«Тому й здрігнулося моє серце | і зрушилось із свого місця!
Слухайте, слухайте гомін його голосу | і грюкіт, що з уст його виходить.
Під усім небом він його розпросторює, | і блискавка його аж до кінців землі сягає.
Позаду нього реве голос; | Бог гримить голосом величним | і блискавиць своїх не зупиняє, | коли лунає голос його.
Бог своїм голосом гримить предивно, | творить діла великі, нам незбагненні!
Він каже снігові: Падай на землю! | Великим зливам: Лийте чимдуж!
Кожній людині кладе печать на руку, | щоб усі, кого створив він, те могли знати.
Звір утікає у свій сховок, | сидить у своїх барлогах.
З півдня буревій надходить, | є холод із півночі.
Від Божого подуву лід береться, | й поверхня вод твердіє.
Він хмари вогкістю вантажить, | і оболок розпускає його світло,
що колами кружляє | і крутиться згідно з його наміром, | виконуючи все, що він йому накаже, | на овиді земного кругу;
воно виконує його волю чи то як кару, | чи як милосердя.
Слухай же це, Іове! | Стань і роздумуй про дивні діла Божі.
Чи знаєш, як Бог їм повеліває, | як його хмара блискає світлом?
Чи розумієш рівновагу хмари, | чудні діла Найзвершенішого у знанні?
Коли нагріється твоя одежа, | коли земля відпочиває під вітерцем із півдня, -
чи міг би ти з ним нап'ясти небо | тверде, мов дзеркало, вилите?
Навчи нас, що маємо йому сказати, | і не сперечатимемось більш, бо справа темна.
Чи буде йому звіщено, як я говорю? | Чи як хто скаже що, дійде до нього?
Та й тепер не видно було світла, | хмари його затьмили, | але повіяв вітер і їх геть розвіяв,
і надійшло з півночі золотисте сяйво. | Навкруги Бога страшна велич!
Всесильний! Не можем його осягнути! | Великий силою і правом, | повний правоти - не утискає.
Тому й бояться його люди, | він же й не споглядає на усіх, що у серці велемудрі.»
Отож, і від цього тремтить моє серце і зрушилось з місця свого.
Уважливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його,
його Він пускає попід усім небом, а світло Своє аж на кінці землі.
За Ним грім ричить левом, гримить гуком своєї величности, і його Він не стримує, почується голос Його.
Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла, яких не розуміємо ми.
До снігу говорить Він: Падай на землю! а дощеві та зливі: Будьте сильні!
Він руку печатає кожній людині, щоб пізнали всі люди про діло Його.
І звір входить у сховище, і живе в своїх лігвищах.
Із кімнати південної буря приходить, а з вітру північного холод.
Від Божого подиху лід повстає, і водна широкість тужавіє.
Також Він обтяжує вільгістю тучу, і світло своє розпорошує хмара,
і вона по околицях ходить та блукає за Його проводом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселенної,
він наводить її чи на кару для краю Свого, чи на милість.
Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чуда!
Чи ти знаєш, що Бог накладає на них, і заяснює світло із хмари Своєї?
Чи ти знаєш, як носиться хмара в повітрі, про чуда Того, Який має безвадне знання,
ти, що шати твої стають теплі, як стишується земля з полудня?
Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну, немов дзеркало лите?
Навчи нас, що скажем Йому? Через темність ми не впорядкуємо слова.
Чи Йому оповісться, що буду казати? Чи зміг хто сказати, що Він знищений буде?
І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер перейде і вичистить їх.
Із півночі приходить воно, немов золото те, та над Богом величність страшна.
Всемогутній, Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить нікого судом та великою правдою.
Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросердих не дивиться Він.
А від сього тремтить серце в менї й зрушилось із місця свого.
Слухайте, слухайте грому; се голос, що виходить із уст його.
Попід усїм небом реве він, блиск його - на всю землю.
Ззаду його гуде голос; грімить він голосом величі своєї й не з'упиняє його, коли голос його почуто.
Гласом своїм грімить Бог предивно, творить дїла великі, нам недослїдимі.
Він каже снїгові: Окрий землю! Ливень і дощ в його волї.
Людям печатає руки**, щоб усї взнали дїло його.
Зьвір утїкає в свій сховок і держиться в своїх леговищах.
Буря приходить з полудня, з півночі ж - студень.
Від подиху Божого стає лід, і поверхність води стинається.
Вогкостю наповняє він хмяри, а облаки сиплють сьвітло його,
І пускаються вони в напрямі намірів його, щоб виконати те, що він приказує їм, на поверхнї заселеної землї,
Він велить їм ійти або на скараннє, або на благословеннє, або на помилуваннє.
Слухай же сього, Йове; стій і роздумуй чудні дїла Божі.
Знаєш же, як він послугуєсь ними, та як із хмари сьвітло викликає?
Розумієш же рівновагу хмар, се чудне дїло (Бога) найзвершеннїйшого в знаннї?
Як нагрівається одїж твоя, коли він спокійно дихне від полудня?
Або може то ти напинав з ним небеса, тверді, як дзеркало лите?
Навчи нас, що сказати йому? Ми бо в тій темряві нїчого поняти не можем.
Чи буде йому звіщено, що я говорю? Хиба ж сказав хто, що сказане доходить до його?
Тепер не видко ясного сьвітла зпоза хмар, але повіє вітер, і проясниться.
Сьвітла погода приходить із півночі, а кругом Бога страшна величність.
Вседержитель! Ми розумом дослїдити не можем його. Він великий силою, судом і повнотою правосуду. Він же нїкого й не пригнїтає.
То нехай впокоряються перед ним люде, й нехай дрожать перед ним усї, що в серцї мають себе за мудрих!
І від цього перелякалося моє серце і відірвалося від свого місця.
Послухай чутку в гніві господньої люті, і повчання вийде з його уст.
Під всім небом його початок, і його світло на крилах землі.
За ним закричить голос, загримить в голосі своєї зухвалості, і не змінить їх, бо почує його голос.
Загримить сильний своїм подивугідним голосом. Бо Він зробив великі речі, які ми не бачили,
приказуючи снігові: Будь на землі. І бурний дощ його сили.
Він закарбує руку кожної людини, щоб кожний чоловік взнав свою неміч.
Звірі ввійшли під покриття, замовкли на ложі.
З кімнат виходять клопоти а зі скель мороз.
І від дихання сильного Він дасть мороз, провадить воду як лиш бажає.
І вибраного покриває хмара, його світло розжене хмару.
І він довколішні (хмари) розжене велінням на їхні діла. Все, що лиш їм заповість, це ним покладене на землі,
чи на напімнення, чи на його землю, чи знайде його на милосердя.
Послухай це, Йове. Стань, сприйми господню силу.
Знаємо, що Бог поставив свої діла, зробивши світло з темряви.
Він знає розподіл хмар, а падіння поганих надзвичайні.
Твоя одіж тепла. Є тиша на землі.
Чи скріпиш з ним на старинність (основи), вони сильні наче видіння литва.
Тому повчи мене, що Йому скажемо. І ми перестанемо багато говорити.
Чи при мені (є) книга чи став книжник, щоб вставши, я привів чоловіка до мовчання?
А світло не є видиме всім, світліє в стариннім (небозводі), наче від нього на хмарах.
З півночі хмара золотиста. Над цими велика слава і шана Вседержителя.
І не знаходимо іншого подібного до Нього в силі. Він судить праведно, чи не думаєш, що Він слухає?
Тому Його боятимуться люди, злякаються Його і мудрі серцем.
И от сего трепещет сердце мое и подвиглось с места своего.
Слушайте, слушайте голос Его и гром, исходящий из уст Его.
Под всем небом раскат его, и блистание его - до краев земли.
За ним гремит глас; гремит Он гласом величества Своего и не останавливает его, когда голос Его услышан.
Дивно гремит Бог гласом Своим, делает дела великие, для нас непостижимые.
Ибо снегу Он говорит: будь на земле; равно мелкий дождь и большой дождь в Его власти.
Он полагает печать на руку каждого человека, чтобы все люди знали дело Его.
Тогда зверь уходит в убежище и остается в своих логовищах.
От юга приходит буря, от севера - стужа.
От дуновения Божия происходит лед, и поверхность воды сжимается.
Также влагою Он наполняет тучи, и облака сыплют свет Его,
и они направляются по намерениям Его, чтоб исполнить то, что Он повелит им на лице обитаемой земли.
Он повелевает им идти или для наказания, или в благоволение, или для помилования.
Внимай сему, Иов; стой и разумевай чудные дела Божии.
Знаешь ли, как Бог располагает ими и повелевает свету блистать из облака Своего?
Разумеешь ли равновесие облаков, чудное дело Совершеннейшего в знании?
Как нагревается твоя одежда, когда Он успокаивает землю от юга?
Ты ли с Ним распростер небеса, твердые, как литое зеркало?
Научи нас, что сказать Ему? Мы в этой тьме ничего не можем сообразить.
Будет ли возвещено Ему, что я говорю? Сказал ли кто, что сказанное доносится Ему?
Теперь не видно яркого света в облаках, но пронесется ветер и расчистит их.
Светлая погода приходит от севера, и окрест Бога страшное великолепие.
Вседержитель! мы не постигаем Его. Он велик силою, судом и полнотою правосудия. Он никого не угнетает.
Посему да благоговеют пред Ним люди, и да трепещут пред Ним все мудрые сердцем!