29

Переклади Біблії

Переклад Хоменка

І повів Іов далі свою мову і сказав:

«О, коли б я був такий, як за місяців колишніх, | як за тих днів, коли Бог мене хоронив був,

коли над головою в мене сяяв його світич, | коли при його світлі я ходив у пітьмі!

Такий, як за днів осени моєї, | коли Бог вітав над моїм наметом,

коли Всевишній був іще зо мною | і круг мене були мої діти;

коли у молоці купались мої ноги, | і скеля точила потоками олію!

Як я, було, виходив до брами в місті, | встановлював мій ослін на майдані,

хлопці, зобачивши мене, ніяковіли, | старі ж уставали - і залишалися стояти.

Вельможі стримувались від розмови, | на уста клали собі руку.

І голос старшин тихнув, | язик їхній прилипав до піднебіння.

Вухо, що мене чуло, мене хвалило; | око, що мене бачило, свідчило про мене.

Я бо рятував убогого, що кликав, | і сироту, й того, кому ніхто не допомагає.

Хто гинув, того благословення сходило на мене, | і серцю вдовиці я давав відраду.

Я одягавсь у справедливість, і вона вдягалась у мене; | право моє було, мов мантія і корона.

Я був сліпому оком, | кульгавому я був ногами!

Я батьком був для вбогих, | я розглядав невідомого справу.

Я торощив щелепи злому, | з зубів у нього виривав здобич.

Я думав собі: Умру старим! | Днів моїх, як піску, буде багато.

Мій корінь буде при воді відкритий, | роса у мене на галуззі заночує.

Слава моя завжди буде відновлятись, | лук мій зміцніє в руці у мене.

Вони мене слухали уважно | -замовкали, коли я їм радив.

По моїй мові не говорили більше, | - крапля по краплі спадало на них моє слово.

Вони, мов на дощ, на мене чекали, | і розтуляли рот свій, мов на дощ пізній.

Усміхнусь, було, до них, коли вони зневіряться, | - веселости з мого обличчя не проганяли.

Я призначав дорогу їм, я був їм головою. | Я жив, неначе цар при війську; | куди б я їх тільки вів, - ішли за мною.»

Переклад Огієнка

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!

Переклад Куліша

І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив:

О, коли б я був такий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене;

Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви;

Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм;

Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене;

Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї!

Тодї виходив я, було до воріт міста*, й уставляв на майданї сїдалище собі,

Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять;

Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої.

Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх.

Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає;

Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного.

Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду.

Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем.

Я був очима слїпому й ногами кульгавому;

Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо.

Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу.

От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску;

Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму.

Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене.

Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї.

Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них.

Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої.

Бувало, всьміхнусь до них - а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили.

Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.

Переклад УБТ Турконяка

А ще додавши, Йов, сказав вступом:

Хто мене поставить за місяцями попередних днів, в яких мене стеріг Бог?

Так як тоді, коли його світильник світив над моєю головою, коли я ходив за його світлом в темряві.

Коли я впевнено ходив дорогами, коли Бог відвідував мій дім.

Коли я був дуже плідним, а довкруги мене (були) діти.

Коли мої дороги обливалися маслом, а мої гори плили молоком.

Коли я виходив вранці в місті, а на площах клали мій престіл.

Молодці, бачачи мене, ховалися, а всі старці вставали.

Вельможі ж переставали говорити, поклавши палець на уста.

Ті ж, що слухали, мене блаженним називали, і їхній язик прилип до їхнього горла,

бо ухо почуло і назвало блаженним мене, а око, бачачи мене, звернуло.

Бо я спас бідного з руки сильного і я поміг сироті, в якого не було помічника.

Хай на мене прийде благословення погибаючого, а уста вдови мене поблагословили.

Я ж вдягнувся в праведність, а вбрався в суд наче в подвійну одіж.

Оком був я сліпий, ногою ж кульгавий.

Я був батьком для немічних, я дослідив боротьбу, якої я не побачив.

Я знищив челюсті безбожних, я вирвав грабунок з посеред їхніх зубів.

Я ж сказав: Мій вік старіється, наче стебло фінікового дерева, я поживу довгий час.

Мій корінь відкрився при воді, і роса поселиться в моїх жнивах.

Слава моя марна зі мною, і мій лук в його руці іде.

Мене слухали ті, що чули, замовкли ж на мою раду.

А на моє слово не додали, раді ж були, коли я до них говорив.

Наче спрагла земля, що очікувала дощ, так ці (чекали на) мої слова.

Якщо посміюся до них, не повірять, і світло мого лиця не занепадало.

Я вибрав їхню дорогу і я сидів як володар і я жив, наче цар між лицарями, наче той, що потішає терплячих.

Російський синодальний переклад

И продолжал Иов возвышенную речь свою и сказал:

о, если бы я был, как в прежние месяцы, как в те дни, когда Бог хранил меня,

когда светильник Его светил над головою моею, и я при свете Его ходил среди тьмы;

как был я во дни молодости моей, когда милость Божия была над шатром моим,

когда еще Вседержитель был со мною, и дети мои вокруг меня,

когда пути мои обливались молоком, и скала источала для меня ручьи елея!

когда я выходил к воротам города и на площади ставил седалище свое, -

юноши, увидев меня, прятались, а старцы вставали и стояли;

князья удерживались от речи и персты полагали на уста свои;

голос знатных умолкал, и язык их прилипал к гортани их.

Ухо, слышавшее меня, ублажало меня; око видевшее восхваляло меня,

потому что я спасал страдальца вопиющего и сироту беспомощного.

Благословение погибавшего приходило на меня, и сердцу вдовы доставлял я радость.

Я облекался в правду, и суд мой одевал меня, как мантия и увясло.

Я был глазами слепому и ногами хромому;

отцом был я для нищих и тяжбу, которой я не знал, разбирал внимательно.

Сокрушал я беззаконному челюсти и из зубов его исторгал похищенное.

И говорил я: в гнезде моем скончаюсь, и дни мои будут многи, как песок;

корень мой открыт для воды, и роса ночует на ветвях моих;

слава моя не стареет, лук мой крепок в руке моей.

Внимали мне и ожидали, и безмолвствовали при совете моем.

После слов моих уже не рассуждали; речь моя капала на них.

Ждали меня, как дождя, и, как дождю позднему, открывали уста свои.

Бывало, улыбнусь им - они не верят; и света лица моего они не помрачали.

Я назначал пути им и сидел во главе и жил как царь в кругу воинов, как утешитель плачущих.