«Я вчинив умову з моїми очима, | щоб на дівицю й не дивились!
І яка доля з висоти від Бога? | Яка спадщина від Всесильного з неба?
Чи ж не погибель для безбожних? | Чи ж не нещастя лиходіям?
Чи ж він доріг моїх не бачить? | Чи ж він не лічить усіх моїх кроків?
Чи ж я ходив колись у неправді? | Чи мої ноги бігли за обманом?
Хай мене зважить на вазі правдивій, | хай розпізнає Бог мою невинність!
Коли ж мій крок схибив з дороги, | і моє серце ходило слідом за очима, | коли до рук моїх прилипла якась пляма,
то хай я сію, а їсть хтось інший, | і пагінці мої хай будуть вирвані з корінням!
А коли якась жінка звела моє серце, | коли я робив засідку під дверима мого ближнього, -
то нехай моя жінка для другого меле, | інші нехай злягають з нею!
Бо це безславний вчинок; | переступ, що під суд підпадає,
вогонь, що пожирає до загуби, | що ввесь мій урожай нищить дощенту.
Якщо я правом мого раба легковажив | чи рабині, як вони правувалися зо мною,
то що чинитиму, коли Бог устане | та розслідить? Що йому відповім я?
Хіба не той, що створив мене, створив і його в лоні? | Хіба ж не той самий сотворив нас в утробі?
Хіба відмовляв я злиденним того, чого вони бажали, | або тьмарив очі вдовиці?
Хіба я сам з'їдав мій шматок хліба? | Хіба не їв його й сиротина?
Таж я з мого дитинства плекав її, неначе батько, | водив її вже з лона матері моєї!
Коли я бачив бідолаху без одежі, | чи злидаря, який не мав чим укритись,
хіба мене не благословляли його стегна? | Хіба він вовною з моїх овець не грівся?
А коли на сироту здіймав я руку, | бо бачив оборонця мого в брамі, -
то хай відпаде в мене від плеча моє рамено, | і хай моя рука відломиться від ліктя!
Бо страх Божий упав би на мене, | і перед величчю його не міг би я устоятись!
Коли б на золото я покладав свою надію, | коли б до щирого золота казав: Ти - моя безпека,
коли б я тішився моїм великим статком, | рукою моєю багато назбиравши,
коли б дививсь на сонце, як воно сяє, | та як пливе велично місяць,
і тайкома пускав моє серце зблудити, | і цілував устами мою руку, -
це теж був би тяжкий переступ, | бо я б відрікався Бога, що на небі.
. Чи я радів з нещастя мого супротивника? | Чи веселився, як його спіткало лихо, -
я, що устам моїм не дозволяв грішити, | домагаючись його життя з прокльоном?
Хіба челядь мого шатра не говорила: | Кого ж він не наситив м'ясом?
Чужинець не спав ніколи на вулиці, | перехожому я відчиняв мої двері.
Чи ж я ховав, як то звичайно люди, мої переступи, | скривав у грудях мої хиби,
боявся бо великої юрби, | лякався погорди кревних, і тому мовчав й не наважився підійти до дверей?
О, коли б уже хтось та мене переслухав! | Ось мій знак! Хай відповість мені Всесильний!
Щождо книги, що написав мій позивайло, | то я носитиму її на плечах у себе, | я покладу її, немов вінець, на себе.
Я виявлю йому всі мої кроки; | неначе князь, я наближусь до нього!
Якщо кричало проти мене моє поле, | і разом з ним плакали його борозни,
бо я його врожай з'їдав без грошей, | смутив життя його робітників, -
то хай замість пшениці вродить будяки, | замість ячменю - бур'ян!»
Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на дівчину?
І зверху яка доля від Бога, чи спадщина від Всемогутнього із висот?
Хіба не загибіль для кривдника, і хіба не нещастя злочинцям?
Хіба ж Він не бачить дороги мої, і не лічить усі мої кроки?
Якщо я ходив у марноті, і на оману спішила нога моя,
то нехай на вазі справедливости зважить мене, і невинність мою Бог пізнає!
Якщо збочує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх нечисть приліпла,
то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай вирвана буде з корінням!
Якщо моє серце зваблялось до жінки чужої, і причаювався я при дверях мойого товариша,
то хай меле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиляються інші!
Бо гидота оце, й це провина підсудна,
бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддону, і вирве з корінням увесь урожай мій!...
Якщо я понехтував правом свойого раба чи своєї невільниці в їх суперечці зо мною,
то що я зроблю, як підійметься Бог? А коли Він приглянеться, що Йому відповім?
Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утворив нас в утробі?
Чи бажання убогих я стримував, а очі вдовицям засмучував?
Чи я сам поїдав свій шматок, і з нього не їв сирота?
Таж від днів молодечих моїх виростав він у мене, як в батька, і від утроби матері моєї я провадив його!
Якщо бачив я гинучого без одежі, і вбрання не було в сіромахи,
чи ж не благословляли мене його стегна, і руном овечок моїх він не грівся?
Якщо на сироту я порушував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу,
хай рамено моє відпаде від свойого плеча, а рука моя від суглобу свого нехай буде відламана!
Бо острах на мене нещастя від Бога, а перед величчям Його я не можу встояти...
Чи я золото клав за надію собі, чи до щирого золота я говорив: Ти, безпеко моя?
Чи тішився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе,
то коли б потаємно повабилось серце моє, і цілунки рукою я їм посилав,
це так само провина підсудна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
Чи я тішивсь упадком свойого ненависника, чи порушувавсь я, коли зло спотикало його?
Таки ні, не давав я на гріх піднебіння свого, щоб прокляттям жадати душі його.
Хіба люди намету мого не казали: Хто покаже такого, хто з м'яса його не наситився?
Чужинець на вулиці не ночував, я двері свої відчиняв подорожньому.
Чи ховав свої прогріхи я, як людина, щоб у своєму нутрі затаїти провину свою?
Бо тоді я боявся б великого натовпу, і сором від родів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не виходив...
О, якби мене вислухав хто! Оце підпис моєї руки: Нехай Всемогутній мені відповість, а ось звій, зо скаргою, що його написав мій противник...
Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обвинувся б ним, як вінками?
Число кроків своїх я представлю йому; мов до князя, наближусь до нього.
Якщо проти мене голосить земля моя, й її борозни плачуть із нею,
якщо без грошей я їв плоди її, а її власника я стогнати примушував,
то замість пшениці хай виросте терен, а замість ячменю кукіль!... Слова Йова скінчилися.
З очима моїми вчинив я вмову, щоб і не думати про дївицю.
Бо й яка ж доля була б менї від Бога з висоти й яке наслїддє від Вседержителя з неба?
Чи ж не погибель безбожному, й не допуст лиходїєві?
Та й чи ж не бачив він доріг моїх, - не лїчив всї ступнї мої?
Як я ходив у марнотї й неправдї, а нога моя квапила до омани, -
То нехай зважать мене на вазї правди й Бог розпізнає мою безвинність.
Наколи ноги мої схибили з правої путї й серце моє ходило слїдом за очима моїми, та коли що небудь нечисте прилипло до рук моїх,
Так нехай я сїю, а їсть хто иншій, і нехай пагонцї мої вирвані будуть із коріннєм.
Як до чужої жони коли небудь серце моє загорілось, і я засїдавсь зрадливо під дверима в ближнього мого,
Так нехай жінка моя жорнить на другого, й нехай другі збиткуються над нею.
Се ж бо й гріх і проступок, що під суд підпадає;
Се той огонь, що жере аж до загуби, й він усе майно моє викоренив би до щаду.
Як би я нехтував право раба чи рабинї моєї, коли б вони правувались зо мною,
То що б я робив, коли б Бог встав і поглянув на мене, й що б я міг відказати йому?
Хиба ж бо не той, що мене збудував в утробі, збудував і його, й однако дав нам образ у матернім лонї?
Хиба ж я відказував злиденним у їх просьбі, або томив очі вдові (дожидаючій помочи)?
Чи сам же я з'їдав мій шматок хлїба, а не їв з його й сиротина?
Та ж він ріс у мене, як у батька, і ще з малку малого мого піклувавсь я вдовою.
Як я побачу було кого погибаючого, або без одежі злидаря, що не мав чим прикритись, -
Чи ж не благословляли мене стегна його (за одежу), чи ж не обогрівала його вовна з отари моєї?
Як на безбатьченка зняв я руку, хоч я знав, що мати му оборону в воротях (на судї),
То нехай рамено моє відпаде од плеча, а рука моя відломиться від ліктя,
Бо страшна менї була б кара від Бога: я б перед величчю його не устоявся.
Не вже ж покладав я в золотї опору мою, або промовляв до скарбу: ти надїя моя?
Чи ж я тїшився моїм статком великим, та що рука моя придбала багато?
Дивлячись на сонце, як воно сяє, і як той місяць велично пливе,
Чи дав я увестись серцю мойму тайкома, та й чи ж цїлували уста мої (на їх шану) руку мою?
Та ж се був би проступок, підпадаючий під суд, бо тодї відрікся б я Бога Всевишнього.
Чи радїв я з погибелї ворога мого, або веселився, коли постигло його нещастє?
Нї! я нїколи не дав устам моїм волї, грішити, проклинаючи душу його.
Чи не говорила ж челядь шатра мого: хто ж не наситився б мясом його?
Приходень нїколи не ночував на улицї; двері мої отвирав я всякому, хто мимо проходив.
Коли б я робом людським таїв проступки мої, й скривав у грудях хиби мої,
То менї страшно було б перед громадою, й погорда краян лякала б мене, й я мовчав би та й не виходив за двері.
О, коли б то хтось переслухав мене! Се моє бажаннє, щоб Вседержитель дав відповідь менї, а оборонник мій все те списав!
Я носив би той запис на плечах моїх, і вкладав собі, як вінець;
Я б виявив йому кожний ступінь мій, а наближався б до його*, мов до князя.
Коли поле моє проти мене кричало, і загони його на мене нарікали;
Коли їв я вроджай його та й не віддячив за його, й томив життє робітників,
То нехай замість пшеницї росте в мене осетий, а замість ячменю - кукіль! І скінчились слова Йовові.
Я поклав завіт моїм очам і не подумаю про дівчину.
І що відділив Бог згори і (яке) достатнє насліддя з висот?
Чи згуба не для неправедного і відчуження для тих, що чинять беззаконня?
Чи Він сам не побачить мою дорогу і не почислить всі мої кроки?
Якщо ж я ходив з тими, що висмівають, якщо ж і моя нога поспішилася на обману,
хай вже стану я на справедливе мірило, а Господь знає мою незлобність.
Якщо моя нога відійшла з дороги, якщо ж і моє серце пішло за оком, якщо ж і моїми руками я доторкнувся до дарів,
хай сію я й інші хай зїдять, хай же буду без кореня на землі.
Якщо моє серце пішло за жінкою іншого чоловіка, якщо і я присів при її дверях,
хай же і моя жінка вгодить іншому, а мої немовлята хай будуть впокорені.
Бо опоганити заміжню жінку - це гнів люті не до спинення.
Бо це огонь, що горить на всіх сторонах, а куди лиш напав, з кореня знищив.
Якщо ж і знехтував я судом мого слуги чи служниці, як вони в мене судилися,
що ж зроблю, коли Господь мені вчинить допит? Якщо ж і відвідає, яку відповідь дам?
Чи не так як і я повстав в лоні, повстали і вони? Ми ж повстали в тім же лоні.
А немічні задовільнили потребу, яку лиш мали, я ж не відкинув око вдови.
Якщо я і сам їв кусень мого хліба і сироті не подав.
Бо я від моєї молодості вигодовував (сироту) як батько і наставив від лона моєї матері.
Якщо ж і я не зглянувся на нагого, що гинув, і не зодягнув,
а слабкі мене не поблагословили, а їхні рамена не грілися з постригу моїх ягнят,
якщо я підняв проти сироти руку в надії, бо у мене була велика поміч,
хай же відпаде моє рамено від ключиці, а моя рука хай буде знищена від ліктя.
Бо мене охопив господний страх, і одержане від нього не стерплю.
Якщо я поклав золото як мою силу, якщо ж і на дорогоцінний камінь я поклав надію,
якщо ж і я зрадів коли моє багацтво стало великим, якщо ж і на безчисленне я поклав мою руку,
чи не побачу сонце, що сходить, що заходить, а місяць, що маліє? Бо це не від них.
І якщо потайки обманене було моє серце, якщо ж і поцілував я мою руку, приклавши до моїх уст,
і це вже мені хай вважається за найбільше беззаконня, бо я збрехав перед Господом Всевишним.
Якщо ж і зрадів я упадком моїх ворогів і моє серце сказало: Добре,
хай вже моє ухо почує моє прокляття, хай, отже, шепче нарід, як мені зло чинять.
Якщо ж часто мої служниці сказали: Отже, хто дав би нам насититися його тілом? Хоч я був дуже добрий.
Чужинець не мешкав назовні, а мої двері були відкриті для кожного, що приходив.
Якщо ж грішачи я несвідомо скрив мій гріх,
бо я не засоромився великої юрби, щоб перед ними не визнаватися. Якщо ж і дозволив я слабому вийти від моїх дверей з порожним подолком,
хто мені дасть слухача? Якщо я не побоявся господньої руки, а письмо, яке я мав проти когось,
читав я, поклавши як вінець на рамена,
і якщо його не віддав я, подерши і нічого не взявши від боржника.
Якщо проти мене коли земля застогнала, якщо і її борозди разом заплакали,
якщо і я зїв її силу сам без ціни, якщо ж я і засмутив, взявши душу господаря землі,
замість пшениці хай мені вийде будяк, а замість ячменю бурян. І спинився Йов від слів.
Завет положил я с глазами моими, чтобы не помышлять мне о девице.
Какая же участь мне от Бога свыше? И какое наследие от Вседержителя с небес?
Не для нечестивого ли гибель, и не для делающего ли зло напасть?
Не видел ли Он путей моих, и не считал ли всех моих шагов?
Если я ходил в суете, и если нога моя спешила на лукавство, -
пусть взвесят меня на весах правды, и Бог узнает мою непорочность.
Если стопы мои уклонялись от пути и сердце мое следовало за глазами моими, и если что-либо нечистое пристало к рукам моим,
то пусть я сею, а другой ест, и пусть отрасли мои искоренены будут.
Если сердце мое прельщалось женщиною и я строил ковы у дверей моего ближнего, -
пусть моя жена мелет на другого, и пусть другие издеваются над нею,
потому что это - преступление, это - беззаконие, подлежащее суду;
это - огонь, поядающий до истребления, который искоренил бы все добро мое.
Если я пренебрегал правами слуги и служанки моей, когда они имели спор со мною,
то что стал бы я делать, когда бы Бог восстал? И когда бы Он взглянул на меня, что мог бы я отвечать Ему?
Не Он ли, Который создал меня во чреве, создал и его и равно образовал нас в утробе?
Отказывал ли я нуждающимся в их просьбе и томил ли глаза вдовы?
Один ли я съедал кусок мой, и не ел ли от него и сирота?
Ибо с детства он рос со мною, как с отцом, и от чрева матери моей я руководил вдову.
Если я видел кого погибавшим без одежды и бедного без покрова, -
не благословляли ли меня чресла его, и не был ли он согрет шерстью овец моих?
Если я поднимал руку мою на сироту, когда видел помощь себе у ворот,
то пусть плечо мое отпадет от спины, и рука моя пусть отломится от локтя,
ибо страшно для меня наказание от Бога: пред величием Его не устоял бы я.
Полагал ли я в золоте опору мою и говорил ли сокровищу: ты - надежда моя?
Радовался ли я, что богатство мое было велико, и что рука моя приобрела много?
Смотря на солнце, как оно сияет, и на луну, как она величественно шествует,
прельстился ли я в тайне сердца моего, и целовали ли уста мои руку мою?
Это также было бы преступление, подлежащее суду, потому что я отрекся бы тогда от Бога Всевышнего.
Радовался ли я погибели врага моего и торжествовал ли, когда несчастье постигало его?
Не позволял я устам моим грешить проклятием души его.
Не говорили ли люди шатра моего: о, если бы мы от мяс его не насытились?
Странник не ночевал на улице; двери мои я отворял прохожему.
Если бы я скрывал проступки мои, как человек, утаивая в груди моей пороки мои,
то я боялся бы большого общества, и презрение одноплеменников страшило бы меня, и я молчал бы и не выходил бы за двери.
О, если бы кто выслушал меня! Вот мое желание, чтобы Вседержитель отвечал мне, и чтобы защитник мой составил запись.
Я носил бы ее на плечах моих и возлагал бы ее, как венец;
объявил бы ему число шагов моих, сблизился бы с ним, как с князем.
Если вопияла на меня земля моя и жаловались на меня борозды ее;
если я ел плоды ее без платы и отягощал жизнь земледельцев,
то пусть вместо пшеницы вырастает волчец и вместо ячменя куколь. Слова Иова кончились.