Заговорив Цофар з Наамату й мовив:
«Думки мої спонукують мене відповідати, | та й неспокій той, що в мені.
Я вислухав докір, для мене образливий, | але мій розум шепоче, що маю відповісти.
Чи ти не знаєш, що від віків, | з того часу, коли постала на землі людина,
веселощі безбожного короткі | і радість нечестивого хвилева?
Навіть якби під небеса піднявсь він зростом, | і голова його сягала аж до хмари,
мов привид, пропаде навіки. | Хто його бачив, питатиметься: Де він?
Він зникне, наче сон, його не знайдуть більше, | немов нічна мара, він щезне.
Око, що бачило його, не бачитиме його ніколи, | і не вглядить його вже більш його оселя.
Діти його відшкодують убогих, | руки його повернуть назад його багатство.
Кості його повні юнацького запалу, | але він разом з ним ляже в порох.
А коли зло було йому солодке в роті, | і він ховав його у себе під язиком,
беріг його, не покидав його, | тримав його під піднебінням,
то їжа ця в його нутрі зіпсується, | отрутою гадючою візьметься в його нутрощах.
Він виблює добро, що був проглинув; | Бог вирве його з живота у нього.
Отруту ссав гадючу - | його уб'є язик зміюки!
Він не вздріє вже річок олії, | ані потоків меду й молока.
Трудом набуте поверне, проковтнути не зможе; | плодом свого прибутку не буде радіти.
Бо він гнобив і покидав убогих, | пограбував дім, замість його будувати.
Бо черево його не відало наситу, | від його скупощів не можна було врятуватись.
Від його ненажерства ніхто не міг спастися; | тим то і не буде тривким його щастя.
У повноті достатків йому стане тісно, | всяке нещастя впаде на нього.
Саме коли він наповнятиме живіт свій, | Бог зішле на нього жар свого гніву, | пустить дощем на його тіло стріли.
Якщо ухилиться від зброї із заліза, | то його прошиє лук мосяжний.
Стріла пройде йому навиліт через спину, | крізь жовч його пройде спис блискучий; | великий жах упаде на нього!
Тьма-тьменна таємно для нього уготована. | Вогонь, що ніхто не роздмухав, пожере його; | він знищить і те, що лишиться в його наметі.
Небо відкриє його несправедливість | і земля встане проти нього.
Його домівку змиє повінь, | що розіллється в день Божого гніву,
Ось яка доля грішника від Бога, | спадщина, що випаде йому від Бога.»
І відповів нааматянин Цофар та й сказав:
Тому то думки мої відповідати мене навертають, і тому то в мені цей мій поспіх!
Соромливу нагану собі я почув, та дух з мого розуму відповідає мені.
Чи знаєш ти те, що від вічности, відколи людина на землі була поставлена,
то спів несправедливих короткий, а радість безбожного тільки на хвилю?
Якщо піднесеться величність його аж до неба, а його голова аж до хмари досягне,
проте він загине навіки, немов його гній, хто бачив його, запитає: де він?
Немов сон улетить і не знайдуть його, мов видіння нічне, він сполошений буде:
його бачило око, та бачити більше не буде, і вже не побачить його його місце...
Сини його запобігатимуть ласки в нужденних, а руки його позвертають маєток його...
Повні кості його молодечости, та до пороху з ним вона ляже!
Якщо в устах його зло солодке, його він таїть під своїм язиком,
над ним милосердиться та не пускає його, і тримає його в своїх устах,
то цей хліб в його нутрощах зміниться, стане він жовчю зміїною в нутрі його!...
Він маєток чужого ковтав, але його виблює: Бог виганяє його із утроби його...
Отруту зміїну він ссатиме, гадючий язик його вб'є!
Він річкових джерел не побачить, струмків меду та молока.
Позвертає він працю чужу, і її не ковтне, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде...
Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його!
Бо спокою не знав він у нутрі своїм, і свого наймилішого не збереже.
Немає останку з обжирства його, тому нетривале добро його все:
за повні достатку його буде тісно йому, рука кожного скривдженого прийде на нього!
Хай наповнена буде утроба його, та пошле Він на нього жар гніву Свого, і буде дощити на нього недугами його...
Він буде втікати від зброї залізної, та прониже його мідний лук...
Він стане меча витягати, і вийде він із тіла, та держак його вийде із жовчі його, і перестрах на нього впаде!
При скарбах його всі нещастя заховані, його буде жерти огонь не роздмухуваний, позостале в наметі його буде знищене...
Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане,
урожай його дому втече, розпливеться в день гніву Його...
Оце доля від Бога людині безбожній, і спадщина, обіцяна Богом для неї!
Озвався ж Зофар із Нааму та й каже:
Роздумування мої спонукують мене, відказати, й оце я поспішаю виявити їх:
Докір, осоромляючий мене, я вислухав, та дух розуму мого відповість за мене.
Чи ти не знаєш, що од віків, - з того часу, як постав чоловік на землї, -
Веселощі беззаконних коротко тревають, а радість потайного грішника хвилева?
Хоч би під небо зросла його велич, й голова його аж до хмар сягала, -
То він пропаде, як гній його, на віки; хто його бачив, питати ме: де він?
Зникне він, неначе сон, і не знайдуть його; нїби ночная мара, він щезне.
Око, що вбачало його, не побачить його нїколи, й не взрить його вже більше місце його.
Дїти його будуть у старцїв ласки шукати, й руки його повернуть усе, в кого він що пограбив.
Костї його ляжуть з ним у порох із усїма гріхами молодостї його.
Коли зло солодким буде йому в ротї його, й він держати ме його під язиком своїм,
Берегти ме, й не викине, а хоронити ме його в устах своїх, -
То їжа та в його животї візьметься гадючою жовчю в йому.
Добро, що пожер, мусить він виблювати: Бог вирве все з живота його.
Яд він гадючий всисає, так од гадюки й згине.
Не бачити йому річок, рік текучих молоком та медом!
Верне все трудом набуте, проглинути не зможе; по мірі набутків його буде й заплата його, й він не натїшиться.
Він бо тїснив, одправляв убогих; видирав домівки, що їх не будував;
Не знало наситку черево його, й не щадив він нїчого в захланностї своїй.
Нїчо не спаслося від прожорства його, зате ж і не вдержиться щастє його.
В повнотї достатків буде тїсно йому; всї руки покривдованих піднімуться на його.
Коли буде в його чим наситити живіт свій, пошле Бог жар гнїву свого й спустить дощем болї в тїло його.
Ухилиться він од зброї залїзної, - прошиє його лук мідяний.
Схоче вийняти стрілу, а вона вийде з тїла - вийде, блисне крізь жовч його; страх смертний прийде на його!
Вся темнота скрита в нутрі в його; його пожирати ме огонь, нїким не роздуваний; нещастє постигне й все те, що зістане в наметї його.
Небо відкриє провину його, й земля встане проти його.
Щезне добуток дому його, все розпливеться в день гнїву його (Божого).
Се частка від Бога чоловікові беззаконному, й пай, визначений йому Вседержителем!
Підібравши ж Софар Мінейський каже:
Я не думав, що ти це так відповіси, і ви не розумієте більше ніж я.
Я послухаю докір моєї образи, і відповість мені дух розуму.
Чи ти не взнав цього від давна, від коли людина повстала на землі?
Бо веселість безбожних - страшне падіння, а радість беззаконних - згуба,
хоч піднесуться до неба його дари, а його жертва доторкнеться хмар.
Бо коли він думає, що вже скріпився, тоді він згине до кінця. А ті, що його бачать, скажуть: Де він?
Він не знайдеться, наче сон, що минув, а полетів наче нічна поява.
Око поглянуло і не додасть, і більше його не впізнає його місце.
Хай його синів знищать менші, а його руки хай попалять болі.
Його кості наповнилися його молодістю, і з ним ляже на землі.
Якщо злоба буде солодкою в його устах, він її сховає під своїм язиком.
Не пощадить її і не оставить її і збере її серед своєї гортані.
І не зможе йому помогти. Жовч аспіда в його шлунку.
Багацтво зібране без правди буде виблюте, з його хати витягне його ангел.
Хай же він ссе гнів зміїв, хай же убє його язик змії.
Хай не побачить доєння пасовиськ ані пасовиська меду і масла.
Він надаремно і надурно натрудився (задля) багацтва, з якого не покуштує, воно наче тверде мясо не до жування, не до проковтання.
Бо він знищив доми численних сильних, а життя розграбив і не поставив.
Немає йому спасіння задля майна, він не спасеться своїм бажанням.
Немає в нього осталої їжі. Через це його добро не зацвите.
Коли ж йому здається, що він вже наповнився, він буде в біді, а на нього найде всяка біда.
Якщо якось наповнить свій живіт, Він надішле на нього гнів люті, щоб його залити болями.
І той не спасеться від руки заліза, щоб його забив мідяний лук.
Хай же стріла пройде крізь його тіло, а звізди хай ходять в його житті, на ньому (хай будуть) страхи.
Хай на ньому перебуває всяка темрява. Хай його пожере невгасимий огонь, хай же приходько несе зло його домові.
Хай же небо відкриє його беззаконня а земля хай повстане проти нього.
Хай знищення потягне дім його до кінця, хай день гніву найде на нього.
Така часть безбожного чоловіка у Господа і придбання його маєтку у наглядача.
И отвечал Софар Наамитянин и сказал:
размышления мои побуждают меня отвечать, и я поспешаю выразить их.
Упрек, позорный для меня, выслушал я, и дух разумения моего ответит за меня.
Разве не знаешь ты, что от века, - с того времени, как поставлен человек на земле, -
веселье беззаконных кратковременно, и радость лицемера мгновенна?
Хотя бы возросло до небес величие его, и голова его касалась облаков, -
как помет его, на веки пропадает он; видевшие его скажут: где он?
Как сон, улетит, и не найдут его; и, как ночное видение, исчезнет.
Глаз, видевший его, больше не увидит его, и уже не усмотрит его место его.
Сыновья его будут заискивать у нищих, и руки его возвратят похищенное им.
Кости его наполнены грехами юности его, и с ним лягут они в прах.
Если сладко во рту его зло, и он таит его под языком своим,
бережет и не бросает его, а держит его в устах своих,
то эта пища его в утробе его превратится в желчь аспидов внутри его.
Имение, которое он глотал, изблюет: Бог исторгнет его из чрева его.
Змеиный яд он сосет; умертвит его язык ехидны.
Не видать ему ручьев, рек, текущих медом и молоком!
Нажитое трудом возвратит, не проглотит; по мере имения его будет и расплата его, а он не порадуется.
Ибо он угнетал, отсылал бедных; захватывал домы, которых не строил;
не знал сытости во чреве своем и в жадности своей не щадил ничего.
Ничего не спаслось от обжорства его, зато не устоит счастье его.
В полноте изобилия будет тесно ему; всякая рука обиженного поднимется на него.
Когда будет чем наполнить утробу его, Он пошлет на него ярость гнева Своего и одождит на него болезни в плоти его.
Убежит ли он от оружия железного, - пронзит его лук медный;
станет вынимать стрелу, - и она выйдет из тела, выйдет, сверкая сквозь желчь его; ужасы смерти найдут на него!
Все мрачное сокрыто внутри его; будет пожирать его огонь, никем не раздуваемый; зло постигнет и оставшееся в шатре его.
Небо откроет беззаконие его, и земля восстанет против него.
Исчезнет стяжание дома его; все расплывется в день гнева Его.
Вот удел человеку беззаконному от Бога и наследие, определенное ему Вседержителем!