9

Переклади Біблії

Переклад Хоменка

Перший завіт мав також свої установи щодо служби і святиню земну.

Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься «Святе».

За другою ж завісою був намет, званий «Святе Святих»,

із золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, цілковито покритий золотом; в ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту.

А зверху над ним херувими слави, що крильми отінювали віко. Але про це не час тепер говорити докладно.

І при такому влаштуванні всього цього в перший намет увіходять завжди священики, виконуючи служби,

в другий - раз на рік - лиш архиєрей, і то не без крови, що її він приносить за свої і людські провини.

Цим Святий Дух показує, що дорога у святиню ще не відкрита, доки стоїть перший намет.

Це образ теперішнього часу, коли приносяться дари і жертви, які не можуть у сумлінні зробити досконалим того, хто служить.

Це лиш тілесні установи щодо страв, напоїв та різних обмивань, установлені до часу їх виправлення.

Христос же, з'явившись як архиєрей майбутніх благ, через більший і досконаліший намет, що зроблений не людською рукою, тобто не земної будови, -

і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю, - увійшов, раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення.

Бо коли кров волів і козлів та попіл із телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла,

то скільки більше кров Христа, - який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, - очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому!

Власне тому він і є посередник нового завіту, щоб - після того, як наступила його смерть для відкуплення гріхів першого завіту - вибрані одержали обітницю вічного спадкоємства.

Бо де є заповіт, мусить там наступити смерть заповітника.

Заповіт має силу лиш по смерті, він не варт нічого, поки живе заповітник.

Тому навіть і перший завіт був освячений кров'ю.

Коли Мойсей був проголосив усі заповіді за законом усьому народові, він узяв крови бичків та козлів з водою, червоної вовни та іссопу й покропив саму книгу та ввесь народ,

кажучи: «Це кров завіту, що його Бог установив для вас.»

, Так само й намет і ввесь служебний посуд покропив кров'ю.

Зрештою, за законом, майже все очищується кров'ю, і без кровопролиття відпущення немає.

Тож треба було, щоб тоді, як подоби речей небесних очищувались таким чином, то самі небесні речі - жертвами, багато ліпшими від отих.

Христос бо ввійшов не в рукотворну святиню, яка була подобою правдивої, а в саме небо, щоб тепер з'явитися за нас перед обличчям Божим.

Та й не на те, щоб принести себе самого багато разів у жертву, як входить архиєрей щороку в святиню з не своєю кров'ю;

інакше бо він був би мусів багато разів страждати від заснування світу. Тепер же він раз назавжди з'явився на кінці віків, щоб знищити гріх своєю жертвою.

І як призначено людям раз умерти, потім же суд,

так і Христос лише один раз мав себе принести, щоб узяти на себе гріхи багатьох, а вдруге не заради гріха з'явиться тим, що очікують його на спасіння.

Переклад Огієнка

Мав же і перший заповіт постанови богослужби та світську святиню.

Була бо уряджена перша скинія, яка зветься святиня, а в ній був свічник, і стіл, і жертвенні хліби.

А за другою заслоною скинія, що зветься Святеє Святих.

Мала вона золоту кадильницю й ковчега заповіту, усюди обкутого золотом, а в нім золота посудина з манною, і розцвіле жезло Ааронове та таблиці заповіту.

А над ним херувими слави, що затінювали престола благодаті, про що говорити докладно тепер не потрібно.

При такому ж урядженні до першої скинії входили завжди священики, правлячи служби Богові,

а до другої раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він приносить за себе й за людські провини.

Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія.

Вона образ для часу теперішнього, за якого приносяться дари та жертви, що того не можуть вдосконалити, щодо сумління того, хто служить,

що тільки в потравах та в напоях, та в різних обмиваннях, в уставах тілесних, установлено їх аж до часу направи.

Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення,

і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення.

Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла,

скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!

Тому Він Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, покликані прийняли обітницю вічного спадку.

Бо де заповіт, там має відбутися смерть заповітника,

заповіт бо важливий по мертвих, бо нічого не варт він, як живе заповітник.

Тому й перший заповіт освячений був не без крови:

Коли бо Мойсей сповістив був усі заповіді за Законом усьому народові, він узяв кров козлів та телят із водою й червоною вовною та з ісопом, та й покропив і саму оту книгу, і людей,

проказуючи: Це кров заповіту, що його наказав для вас Бог!

Так само і скинію, і ввесь посуд служебний покропив він кров'ю.

І майже все за Законом кров'ю очищується, а без пролиття крови не має відпущення.

Отож, треба було, щоб образи небесного очищалися цими, а небесне саме кращими від оцих жертвами.

Бо Христос увійшов не в рукотворну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з'явитись тепер перед Божим лицем за нас,

і не тому, щоб часто приносити в жертву Себе, як первосвященик увіходить у святиню кожнорічно із кров'ю чужою,

бо інакше Він мусів би часто страждати ще від закладин світу, а тепер Він з'явився один раз на схилку віків, щоб власною жертвою знищити гріх.

І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд,

так і Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з'явитися тим, хто чекає Його на спасіння.

Переклад Куліша

Мала ж і перва скиня установи служби, і сьвятиню людську.

Споруджено бо перву скиню, а в нїй сьвітильник і стіл і предложеннє хлїбів, котра зветь ся: Сьвята.

За другою ж завісою скиня, що звана: Сьвятая Сьвятих;

мала вона золоту кадильницю і ковчег завіта, окований усюди золотом, а в ньому посудина золота з манною, і жезло Ааронове зацьвівше, і скрижалї завіта,

а над ним херувими слави, отїнюючі ублагальню. Про се не слїд нинї говорити порізно.

Як же се так устроєно, то в перву скиню завсїди входили сьвященики, правлячи служби;

у другу ж раз у рік сам архиєрей, не без крові, котру приносить за себе і за людські провини.

Сим ясує Дух сьвятий, що дорога у сьвятиню ще не явилась, доки перва скиня стоїть.

Котра єсть образ часу настоящого, в котрому приносять ся і дари і жертви, що не можуть звершити по совістї того, хто служить,

а були тілько в їжах і напитках, та у всяких обливаннях і установах тїла, накинуті аж до часу направи.

Христос же, прийшовши яко Архиєрей грядущих благ, із більшою і звершенїщою скинею, нерукотвореною, се єсть не такого будування,

анї з кровю козлиною, нї телячою, а своєю кровю, увійшов раз у сьвятиню, знайшовши вічне відкупленнє.

Бо коли кров волова та козина і попіл з яловицї, окроплюючи осквернених, осьвячує на тїлесну чистоту;

то скілько більше кров Христа, що Духом вічнїм принїс себе непорочного Богу, очистить совість вашу від мертвих дїл, щоб служити Богу живому?

І задля того Він посередник нового завіту, щоб, як станеть ся смерть, на одкупленнє переступів, що (були) у первому завітї, прийняли покликані обітницю вічнього наслїддя.

Де бо єсть завіт, там мусить прийти й смерть завітуючого.

Завіт бо після мертвих має силу: яко ж бо нїчого не стоїть, доки жив завітуючий.

Тим же й первий не був осьвячений без крови.

Як вирік бо Мойсей всяку заповідь по закону всїм людям, то взявши крови телячої та козлиної з водою та червоної вовни та гисопу, покропив і саму книгу і ввесь народ,

глаголючи: "Се кров завіту, котрий завітував вам Бог."

І скиню і ввесь посуд служебний кровю так само покропив.

А мало не все кровю очищаєть ся по закону, і без пролиття крови не буває оставлення (гріхів).

Оце ж треба було, щоб образи небесного сим очищались, саме ж небесне луччими жертвами, нїж сї.

Не в рукотворену бо сьвятиню ввійшов Христос, зроблену взором правдивої, а в саме небо, щоб нинї являтись лицю Божому за нас,

анї щоб много раз приносити себе, яко ж архиєрей входить у сьвятиню по всї роки з чужою кровю;

(а то б треба було Йому много раз страдати від настання сьвіту) а нинї раз у концї віків явив ся на знївеченнє гріха жертвою своєю.

І як призначено людям раз умерти, а потім суд,

так і Христос, один раз принесений, щоб понести гріхи многих, удруге без гріха явить ся ждучим Його на спасеннє.

Переклад УБТ Турконяка

Перший же мав постанови, служби та земну святиню.

Бо спочатку було збудоване шатро, в якому були і свічник, і стіл, і хліби принесення, що називається святим.

За другою ж заслоною - шатро, що зветься святе святих,

що має і золоту кадильницю, і ковчег заповіту, кутий всюди золотом, у якому була золота посудина, що має манну, і палиця Аарона, що розцвіла, і таблиці заповіту.

Над ним же - херувими слави, що затінюють вівтар, про які нині не час говорити докладно.

Згідно з установленням, до першого шатра постійно входили священики, щоб виконувати служби;

до другого - один раз на рік заходив лише архиєрей, - не без крови, яку приносив за себе і за гріхи народу.

Святий Дух засвідчує це, що шлях до святині ще не відкритий, коли ще стоїть перше шатро.

Воно - образ теперішнього часу, в якому приносяться дари й жертви, що не можуть удосконалити сумління того, хто служить,

що тільки в їжі, напоях, різних обмиваннях, оправдання для тіла, - і залишаються аж до часу виправлення.

Христос же прийшов як архиєрей майбутніх благ - з більшим, досконалішим, нерукотворним шатром, тобто нетутешнього творення,

і не з кров'ю цапів і телят, але з власною кров'ю увійшов він один раз до святині та й набув вічного відкуплення.

Бо якщо кров козлів і телят та попіл телиць, коли покроплять, освячує нечистих на очищення тіла, -

то наскільки більше кров Христа, який Святим Духом приніс себе незаплямованим Богові, очистить наше сумління від мертвих діл, щоб ми служили живому Богові.

І тому він є посередником Нового Завіту, щоб через смерть для відкуплення від прогріхів, у першому Завіті, покликані одержали обітницю вічної спадщини.

Бо де заповіт, там має бути смерть заповітника;

адже ж заповіт має силу після мертвих, і не має жодної вартости, коли живе заповітник.

Отож і перший не був освячений без крови.

Адже Мойсей, проголосивши усі заповіді за законом, усім людям узявши кров цапів і телят разом з водою та червоною вовною, з ісопом та й покропив самі ж оті книги, і весь народ,

промовляючи: Це кров заповіту, який заповів вам Бог.

І шатро, і весь посуд для служіння також окропив кров'ю.

І відтоді все за законом очищується кров'ю, і без кровопролиття не буває відпущення.

Отож, треба було, щоб образи небесних отак очищалися, а саме небесне - кращими від цих жертвами.

Бо Христос не ввійшов до рукотворної святині, яка мала вигляд правдивої, але до самого неба, щоб тепер з'явитися перед Божим обличчям за нас.

І не для того, щоб багато разів приносити себе, як ото архиєрей входить до святого щороку з чужою кров'ю, -

інакше треба було б йому багато разів терпіти від створення всесвіту. Тепер же з'явився він один раз наприкінці віків, щоб своєю жертвою знищити гріх.

І так, як установлено людям один раз умерти, а потім суд, -

так і Христос раз приніс себе, щоб узяти гріхи багатьох; вдруге ж з'явиться не задля гріха, тим, що очікують його [з вірою] на спасіння.

Російський синодальний переклад

И первый завет имел постановление о Богослужении и святилище земное:

ибо устроена была скиния первая, в которой был светильник, и трапеза, и предложение хлебов, и которая называется "святое ".

За второю же завесою была скиния, называемая "Святое -святых ",

имевшая золотую кадильницу и обложенный со всех сторон золотом ковчег завета, где были золотой сосуд с манною, жезл Ааронов расцветший и скрижали завета,

а над ним херувимы славы, осеняющие очистилище; о чем не нужно теперь говорить подробно.

При таком устройстве, в первую скинию всегда входят священники совершать Богослужение;

а во вторую - однажды в год один только первосвященник, не без крови, которую приносит за себя и за грехи неведения народа.

Сим Дух Святый показывает, что еще не открыт путь во святилище, доколе стоит прежняя скиния.

Она есть образ настоящего времени, в которое приносятся дары и жертвы, не могущие сделать в совести совершенным приносящего,

и которые с яствами и питиями, и различными омовениями и обрядами, относящимися до плоти, установлены были только до времени исправления.

Но Христос, Первосвященник будущих благ, придя с большею и совершеннейшею скиниею, нерукотворенною, то есть не такового устроения,

и не с кровью козлов и тельцов, но со Своею Кровию, однажды вошел во святилище и приобрел вечное искупление.

Ибо если кровь тельцов и козлов и пепел телицы, через окропление, освящает оскверненных, дабы чисто было тело,

то кольми паче Кровь Христа, Который Духом Святым принес Себя непорочного Богу, очистит совесть нашу от мертвых дел, для служения Богу живому и истинному!

И потому Он есть ходатай нового завета, дабы вследствие смерти Его, бывшей для искупления от преступлений, сделанных в первом завете, призванные к вечному наследию получили обетованное.

Ибо, где завещание, там необходимо, чтобы последовала смерть завещателя,

потому что завещание действительно после умерших: оно не имеет силы, когда завещатель жив.

Почему и первый завет был утвержден не без крови.

Ибо Моисей, произнеся все заповеди по закону перед всем народом, взял кровь тельцов и козлов с водою и шерстью червленою и иссопом, и окропил как самую книгу, так и весь народ,

говоря: это кровь завета, который заповедал вам Бог.

Также окропил кровью и скинию и все сосуды Богослужебные.

Да и все почти по закону очищается кровью, и без пролития крови не бывает прощения.

Итак образы небесного должны были очищаться сими, самое же небесное лучшими сих жертвами.

Ибо Христос вошел не в рукотворенное святилище, по образу истинного устроенное, но в самое небо, чтобы предстать ныне за нас пред лице Божие,

и не для того, чтобы многократно приносить Себя, как первосвященник входит во святилище каждогодно с чужою кровью;

иначе надлежало бы Ему многократно страдать от начала мира; Он же однажды, к концу веков, явился для уничтожения греха жертвою Своею.

И как человекам положено однажды умереть, а потом суд,

так и Христос, однажды принеся Себя в жертву, чтобы подъять грехи многих, во второй раз явится не для очищения греха, а для ожидающих Его во спасение.