3

Переклади Біблії

Переклад Хоменка

Після цього Іов розтулив уста й лихословив свій день.

Він почав говорити й мовив:

«Нехай загине день, коли я народився | і ніч, що сказала: Зачався чоловік!

Той день хай стане тьмою, | хай Бог з висоти не згадує про нього, | нехай світло не сяє над ним,

нехай його перекреслить тьма й тінь чорна, | нехай над ним повисне хмара, | нехай густий туман його збентежить.

А ніч оту хай ухопить темрява, | нехай не лічиться з днями року, | у місяців число нехай не входить!

Та ніч нехай буде безплідна, | радість до неї хай не завітає.

Хай проклянуть її ті, що проклинають день, | ті, що готові розбудити Левіятана.

Нехай померхнуть зорі її світанку, | нехай чекає світла, та даремно, | нехай повік зорі не бачить,

тому що не замкнула | дверей мені в утробі | й горя від очей моїх не скрила.

Чому, вже у лоні матері, не вмер я, | як вийшов з утроби, не загинув?

Навіщо прийняли мене коліна? | Навіщо було мені ссати груди?

Тепер лежав би, спочивав би я, | спав би й мав би спокій

з царями й радниками краю, | які споруджують собі могили;

або з князями, що мають золота багато | і що наповнюють свої палати сріблом;

і не було б мене, як закопаного викидня, | чи як немовляток, що не бачили світу.

Там не шаліють більше злочинці, | там спочивають знеможені,

там же спокійні в'язні, | не чують крику посіпаки.

Малий, великий, там вони обидва, | і раб від свого пана вільний.

Пощо дає він світло бідоласі, | і життя тим, яким на серці гірко?

Тим, що виглядають смерти, а її немає, | тим, що шукають її більш, ніж скарбів;

тим, що радіють без міри, | веселяться, коли знайдуть домовину!

Людині, що її дорога закрита, | що її Бог огородив навколо?

Зідхання стало мені хлібом, | як вода, линуть мої скарги,

бо страх, якого я побоювався, напав на мене, | і те, чого лякавсь я, надійшло на мене.

Нема мені ні миру, ні спокою, | нема відради, прийшов на мене клопіт.»

Переклад Огієнка

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

І Йов заговорив та й сказав:

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

Переклад Куліша

Аж ось отворив Йов уста свої й проклинав день уродин своїх.

І почав Йов говорити:

Нехай би (був) щез день, коли я на сьвіт родився, й ніч, коли проречено: Зачався чоловік!

Нехай би той день був темрявою; і нехай би Бог на висотї не згадав (був) про його, й нехай би ясність не засияла (була) над ним!

Нехай би затьмила (була) його темрява й густа тїнь смертна; нехай би обняла його густа мрака, нехай би (були) лякались його, неначе палючого жару!

А ніч тая - нехай би (була) в мороцї потонула, нехай би не лїчилась між днями в року, й не входила в рахубу в місяцях!

О, ніч тая - нехай би була вона безлюдна, й не озивались в нїй веселощі!

Нехай би її (були) прокляли ті, що проклинають день*, та готові й дракона розбудити!

Нехай би (були) зорі її розсьвіту померкли; нехай би ждала (була) сьвітла, а воно не приходило й щоб не побачила (була) поранньої зарі,

За те, що не зачинила дверей матерньої утроби, й не закрила горя перед очима моїми!

Чом я не вмер, виходячи з утроби, і не сконав, як вийшов із живота?

Про що мене взято на колїна? про що було менї ссати груди?

Тепер би лежав я й спочивав; спав би й був би спокоєн

З царями та з владиками земними, що забудовували собі пустинї,

Або з князями, що золотом блищали, сріблом свої палати збогачали;

Або як збігленя невидиме, як дїти, що не побачили сьвіта.

Там проступники перестають наводити страх, там спочивають ті, що вичерпали сили.

Там вязнї, сковані до купи, відпочивають, і не чують крику наставника.

Малий і великий там собі рівні, а невольник вільний від пана свого.

Про що дане нуждареві сьвітло, про що життє тим, що їм на душі гірко,

Що ждуть смертї, а її нема, що копали б за нею раднїйше, нїж за скарбом;

Вони зрадїли б без міри, одушевились би, коли б знайшли свою там домовину.

На що тому на сьвітї жити, кого Господь обняв ночною тьмою й загородив дорогу?

Зітхання мої випереджують їжу мою, а стогнання мої ллються, як вода;

Бо страшне, чого я боявся, те й постигло мене, й перед чим тремтїв я, те склалось надо мною.

Нема менї миру, нема спокою, нема відради: прийшло на мене саме нещастє!

Переклад УБТ Турконяка

Після цього Йов відкрив свої уста

і прокляв свій день, кажучи:

Хай пропаде день в якому я народився, і ніч, в якій сказали: Ось хлопя.

Хай буде той день темрявою, і хай Господь згори його не шукає, ані хай не прийде світло на нього.

Хай же його охопить темрява і тінь смерті, хай на нього найде темрява.

Хай буде проклятим день і та ніч, хай понесе його темрява. Хай не буде днем року, ані хай не причислиться до днів місяця.

Але хай та ніч буде болем, і хай не прийде на неї веселість ані радість.

Але хай проклене її той, що проклинає той день, той, хто бажає заволодіти великим китом.

Хай потемніють звізди тієї ночі, хай останеться (темною) і до світання хай не прийде, і хай не побачить ранної зорі, як сходить,

томущо не замкнула дверей лона моєї матері. Бо відняло б біль від моїх очей.

Бо чому я не помер в лоні, а вийшов з лона і зразу не помер?

Чому ж мене зустріли коліна? Навіщо ж ссав я груди?

Тепер же, лягши, мовчав би я, заснувши ж, спочив би я

з царями, радниками землі, які хвалилися мечами,

чи з володарями, в кого багато золота, які наповнили свої доми сріблом,

чи наче недонесений, що виходить з лона матері, чи наче немовлята, які не побачили світла.

Там безбожні спалили гнів люті, там спочили змучені тілом.

Спільно ж старинні не почули голосу податківця.

Там є малий і великий і раб, що боявся свого пана.

Бо чому дано світло тим, що в гіркоті, а життя тим, що в душевних болях,

які бажають смерті і не осягають, копають наче за скарбами,

дуже радими ж стали б, якщо б здобули?

Смерть для чоловіка спочинок, бо замкнув Бог довкруг нього.

Бо стогін приходить перед моєю їжею, пускаю ж я слези, огорнений страхом.

Бо страх, над яким я роздумував, прийшов на мене, і він, кого я боявся, зустрів мене.

Я не був в мирі, ані не замовк, ані я не спочив, а на мене прийшов гнів.

Російський синодальний переклад

После того открыл Иов уста свои и проклял день свой.

И начал Иов и сказал:

погибни день, в который я родился, и ночь, в которую сказано: зачался человек!

День тот да будет тьмою; да не взыщет его Бог свыше, и да не воссияет над ним свет!

Да омрачит его тьма и тень смертная, да обложит его туча, да страшатся его, как палящего зноя!

Ночь та, - да обладает ею мрак, да не сочтется она в днях года, да не войдет в число месяцев!

О! ночь та - да будет она безлюдна; да не войдет в нее веселье!

Да проклянут ее проклинающие день, способные разбудить левиафана!

Да померкнут звезды рассвета ее: пусть ждет она света, и он не приходит, и да не увидит она ресниц денницы

за то, что не затворила дверей чрева матери моей и не сокрыла горести от очей моих!

Для чего не умер я, выходя из утробы, и не скончался, когда вышел из чрева?

Зачем приняли меня колени? зачем было мне сосать сосцы?

Теперь бы лежал я и почивал; спал бы, и мне было бы покойно

с царями и советниками земли, которые застраивали для себя пустыни,

или с князьями, у которых было золото, и которые наполняли домы свои серебром;

или, как выкидыш сокрытый, я не существовал бы, как младенцы, не увидевшие света.

Там беззаконные перестают наводить страх, и там отдыхают истощившиеся в силах.

Там узники вместе наслаждаются покоем и не слышат криков приставника.

Малый и великий там равны, и раб свободен от господина своего.

На что дан страдальцу свет, и жизнь огорченным душею,

которые ждут смерти, и нет ее, которые вырыли бы ее охотнее, нежели клад,

обрадовались бы до восторга, восхитились бы, что нашли гроб?

На что дан свет человеку, которого путь закрыт, и которого Бог окружил мраком?

Вздохи мои предупреждают хлеб мой, и стоны мои льются, как вода,

ибо ужасное, чего я ужасался, то и постигло меня; и чего я боялся, то и пришло ко мне.

Нет мне мира, нет покоя, нет отрады: постигло несчастье.