7

Переклади Біблії

Переклад Хоменка

«Чи ж то життя людини на землі не служба? | Чи ж не як дні поденника, дні його?

Неначе раб, що прагне холодку, | немов поденник, що жде заплати,

так місяці омани випали мені на долю, | і припали мені ночі болю.

Коли лягаю, то кажу: Коли той день настане? | Коли встаю: Коли вже вечір? | І насичуюсь турботами до смерку.

Тіло моє вкрилось червою і струпом, | шкіра моя потріскалась, узялася гноєм.

Дні мої линуть швидше, ніж човник, | і безнадійно пропадають.

Згадай же, що життя моє - лиш подув. | Очі мої вже не зазнають більше щастя.

Око, що бачило мене, вже більше не побачить, | очі твої шукатимуть мене, та мене більш не буде.

Розвіюється хмара і минає, | отак хто сходить до Шеолу, вже звідтіль не вийде.

Не повернеться вже більше до себе в хату, | і місце, де він був, його вже не впізнає.

Тим то не буду стримувати уст моїх | і говоритиму в печалі мого духу, | я скаржитимусь у горі душі моєї.

Чи ж то я море чи морська потвора, | що ти проти мене ставиш сторожу?

Коли гадаю: втішить мене моя постіль, | ложе моє допоможе перенести мою скаргу,

тоді жахаєш мене снами, | і примарами мене лякаєш.

І я волів би задушитись, | смерть мені ліпша від страждання.

Я сохну, я не буду жити завжди! | Облиш мене, бо дні мої - лише подув!

І що той чоловік, щоб його цінувати, | звертати на нього твою увагу,

навідуватись до нього щоранку, | і випробовувати його щохвилі?

Коли ти перестанеш за мною назирати, | даси мені спокійно слину проковтнути?

Та коли я і згрішив, що тобі заподіяв, | тобі, що наглядаєш за людиною? | Чому ж мене ціллю собі поставив, | так що зробивсь я тягарем для себе?

Чому гріха мені не відпускаєш? | Чому мені переступу не даруєш? | Бо ось я скоро ляжу в землю, шукатимеш мене, та більш мене не буде.»

Переклад Огієнка

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...

Переклад Куліша

Чи ж не обмежений час чоловікові на землї, а днї (життя) його чи ж не те саме, що днї поденного наймита?

Так, як той раб холодку, а поденьщик жде кінця роботи,

Так і менї допались місяцї без відпочивку, а ночі горя видїлені менї.

Коли лягаю, питаюсь: коли ж то я встану? а вечір тягнеся поволи, й я обертаюсь без кінця, аж засвитає.

Тїло обвили червяки та струпи, мов кора земляна; шкіра на менї ріпава, та й береться все гноєм.

Днї мої летять швидше судна, а конець їх безнадїйний.

Згадай (Боже), що життє моє - подув (вітру), а око моє не вернесь, побачити добро.

Не побачить мене око того, що видїв мене; та й твої очі (звернуться) на мене, - а мене нема.

Рідшає хмара й зникає; так і той, що зступив у глибоку яму, вже не вийде,

Не вернеться вже в домівку свою, і місце його не знати ме вже його.

Тим же то я не стану здержувати уст моїх; говорити му в тїснотї духа мого; буду жалуватись у горю душі моєї.

Чи то ж я море або потвора морська, що ти проти мене сторожу (запору) поставив?

Думаю часом таке: втїшить мене постеля моя, ложе моє поможе менї, горе моє перетерпіти;

Та бо ти жахаєш мене снами, й видивами лякаєш мене,

Так, що душа моя бажає лїпше перериву дихання, лїпше смертї, нїж удержання костей моїх.

Омерзїло менї життє. Чи ж вічно жити менї? Відступи від мене, - та ж днї мої, се марнота!

Що ж бо таке чоловік, що його так цїнуєш, та звертаєш на його ввагу твою,

Та що-ранку звідуєшся до його, й що хвилинки вивідуєш його?

Докіль же не полишиш, докіль не відойдеш від мене, докіль і слини менї не даси проковтнути (спокійно)?

А коли я провинив, то що вчиню тобі, ти наглядниче людей! Чому вчинив єси мене таким мерзенним собі, так що й я самий став тягарем собі?

Та й чому ж би не простити гріха менї й не зняти з мене проступку мого? та ж от, я ляжу в землю, а завтра, хоч би ти й шукав мене, мене вже не буде.

Переклад УБТ Турконяка

Чи радше життя людини на землі не є випробуванням, і його життя, наче того, кого найнято на день?

Чи наче раб, що боїться свого пана і схопив тінь, чи наче найманець, що очікує своєї винагороди.

Так і я переніс порожні місяці, ночі ж болів мені дано.

Якщо засну, кажу: Коли день? Як же встану, знову: Коли вечір? А буваю я повним болів від вечора аж до ранку.

Моє ж тіло покривається гноєм червяків, вяну ж, обскрбуючи грудки землі від мого гною.

А моє життя легше від бесіди, згинуло ж воно в марній надії.

Згадай, отже, що мій дух - життя, і моє око більше не повернеться, щоб побачити добро.

Не побачить мене око того, хто мене бачить. Очі твої на мені, і більше мене немає,

наче хмара стерта з неба. Бо якщо людина зійде до аду, більше не вийде,

ані більше не повернеться до власного дому. Ані більше його не впізнає його місце.

Отже, я вже не спиню моїх уст, говоритиму будучи в скруті, охоплений (бідою) відкрию гіркоту моєї душі.

Яким морем я є, чи змієм, що Ти настановив наді мною сторож?

Я сказав, що: Мене потішить моє ліжко, відкрию ж до себе самого власне слово на моєму ліжку.

Ти мене страшиш снами і перелякуєш мене видіннями.

Забереш від мого духа мою душу, від смерті ж мої кості.

Бо не житиму на віки, щоб терпіти. Відступи від мене, бо моє життя марне.

Бо чим є людина, що ти її вивищив, або що ти приклав до нього розум,

чи нагляд чиниш над ним до ранку, і його судиш до спочинку?

Доки не покидаєш мене, ані не відпускаєш мене, доки проковтуватиму мою слину в болі?

Якщо я згрішив, що Тобі можу зробити, Тобі, що знаєш людський ум? Навіщо Ти мене поставив твоїм оскаржувачем, я є для Тебе тягарем?

І навіщо Ти не забув мої гріхи і не очистив мого гріха? Тепер же я піду в землю, коли встаю в ранці більше мене немає.

Російський синодальний переклад

Не определено ли человеку время на земле, и дни его не то же ли, что дни наемника?

Как раб жаждет тени, и как наемник ждет окончания работы своей,

так я получил в удел месяцы суетные, и ночи горестные отчислены мне.

Когда ложусь, то говорю: `когда-то встану?', а вечер длится, и я ворочаюсь досыта до самого рассвета.

Тело мое одето червями и пыльными струпами; кожа моя лопается и гноится.

Дни мои бегут скорее челнока и кончаются без надежды.

Вспомни, что жизнь моя дуновение, что око мое не возвратится видеть доброе.

Не увидит меня око видевшего меня; очи Твои на меня, - и нет меня.

Редеет облако и уходит; так нисшедший в преисподнюю не выйдет,

не возвратится более в дом свой, и место его не будет уже знать его.

Не буду же я удерживать уст моих; буду говорить в стеснении духа моего; буду жаловаться в горести души моей.

Разве я море или морское чудовище, что Ты поставил надо мною стражу?

Когда подумаю: утешит меня постель моя, унесет горесть мою ложе мое,

ты страшишь меня снами и видениями пугаешь меня;

и душа моя желает лучше прекращения дыхания, лучше смерти, нежели сбережения костей моих.

Опротивела мне жизнь. Не вечно жить мне. Отступи от меня, ибо дни мои суета.

Что такое человек, что Ты столько ценишь его и обращаешь на него внимание Твое,

посещаешь его каждое утро, каждое мгновение испытываешь его?

Доколе же Ты не оставишь, доколе не отойдешь от меня, доколе не дашь мне проглотить слюну мою?

Если я согрешил, то что я сделаю Тебе, страж человеков! Зачем Ты поставил меня противником Себе, так что я стал самому себе в тягость?

И зачем бы не простить мне греха и не снять с меня беззакония моего? ибо, вот, я лягу в прахе; завтра поищешь меня, и меня нет.