15

Переклади Біблії

Переклад Хоменка

Довідався Ніканор, що вояки Юди були в самарійських місцевостях, і вирішив для певности напасти на них у день відпочинку.

Деякі з юдеїв, що були змушені йти за ним, казали: «Ні, не вигублюй їх таким жорстоким і нелюдським способом! Дай радше славу дневі, що його вшанував і освятив той, хто все бачить.»

А той, тричі злочинний, спитав: «Чи є на небі Володар, який наказав святкувати день суботній?»

Ті відповіли ясно: «Так, є живий Господь, Володар неба, і то він повелів святити сьомий день.»

Тоді той відрік: «Я також володар на землі, тож наказую вам узятися за зброю та виконати царський наказ.» Однак, не пощастило йому здійснити свій жорстокий задум.

Коли Ніканор, повний зарозумілої гордовитости, вирішив поставити пам'ятник на знак перемоги над військом Юди,

Макавей, увесь час повний надії, твердо вірив, що дістане допомогу від Господа.

Отож, він умовляв тих, що були при ньому, не боятися поганського нападу, але згадавши на ту допомогу, яка колись прийшла їм з неба, і сьогодні чекати перемоги, що прийде їм від Вседержителя.

Він підбадьорював їх словами з закону й пророків, пригадував їм бої, що їх вони були колись перенесли, і тим додав їм відваги.

Коли він таким робом збудив у них запал, то видав накази й водночас пригадав їм про поганське віроломство та кривоприсяжство.

По тому озброїв кожного з них, не так безпекою, що від щитів та списів, як певністю, яка походить від слів добрих; оповів вірогідний сон, одне видіння, і всіх порадував.

А видіння було ось яке: Онія, колишній первосвященик, муж добрий і шляхетний, видом достойний, поведінкою скромний, вже з дитинства позначений всіма чеснотами, молився, піднявши руки, за юдейську громаду.

Потім з'явився таким самим способом інший муж, який відзначався сивиною й поважним виглядом, з дивною та незмірною величчю, яка оточувала його.

Заговорив же Онія, мовивши: «Це той, що братів любить і молиться багато за народ та за святе місто, Єремія, пророк Божий.»

Тут Єремія простягнув правицю, щоб дати Юді золотий меч, а даючи, так промовив:

«Візьми цей святий меч, дар від Бога; ним розіб'єш ворогів.»

Піднесені на дусі чудовими словами Юди, спроможними надхнути їх на подвиг і зробити серця юнацькі мужніми, постановили вони не йти походом, але відважно наскочити й з усім завзяттям кинутися на них та рукопашним боєм вирішити справу, - бо місто, віра й храм були в небезпеці.

Вони менше боялися за жінок, дітей, братів та за родичів, ніж за святий храм, яким вони понад усе й найбільше піклувалися.

Ті, що лишилися в місті, боялися за тих, що боролися в чистому полі.

І як усі чекали вже на близьку розв'язку, то вороги вишикувалися до наступу й по-бойовому впорядкували війська; слонів вони розташували з вигідного боку, а кінноту поставили на крилах, - і густими лавами рушили до бою.

Коли Макавей поглянув на таку безліч війська, на ту різноманітну зброю, на дикий вигляд слонів, зняв до неба руки і закликав до Господа, який чинить чуда; бо добре знав, що не у зброї перемога, але Господь дарує її тим, що за його рішенням, гідні її.

У цій своїй молитві він промовляв так: «Ти, Владико, послав був за юдейського царя Єзекії свого ангела, і він винищив близько 185 000 з війська Санхериба.

Тож і тепер, Владико небес, пошли перед нами доброго ангела на страх і жах нашим ворогам.

Нехай будуть розбиті твоїм потужним рам'ям ті, що з богохульством на устах вирушили на твій святий народ». Так він закінчив.

І коли війська Ніканора наступили під звуки сурем і під військові вигуки,

вояки Юди вдарили на ворога з благанням та молитвою.

Боролися руками, а серцем молились вони до Бога, і вбили не менш як 35 000; і вельми врадувалися вони на видиму Божу допомогу.

А як скінчили битву й поверталися звеселені назад, пізнали вони Ніканора, який лежав убитий, лицем до землі, у повній зброї;

. під радісний гук і гомін благословили вони рідною мовою верховного Володаря.

Тоді той, хто цілковито, і тілом і душею, став першим оборонцем своїх громадян; той, хто зберіг супроти своїх земляків запал юнацтва, звелів відтяти Ніканорові голову й руку з рам'ям, та й принести в Єрусалим.

Прибув він сам туди, скликав одноплемінників, поставив священиків перед жертовником та послав за тими, що були у твердині,

і показав їм голову злочинця Ніканора та й руку того блюзніра, який насмілився так зухвало підняти її проти святого дому Вседержителя.

Далі він звелів відтяти язик у нечестивця Ніканора й кинути його кусниками птахам, а рам'я того навісного - повісити перед храмом.

Тоді всі звернулись до неба, благословили хвального Господа й мовили: «Нехай буде благословенний той, хто зберіг своє житло неоскверненим!»

Щобільше, Юда наказав причепити до кріпости голову Ніканора - як видимий і наглядний для всіх знак Господньої допомоги.

Тоді всі одноголосно ухвалили, щоб ніколи цей день не пропустити без торжества, і святкувати тринадцятий день дванадцятого місяця, що зветься сирійською мовою Адар, один день перед днем Мардохея.

Ось так було з подіями за Ніканора; а що з того часу місто зосталося в руках євреїв, то тут я закінчую своє оповідання.

Якщо складено його добре, то саме цього я і бажав. Якщо ж воно менше вартісне, пересічне, то воно й є те, що було в моїй спромозі зробити.

І як воно буває з вином чи водою: пити їх чистими - якось недобре; коли ж вино змішане з водою, воно справляє приємну, прекрасну насолоду. Так і з розумом укладене оповідання чарує вуха читачів. Тут йому й кінець.

Переклад Огієнка

-

-

Переклад Куліша

-

-

Переклад УБТ Турконяка

А Ніканор довідавшись, що ті, що з Юдою, є в місцях Самарії, наказав з усякою безпекою на них напасти в день відпочинку.

Як силою з ним юдеї були змушені іти, вони казали: Не вбивай так жорстоко і по варварськи, а віддай славу дневі, що дуже вшанований Тим, що все бачить святістю.

А тричі безбожний запитав чи є в небі Сильний, що заповів проводити день суботи.

Як же вони відповіли: Є живий Господь, Він на небі, сильний, Він приказав святкувати сьомий (день).

А той каже: І я сильний на землі, приказую взяти зброю і виконати потрібне для царства. Одначе він не зміг довершити свою злу раду.

І Никанор підношуваний усією гордістю задумав поставити загальний памятник побіди над Юдою.

А Маккавей безпереривно надіявся усякою надією одержати заступництво від Господа,

і підбадьорував тих, що з ним, щоб не маючи жах приходу народів в умі, очікувати від Вседержителя з неба помочі, які їм були раніше, і побіду, що тепер їм буде.

І заохочуючи їх з закону і пророків, а пригадавши їм і подвиги, які доконали, він їх зробив веселішими.

І розбудивши душами заразом сповістив їм, вказавши на невірність народів і переступлення клятв.

А озброївши кожного ж з них не безпекою щитів і списів, а потіхою добрих слів, і розповівши вірогідний сон, яким він всіх розвеселив.

Було ж це видіння таке: (Про) Онію бувшого архиєрея, гарного і доброго чоловіка, тихого поведінкою, лагідного життям і милого мовою, явно і з дитинства вправленого, в усіх чеснотах обізнаного, цей простягнувши руки молився за ввесь юдейський рід.

Пізніше так зявився чоловік сивий і осяяний славою, хтось подивугідний і з великою величністю довкруги нього, славний.

Тоді Онія відповів, щоб сказати: Це є братолюбний, що багато молився за нарід і святе місто, божий пророк Єремія.

Як Єремія простягнув правицю, щоб дати Юді золотий меч, даючи, він так заговорив:

Візьми святий меч - дар від Бога, яким побєш ворогів.

А потішені дуже гарними словами Юди, і такими, які спроможні розбудити до мужності і зробити молоді душі мужними, вони рішили не отаборитися, а поправді напасти, і ввійшовши з усякою мужністю розсудити діла, томущо і місто і святе і храм були в небезпеці.

Бо за жінок і дітей а ще й братів і рідних їм менше залежало, а найбільший і перший страх (був) за освячений храм.

І ті, що осталися в місті не переймалися, турбуючись боєм під відкритим небом.

І як всі вже очікували суд, що мав бути, і вороги вже змішалися і військо було розставлене і звірі приготовлені в догідній часті, а кінь розставлений по крилах,

Маккавей бачачи прихід множества, і підготовку різної зброї, і розлюченість звірів, піднявши руки до неба прикликав Того, що творить чуда, Господа, знаючи, що не через зброю, а як лиш Він розсудить, щоб гідним дати побіду.

А він промовив, закликавши таким чином: Ти, Владико, післав твого ангела за Езекії, юдейського царя, і знищив з табору Сеннахиріма до сто вісімдесять пять тисяч.

І тепер, Сильний на небі, пішли перед нами доброго ангела на жах і тремтіння.

Хай величчю твого рамени жахнуться ті, що з хулою прийшли проти твого святого народу. І цей так промовив.

А ті, що з Никанором пішли з трубами і співами.

Ті, що з Юдою з прикликуванням і молитвами зударилися з ворогами.

І руками борючись, а з Богом маючи серця, поклали на землю не менше тридцяти тисяч пятьсот, дуже зрадівши появою Бога.

А скінчивши битву і з радістю повертаючись, довідалися, що Ніканор впав зі зброєю.

Як був крик і замішання вони поблагословили Сильного батьківським голосом.

І приказав той, що оборонець кожного тіла і душі, що над громадянами, той, що впродовж життя зберіг любов до співітчизників, відрубавши в Никанора голову і руку з раменом, щоб принести до Єрусалиму.

А прийшовши туди і прикликавши співвітчизників і священиків, і поставивши перед жертівником, послав по тих, що в твердині.

І показавши голову препоганого Ніканора і хульну руку, яку він простягнув проти святого дому Вседержителя і вихвалявся,

і відрізавши язик безбожного Никанора сказав подробити на часті для птахів, а винагороду за безумство повісити перед храмом.

Всі до неба поблагословили славного Господа, кажучи: Благословенний Той, що зберіг чистим своє місце.

А голову Ніканора він повісив на твердині, для всіх явний і ясний знак господньої помочі.

Всі спільним рішенням постановили ніколи не пропустити без святкування цей день, а мати празник в тринадцятім (дні) дванадцятого місяця, що сирійською мовою називається адар, один день перед Мардохеєвим днем.

Отже як так відбулося те, що відноситься до Никанора, і від тих часів місто було вдержане євреями, і тут я закінчу слово.

І якщо гарно, належно викладено, і я сам це бажав. Якщо ж негарно і виміряно, це мені було доступне.

Бо так як пити саме вино а також і знову воду противне. А так як вино змішене з водою миле і приємне, дає ласку, так і прикраса слова веселить слух тих, що слухають твір. Тут же хай буде кінець.

Російський синодальний переклад

Когда узнал Никанор, что бывшие с Иудою находятся в стране Самарийской, то думал совершенно безнаказанно напасть на них в день покоя.

Когда же поневоле сопровождавшие его Иудеи говорили: "не губи их так жестоко и бесчеловечно, воздай честь дню, освященному Всевидящим";

тогда этот нечестивец спросил: "неужели есть Владыка на небе, повелевший праздновать день субботний?"

И когда они отвечали: "есть живый Господь, Владыка небесный, повелевший чтить седьмый день",

то он сказал: "а я - господин на земле, повелевающий взять оружие и исполнять царскую службу". Впрочем он не успел совершить своего умысла.

Превозносясь с великою гордостью, Никанор думал одержать всеобщую победу над бывшими с Иудою.

Маккавей же не переставал надеяться с полною уверенностью, что получит заступление от Господа.

Он убеждал бывших с ним не страшиться нашествия язычников, но, воспоминая прежде бывшие опыты небесной помощи, и ныне ожидать себе победы и помощи от Вседержителя.

Утешая их обетованиями закона и пророков, припоминая им подвиги, совершенные ими самими, он одушевил их мужеством.

Возбуждая дух их, он убеждал их, указывая притом на вероломство язычников и нарушение ими клятв.

Вооружил же он каждого не столько крепкими щитами и копьями, сколько убедительными добрыми речами, и притом всех обрадовал рассказом о достойном вероятия сновидении.

Видение же его было такое: он видел Онию, бывшего первосвященника, мужа честного и доброго, почтенного видом, кроткого нравом, приятного в речах, издетства ревностно усвоившего все, что касалось добродетели, - видел, что он, простирая руки, молится за весь народ Иудейский.

Потом явился другой муж, украшенный сединами и славою, окруженный дивным и необычайным величием.

И сказал Ония: это братолюбец, который много молится о народе и святом городе, Иеремия, пророк Божий.

Тогда Иеремия, простерши правую руку, дал Иуде золотой меч и, подавая его, сказал:

возьми этот святый меч, дар от Бога, которым ты сокрушишь врагов.

Утешенные столь добрыми речами Иуды, которые могли возбуждать к мужеству и укреплять сердца юных, Иудеи решились не располагаться станом, а отважно напасть и, с полным мужеством вступив в бой, решить дело, ибо город и святыня и храм находились в опасности.

Борьба за жен и детей, братьев и родных казалась им делом менее важным; величайшее и преимущественное опасение было за святый храм.

Для тех, которые остались в городе, также немало было беспокойства, ибо они тревожились о сражении, имеющем быть в поле.

Итак, когда все ожидали, что наступает решение дела, когда враги уже соединились и войско было поставлено в строй, слоны размещены в надлежащих местах и конница расположена по сторонам, -

Маккавей, видя наступление многочисленного войска, пестроту приготовленного оружия и свирепость зверей, простер руки к небу и призывал Господа, творящего чудеса и всевидящего, зная, что не оружием одерживается победа, но Сам Он, как Ему угодно, дарует победу достойным.

В молитве своей он так говорил: Ты, Господи, при Езекии, царе Иудейском, послал Ангела, - и он поразил из полка Сеннахиримова сто восемьдесят пять тысяч.

И ныне, Господи небес, пошли доброго Ангела пред нами на страх и трепет врагам.

Силою мышцы Твоей да будут поражены пришедшие с хулением на святый народ Твой. Сим он кончил.

Бывшие с Никанором шли со звуком труб и криками,

а находившиеся с Иудою с призыванием и молитвами вступили в сражение с неприятелями.

Руками сражаясь, а сердцами молясь Богу, они избили не менее тридцати пяти тысяч, весьма обрадованные видимою помощью Божиею.

Окончив дело и радостно возвращаясь, они узнали, что Никанор пал в своем всеоружии.

Когда шум и крик утихли, они восхвалили Господа на отечественном языке.

Тогда Иуда, первоподвижник за сограждан и телом и душею, и лучшие лета свои сохранивший для одноплеменников, дал приказание, чтобы отсекли голову Никанора и руку с плечом и несли в Иерусалим.

Придя туда, он созвал одноплеменников и поставил пред жертвенником священников, призвал и тех, которые находились в крепости,

и, показав голову скверного Никанора и руку злохульника, которую он простирал на святый дом Вседержителя и превозносился,

приказал вырезать язык у нечестивого Никанора и, раздробив его, разбросать птицам, руку же безумца повесить против храма.

Тогда все, обращаясь к небу, прославляли явившего помощь Господа, и говорили: благословен Сохранивший неоскверненным место Свое!

Голову же Никанора повесил он на крепости в видимое для всех и ясное знамение помощи Господней.

И все общим приговором определили: никогда не оставлять без торжества день сей, чтить же празднеством тринадцатый день двенадцатого месяца, называемого на Сирском языке Адаром, за день до дня Мардохеева.

Так окончилось дело с Никанором; и как с того времени город остался во власти Евреев, то я и кончу здесь мое слово.

Если я изложил его хорошо и удовлетворительно, то я сего и желал; если же слабо и посредственно, то я сделал то, что было по силам моим.

Неприятно пить особо вино и тотчас же особо воду, между тем вино, смешанное с водою, сладко и доставляет удовольствие; так и состав сочинения приятно занимает слух читателя при соразмерности. Здесь да будет конец.