6

Переклади Біблії

Переклад Хоменка

Цар Антіох, проходивши через горішні краї, почув, що в Персії є Елімаїс, місто, славне багатством, сріблом та золотом,

а в ньому храм вельми багатий, де були золоті панцері, щити та зброя, що там залишив був Олександер, син Филипа, цар македонський, що першим царював над греками.

Антіох прибув і намагався захопити місто й пограбувати його, але не міг бо ті, що були в місті, довідалися про його намір

та оружно виступили проти нього, так, що він, дуже прибитий, утік звідси геть, і повернувся у Вавилон.

Коли ж він був ще в Персії, сповістили його, що війська, які пішли були в Юдею - розбиті,

а Лісій, який був із сильним військом, двигнувся вперед, та мусів був утікати від юдеїв, що скріпилися завдяки зброї, силі та здобичі вельми великій, яку взяли від розбитих військ.

Юдеї повалили мерзоту, що її Антіох спорудив був на жертовнику в Єрусалимі, і храм, як перше, обвели високими мурами разом з Бетсуром, його містом.

І сталось, коли почув цар про все те, стривожився, почав вельми хвилюватись, упав на ліжко й захворів з горя, бо не так сталось, як йому бажалось.

Довго пробув він там, бо на нього все находив великий смуток, і він гадав, що має вмерти.

Скликав усіх своїх друзів і сказав їм: «Сон зник з моїх очей, від смутку мліє серце,

і сказав я у серці своїм: Яка печаль, який великий смуток найшов тепер на мене, - я, що був такий добрий та всіма люблений, коли був потужний,

тепер пригадую собі те зло, що заподіяв у Єрусалимі, коли забрав був увесь золотий та срібний посуд, що знаходився у ньому, та коли наказав був без причини винищити мешканців Юдеї.

Знаю, що через те спіткало мене лихо, й ось я гину у великім смутку на чужині.»

Прикликав він Филипа, одного з своїх друзів, і настановив його над усім своїм царством,

давши йому вінець свій, одежу й перстень, щоб він опікувався Антіохом, його сином, і приготував його до царства.

Цар Антіох помер там 149 року.

Лісій, довідавшись про смерть царя, настановив царем Антіоха, його сина, якого виховав був змалку, і назвав його Евпатором.

Ті, що були у твердині, оточили Ізраїля з усіх боків у храмі й усякими способами старались чинити йому зло й підтримувати поган.

Юда вирішив вигубити їх, тож скликав увесь народ свій, щоб їх обложити.

І зібрались юдеї, і 150 року обложили кріпость насипами й таранами.

Та дехто прорвався з облоги, і до них пристали деякі з перевертнів з-поміж Ізраїля,

а, прибувши до царя, сказали: «Коли ти вже вчиниш розправу і помстишся за братів наших?

Ми добровільно взяли служити батькові твоєму, жити за його наказами і бути слухняними супроти його розпорядків,

і через те земляки наші обложили кріпость, відсахнулись від нас, ба навіть повбивали тих із нас, що їм потрапили до рук, а наші маєтки розграбували.

І то не тільки на нас простягнули руку, але й на всі краї сусідні.

Ось бо й нині обложили вони кріпость у Єрусалимі, щоб її здобути; укріпили храм і Бетсур,

і як ти їх не випередиш прудко, то вони ще гіршого, ніж це, накоять, і ти не зможеш тоді спинити їх.»

Розгнівавсь цар, коли вчув те, і зібрав усіх своїх друзів, вождів свого війська і начальників кінноти.

. І з других царств і з островів, що на морі, прибули теж до нього наймані війська,

і було число військ його 100 000 піхоти, 20 000 кінноти і 32 вишколені до війни слони.

Пройшли вони крізь Ідумею, отаборились біля Бетсуру і, спорудивши знаряддя, воювали чимало днів. А ті, прорвавши облогу, спалили те знаряддя й воювали мужньо.

Тоді Юда відступив від твердині й отаборився біля Бетзахарії навпроти царського табору.

Цар, уставши рано-вранці, двигнув своє військо швидко по дорозі до Бетзахарії, де вишикувались до бою війська й засурмили.

Перед слонами вояки поставили виноградний та шовковичний сік, щоб їх під'юдити до бою.

Тварин було розділено поміж рядами: до кожного слона було приставлено 1000 чоловік у броні сітчастій, з бронзовими шоломами на головах; до того 500 добірних їздців були приділені до кожної тварини.

Ці їздці випереджали кожен рух тварини: куди б вона не йшла, вони йшли разом з нею, і від неї не відставали.

На кожнім слоні була для захисту укріплена дерев'яна башта, прив'язана до нього поясами, а в кожній башті чотири вояки, що з неї билися, і його погонич - індієць.

Решту ж їздців розставив цар на однім і на другім крилі війська, щоб настрахати ворога й захистити ряди.

Коли ж сонце слало промені на золоті та бронзові щити, гори від них блищали й, неначе світичі, палали світлом.

Частина царського війська розсипалась по високих горах, частина ж по рівнині; усі посувалися спокійно і в порядку.

Усіх, хто чули гомін такого численного війська та його походу, і гуркіт зброї, проймав страх, бо військо було вельми велике й сильне.

Юда та його військо наблизились до місця битви, і полягло з царського війська 600 чоловік.

Єлеазар, що звався Аваран, побачив одну з тварин, яка була прибрана у царський панцер та перевищувала усіх інших, тож думав, що на ній був цар,

і, щоб спасти народ свій і придбати собі вічне ім'я, пожертвував самим собою.

Він сміло кинувся через ряди на неї і, мордуючи направо й наліво так, що ворог розділивсь перед ним сюди й туди,

підкравсь під слона, вдарив його мечем з-під споду й забив його. Слон поваливсь на землю поверх нього, і Єлеазар сконав там.

Юдеї, довідавшись про силу царства й запал царського війська, відступили.

Царські війська двигнулися назустріч юдеям у Єрусалимі, і цар отаборився проти Юдеї навпроти гори Сіону,

уклавши мир з мешканцями Бетсуру, що вийшли з міста, бо не мали харчів, щоб витримати облогу, - рік бо той був суботній.

Цар зайняв Бетсур і поставив там залогу, щоб його охороняти.

Він довго стояв табором перед храмом і поставив там тарани, машини, вогнеметалки, каменеметалки й скорпіони, щоб кидати з них стріли, а також і пращі.

Ті, що були в облозі, теж виставили машини проти машин, і війна затягнулась довго,

але харчів не було по засіках, бо то був сьомий рік, і втікачі, що врятувались від поган у Юдею, поїли те, що лишилося від запасів.

Мало мужів зосталось у храмі, бо голод наліг сильно, й інші порозбігались, кожен до себе додому.

Тим часом Лісій почув, що Филип, якого цар Антіох, ще за життя, настановив був виховувати свого сина Антіоха та приготувати його до царства,

повернувся з Персії і Мідії, разом з військами, які були пішли з царем, і намагається захопити владу.

От і вирішив він двигнутися чимдуж, тож і сказав цареві, начальникам війська й воякам: «Щодня нас меншає, харчів у нас мало, і місце, що облягаємо, укріплене добре, а тут ще й державні справи на нас налягають.

Подаймо оцим людям праву руку й укладімо мир із ними, а й з усім їхнім народом.

Даймо їм змогу жити за їхніми законами, як то було раніше, бо то з-за своїх звичаїв, які ми були скасували, скипіли вони гнівом і наробили цього всього.»

Сподобалося це слово цареві й начальникам, і він послав послів, щоб укласти мир з юдеями, і вони прийняли.

Цар і начальники заприсяглися, і щойно тоді юдеї вийщли з твердині.

Тоді цар увійшов на Сіон-гору і, розглянувши укріплене місце, зламав присягу, якою був поклявся, і велів зруйнувати мури навколо.

Потім рушив чимдуж і вернувся в Антіохію, де знайшов Филипа, що панував над містом але він вирушив на нього війною і зайняв місто силою.

Переклад Огієнка

-

-

Переклад Куліша

-

-

Переклад УБТ Турконяка

І цар Антіох проходив горішні країни і почув, що в Елумаї в Персіді є місто славне багацтвом, сріблом і золотом.

І храм, що в ньому, дуже багатий, і там золоті занавіси і броня і зброя, які там оставив Александер син Филипа, Македонський цар, який першим царював між елленами.

І він прийшов і старався взяти місто і його ограбити, і не зміг, бо відомим стало слово тим, що з міста,

і вони повстали проти нього на війну, і він втік звідти і пішов з великим смутком, щоб повернутися до Вавилону.

І хтось прийшов до Персіди сповіщаючи йому, що втекли табори, які пішли до землі Юди,

і, що Лисія пішов перше з кріпкою силою і був прогнаний з перед їхнього лиця, і вони здобули зброю і силу і великі здобичі, які взяли з таборів, які вибили,

і знищили гидоту, яку він збудував на жертівнику, що в Єрусалимі, і святиню, так як передше, окружили високими мурами і його місто Ветсуран.

І сталося, що як цар почув ці слова, він перелякався і був дуже зрушений і впав на ліжко, і впав в хворобу зі смутку, бо не сталося йому так, як він задумував.

І був там днів багато, бо відновився в ньому великий смуток, і він думав що вмирає.

І він скликав всіх своїх друзів і сказав до них: Відходить сон від моїх очей, і я підупав серцем від журби,

і я сказав в моїм серці: До якого болю я прийшов і великого забурення, в якому я тепер є. Бо добрим і улюбленим я був у моїй владі.

Тепер же згадую зло, яке я зробив в Єрусалимі і я забрав ввесь сріблий і золотий посуд, що в ньому і я даремно післав вигубити тих, що жили в Юди.

Я пізнав, що через це на мене найшло це зло. І ось я гину від великого смутку в чужій землі.

І він покликав Филипа одного з своїх друзів і наставив його над всім своїм царством.

І дав йому діядиму і свою одіж і перстень, щоб провадити Антіохом його сином і виховати його на царство.

І Антіох цар помер там в сто сорок девятому році.

І Лусія довідався, що цар помер, і поставив на царювання замість нього його сина Антіоха молодшого, якого вигодував, і назвав його імя Евпатор.

І ті, що в замку, замкнули Ізраїль довкруги святого і постійно шукали зла і скріплення поган.

І Юда задумав їх вигубити і скликав ввесь нарід, щоб їх окружити.

І зібралися разом і обложили її сто пятдесятого року і він зробив стояки для стріл і машини.

І вийшли з них з окруження, і пристали до них деякі з безбожних з Ізраїля,

і пішли до царя і сказали: Доки не зробиш суд і не пімстиш наших братів?

Ми зволили служити твому батькові і йти за тим, що ним сказане, і йти за його приписами.

І його (кріпость) окружили сини нашого народу і через це відчужувалися від нас. Лише тих з нас, яких знаходили, вбивали, і наше насліддя розсипалося.

І не тільки на нас простягнули руку, але і на усі наші околиці.

І ось сьогодні обсіли твердиню в Єрусалимі, щоб її взяти. І вони скріпили святилище і Ветсуру.

І якщо швидко їх не випередиш, вони зроблять більше від цього, і не зможеш ними володіти.

І цар розгнівався, коли почув, і зібрав всіх своїх друзів, володарів його сили і тих, що над кіньми.

І з інших царств і від морських островів прийшли до нього сили найманців.

І число його сил було сто тисяч піших і двадцять тисяч кінноти і тридцять два слоні, що знають бій.

І прийшли крізь Ідумею і отаборилися проти Ветсури і воювали багато днів і зробили машини. І ті вийшли і спалили їх огнем і воювали мужно.

І Юда відійшов від твердині і прийшов до Ветзахарії напроти табору царя.

І цар встав вранці і підняв табір, щоб пігнати їх дорогою Ветзахарії, і підготовили сили до війни і затрубили трубами.

І слонам показали кров винограду і шовковиці, щоб їх поставити до війни.

І поділили звірів на загони і приставили кожному слоневі тисячу чоловік з сітчастими бронями, і мідяними шоломами на їхніх головах, і пятьсот вибраних коней приставлених до кожного звіра.

Ці раніше були де лиш був звір, і куди лиш він ішов вони йшли разом, не відступали від нього.

І на них сильні деревяні вежі, що охороняли на кожному звіреві, привязані до нього приладом, і на кожному чотири чоловіки сили, що воювали на них і його індієць.

І він поставив іншу кінноту звідси і звідти на дві часті табору, яким давали знаки, і які охороняли загони.

А як засяяло сонце на золоті і сріблі щити, від них засяяли гори і засвітилися наче огняні лампади.

І якась часть царського табору була розсташована на високих горах і деяка на нижніх. І вони ішли впевнено і впорядковано.

І тряслися всі, що чули голос їхнього множества і множества ходу і звук зброї. Бо табір був дуже великий і сильний.

І приблизився Юда і його табір, щоб стати до бою, і впало з царського табору шістьсот чоловік.

І побачив Елеазар Аваран одного зі звірів зодягненого в царську зброю, і він був вищий від всякого звіра, і (йому) здавалося, що в ньому є цар.

І він віддав себе, щоб спасати свій нарід і собі зробити вічне імя.

І він відважно побіг до нього посеред загону і вбивав з права і з ліва, і відділювалися від нього сюди і туди.

І він поліз під слоня і поклався під ним і забив його, і той впав на землю на нього, і він там помер.

І вони побачили царську силу і напад сил і звернули від них.

А ті, що з царського табору, вийшли їм на зустріч до Єрусалиму, і цар прийшов до Юдеї і до гори Сіона.

І зробив мир з тими, що з Ветсурона, і вони вийшли з міста, бо там не було для них поживи, щоб в ньому замкнутися, бо була субота для землі.

І цар взяв Ветсуру і настановив там загін, щоб її стерегти.

І він отаборився проти святині багато днів і поставив там стояки на стріли і машини і огнеметалки і каменометалки і знаряддя, щоб кидати стріли, і пращі.

І зробили і ті машини проти їхніх машин і воювали багато днів.

Їжі ж не було в посуді, томущо був сьомий рік, і ті, що спасалися в Юдеї від народів, спожили останки предложення.

І осталося в святих мало чоловік, бо ними заволодів голод, і вони були розсіяні кожний на своє місце.

І Лусія почув, що Филип, якого настановив цар Антіох ще як він жив, щоб вигодувати його сина Антіоха, щоб він царював,

повернувся з Персіди і Мидії, і з ним сили, які пішли з царем, і що шукає перебрати справи.

І він поспішився і дав знак відійти і сказав до царя і володарів сили і мужів: Ми послабли кожного дня, і їжі в нас мало, і місце де ми отаборені сильне, і перед нами лежить те, що (відноситься до) царства.

Отже тепер даймо правиці цим людям і зробимо з ними мир і з кожним їхнім народом

і постановимо їм, щоб вони ходили за їхніми законами, так як передше. Бо через їхні закони, які ми знищили, вони розлютилися і зробили це все.

І вгодило слово перед царем і володарями, і він післав до них зробити мир, і вони прийняли.

І поклявся їм цар і володарі. За цим вони вийшли з твердині.

І цар ввійшов до гори Сіон і побачив твердиню місця і відрікся клятви, якою поклявся, і наказав знищити мур довкруги.

І відійшов з поспіхом і повернувся до Антіохії і знайшов Филипа, що панував містом, і воював проти нього і взяв місто силою.

Російський синодальний переклад

Между тем царь Антиох, проходя верхние области, услышал, что есть в Персии город Елимаис, славящийся богатством, серебром и золотом,

и в нем - храм, весьма богатый, и есть там золотые покровы, брони и оружия, которые оставил там Александр, сын Филиппа, царь Македонский, - первый, воцарившийся над Еллинами.

И он пришел и старался взять этот город и ограбить его, но не мог, потому что намерение его стало известно жителям города.

Они поднялись против него войною, и он обратился в бегство и ушел оттуда с великою скорбью, чтобы отправиться в Вавилон.

Тогда пришел некто к нему в Персию с известием, что ополчения, ходившие в землю Иуды, обращены в бегство,

что Лисий ходил с сильным войском впереди всех, но был поражен Иудеями, и они усилились и оружием, и войском, и многими добычами, которые взяли от пораженных ими войск,

и что они разрушили мерзость, которую он воздвиг над жертвенником в Иерусалиме, а святилище по-прежнему обнесли высокими стенами, также и Вефсуру, город его.

Когда царь услышал слова сии, сильно испугался и встревожился, упал на постель и впал в изнеможение от печали, что не сбылось так, как он желал.

И много дней пробыл он там, ибо возобновлялась в нем сильная печаль; он думал, что умирает.

И созвал он всех друзей своих и сказал им: удалился сон от глаз моих, и я изнемог сердцем от печали.

И сказал я в сердце моем: до какой скорби дошел я и до какого великого смущения, в котором нахожусь теперь! А был я полезен и любим во владычестве моем.

Теперь же я воспоминаю о тех злодеяниях, которые я совершил в Иерусалиме, и как взял все находившиеся в нем золотые и серебряные сосуды и посылал истреблять обитающих в Иудее напрасно.

Теперь я познаю, что за это постигли меня эти беды, - и вот, я погибаю от великой печали в чужой земле.

И призвал он Филиппа, одного из друзей своих, и поставил его правителем над всем царством своим;

и дал ему венец и царскую одежду свою и перстень, чтобы он руководил Антиоха, сына его, и воспитывал его для царствования.

И умер царь Антиох в сто сорок девятом году.

Когда Лисий узнал, что царь умер, то поставил вместо него на царство сына его, Антиоха, которого воспитывал в юности его, и назвал его именем Евпатора.

Между тем находившиеся в крепости теснили Израиля вокруг святилища и всегда старались делать ему зло, а язычникам служить опорою;

тогда Иуда решил выгнать их и созвал весь народ, чтобы осадить их.

Все собрались и осадили их в сто пятидесятом году, и устроил он против них стрелометательные орудия и машины.

Но некоторые из осажденных вышли , и к ним пристали некоторые из нечестивых Израильтян;

и пошли они к царю и сказали: доколе ты не сделаешь суда и не отмстишь за братьев наших?

Мы согласились служить отцу твоему и ходить по заповедям его и следовать повелениям его;

а сыны народа нашего осадили крепость и за то чуждаются нас, и кого из нас находят, умерщвляют, и имущества наши расхищают,

и не на нас только простерли они руку, но и на все пределы наши.

И вот, теперь осадили они крепость в Иерусалиме, чтобы овладеть ею, а святилище и Вефсуру укрепили.

Если ты не поспешишь предупредить их, то они сделают больше этого, и тогда ты не в силах будешь удержать их.

Услышав это, царь разгневался и собрал всех друзей своих и начальников войска своего и начальников конницы;

пришли к нему и из других царств и с морских островов войска наемные,

так что число войск его было: сто тысяч пеших, двадцать тысяч всадников и тридцать два слона, приученных к войне.

И прошли они через Идумею и расположились станом против Вефсуры, и сражались много дней и устроили машины; но те сделали вылазку и сожгли их огнем и сразились мужественно.

После сего Иуда отступил от крепости и расположился станом в Вефсахаре против стана царского.

Царь же, встав рано утром, поспешно отправился с войском своим по дороге к Вефсахаре, и приготовились войска к сражению и затрубили трубами.

Слонам показывали кровь винограда и тутовых ягод, чтобы возбудить их к битве,

и разделили этих животных на отряды и приставили к каждому слону по тысяче мужей в железных кольчугах и с медными шлемами на головах, сверх того по пятисот отборных всадников назначено было к каждому слону.

Они становились заблаговременно там, где был слон, и куда он шел, шли и они вместе, не отставая от него.

Притом на них были крепкие деревянные башни, покрывавшие каждого слона, укрепленные на них помочами, и в каждой из них по тридцати по два сильных мужей, которые сражались на них, и при слоне Индиец его.

Остальных же всадников расставили здесь и там - на двух сторонах ополчения, чтобы подавать знаки и подкреплять в тесных местах.

Когда солнце блеснуло на золотых и медных щитах, то заблистали от них горы и светились, как огненные светильники.

Одна часть царского войска протянута была по высоким горам, а другие - по низменным местам; и шли они твердо и стройно.

И смутились все, слышавшие шум множества их и шествие такого полчища и стук оружий, ибо войско было весьма великое и сильное.

И вступил Иуда и войско его в сражение, - и пали из ополчения царского шестьсот мужей.

Тогда Елеазар, сын Саварана, увидел, что один из слонов покрыт бронею царскою и превосходил всех, и казалось, что на нем был царь, -

и он предал себя, чтобы спасти народ свой и приобрести себе вечное имя;

и смело побежал к нему в средину отряда, поражая направо и налево, и расступались от него и в ту, и в другую сторону;

и подбежал он под того слона, лег под него и убил его, и пал на него слон на землю, и он умер там.

Но, увидев силу царского ополчения и стремительность войск, Иудеи уклонились от них.

Царские же войска пошли против них на Иерусалим: царь направил войска на Иудею и на гору Сион.

И заключил он мир с бывшими в Вефсуре, которые вышли из города, ибо не было у них продовольствия, чтобы держаться в нем в осаде, потому что был субботний год на земле.

И овладел царь Вефсурою и оставил в ней стражу, чтобы стеречь ее.

Потом много дней осаждал святилище, и поставил там стрелометательные орудия и машины, и огнеметательные, и камнеметательные, и копьеметательные, чтобы бросать стрелы и камни.

Но и Иудеи устроили машины против их машин и сражались много дней;

съестных же припасов недостало в хранилищах, потому что был седьмой год, и искавшие в Иудее безопасности от язычников издержали остатки запасов;

и осталось при святилище немного мужей, ибо одолел их голод, и разошлись каждый в свое место.

Услышал Лисий, что Филипп, которому царь Антиох еще при жизни поручил воспитывать сына своего, Антиоха, для царствования,

возвратился из Персии и Мидии и с ним - ходившие с царем войска, и что он домогается принять на себя дела царства.

Почему поспешно пошел и сказал царю, начальникам войска и вельможам: мы каждый день терпим недостаток и продовольствия у нас мало, а место, осаждаемое нами, - крепко, между тем лежит на нас попечение о царстве.

Итак подадим правую руку этим людям и заключим с ними мир и со всем народом их,

и предоставим им поступать по законам их, как прежде; ибо за свои законы, которые мы отменили, они раздражились и сделали все это.

И угодно было это слово царю и начальникам, - и послал он к ним, чтобы заключить мир, что они и приняли;

и клялся им царь и начальники. После сего они вышли из крепости.

И взошел царь на гору Сион и, осмотрев укрепленные места, пренебрег клятвою, которою клялся, и велел разорить стены кругом.

Потом поспешно отправился и, возвратившись в Антиохию, он нашел, что Филипп владеет городом, вступил с ним в сражение и силою взял город.