Господа, и силу Его, и чудеса Его, которые Он сотворил.
Он постановил устав в Иакове и положил закон в Израиле, который заповедал отцам нашим возвещать детям их,
чтобы знал грядущий род, дети, которые родятся, и чтобы они в свое время возвещали своим детям, -
возлагать надежду свою на Бога и не забывать дел Божиих, и хранить заповеди Его,
и не быть подобными отцам их, роду упорному и мятежному, неустроенному сердцем и неверному Богу духом своим.
Сыны Ефремовы, вооруженные, стреляющие из луков, обратились назад в день брани:
они не сохранили завета Божия и отреклись ходить в законе Его;
забыли дела Его и чудеса, которые Он явил им.
Он пред глазами отцов их сотворил чудеса в земле Египетской, на поле Цоан:
разделил море, и провел их чрез него, и поставил воды стеною;
и днем вел их облаком, а во всю ночь светом огня;
рассек камень в пустыне и напоил их, как из великой бездны;
из скалы извел потоки, и воды потекли, как реки.
Но они продолжали грешить пред Ним и раздражать Всевышнего в пустыне:
искушали Бога в сердце своем, требуя пищи по душе своей,
и говорили против Бога и сказали: `может ли Бог приготовить трапезу в пустыне?'
Вот, Он ударил в камень, и потекли воды, и полились ручьи. `Может ли Он дать и хлеб, может ли приготовлять мясо народу Своему?'
Господь услышал и воспламенился гневом, и огонь возгорелся на Иакова, и гнев подвигнулся на Израиля
за то, что не веровали в Бога и не уповали на спасение Его.
Он повелел облакам свыше и отверз двери неба,
и одождил на них манну в пищу, и хлеб небесный дал им.
Хлеб ангельский ел человек; послал Он им пищу до сытости.
Он возбудил на небе восточный ветер и навел южный силою Своею
и, как пыль, одождил на них мясо и, как песок морской, птиц пернатых:
поверг их среди стана их, около жилищ их, -
и они ели и пресытились; и желаемое ими дал им.
Но еще не прошла прихоть их, еще пища была в устах их,
гнев Божий пришел на них, убил тучных их и юношей Израилевых низложил.
При всем этом они продолжали грешить и не верили чудесам Его.
И погубил дни их в суете и лета их в смятении.
Когда Он убивал их, они искали Его и обращались, и с раннего утра прибегали к Богу,
и вспоминали, что Бог - их прибежище, и Бог Всевышний - Избавитель их,
и льстили Ему устами своими и языком своим лгали пред Ним;
сердце же их было неправо пред Ним, и они не были верны завету Его.
Но Он, Милостивый, прощал грех и не истреблял их, многократно отвращал гнев Свой и не возбуждал всей ярости Своей:
Он помнил, что они плоть, дыхание, которое уходит и не возвращается.
Сколько раз они раздражали Его в пустыне и прогневляли Его в стране необитаемой!
и снова искушали Бога и оскорбляли Святого Израилева,
не помнили руки Его, дня, когда Он избавил их от угнетения,
когда сотворил в Египте знамения Свои и чудеса Свои на поле Цоан;
и превратил реки их и потоки их в кровь, чтобы они не могли пить;
послал на них насекомых, чтобы жалили их, и жаб, чтобы губили их;
земные произрастения их отдал гусенице и труд их - саранче;
виноград их побил градом и сикоморы их - льдом;
скот их предал граду и стада их - молниям;
послал на них пламень гнева Своего, и негодование, и ярость и бедствие, посольство злых ангелов;
уравнял стезю гневу Своему, не охранял души их от смерти, и скот их предал моровой язве;
поразил всякого первенца в Египте, начатки сил в шатрах Хамовых;
и повел народ Свой, как овец, и вел их, как стадо, пустынею;
вел их безопасно, и они не страшились, а врагов их покрыло море;
и привел их в область святую Свою, на гору сию, которую стяжала десница Его;
прогнал от лица их народы и землю их разделил в наследие им, и колена Израилевы поселил в шатрах их.
Но они еще искушали и огорчали Бога Всевышнего, и уставов Его не сохраняли;
отступали и изменяли, как отцы их, обращались назад, как неверный лук;
огорчали Его высотами своими и истуканами своими возбуждали ревность Его.
Услышал Бог и воспламенился гневом и сильно вознегодовал на Израиля;
отринул жилище в Силоме, скинию, в которой обитал Он между человеками;
и отдал в плен крепость Свою и славу Свою в руки врага,
и предал мечу народ Свой и прогневался на наследие Свое.
Юношей его поедал огонь, и девицам его не пели брачных песен;
священники его падали от меча, и вдовы его не плакали.
Но, как бы от сна, воспрянул Господь, как бы исполин, побежденный вином,
и поразил врагов его в тыл, вечному сраму предал их;
и отверг шатер Иосифов и колена Ефремова не избрал,
а избрал колено Иудино, гору Сион, которую возлюбил.
И устроил, как небо, святилище Свое и, как землю, утвердил его навек,
и избрал Давида, раба Своего, и взял его от дворов овчих
и от доящих привел его пасти народ Свой, Иакова, и наследие Свое, Израиля.
И он пас их в чистоте сердца своего и руками мудрыми водил их.