27

Переклади Біблії

Переклад Хоменка

Коли було вирішено, що маємо відплисти в Італію, Павла і деяких інших в'язнів передали сотникові Августової когорти, що звався Юлій.

Сівши на адрамітський корабель, який мав плисти попри міста азійські, ми вирушили. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.

На другий день ми пристали до Сидону. Юлій обходився з Павлом по-людяному і дозволив йому навідатися до друзів і користуватися їхньою допомогою.

Відчаливши звідти, ми пливли попри Кіпр, бо вітри були противні,

і, перепливши море, що омиває Кілікію та Памфілію, причалили в Мирах Лікійських.

Там же сотник знайшов олександрійський корабель, що плив в Італію, і посадив нас на нього.

Багато днів пливли ми поволі й насилу прибули до Кніду; коли ж вітер не допустив нас причалити, ми попливли попри Кріт коло Салмони.

А пливучи з трудом попри неї, прибули до одного місця, що зветься Гарна Пристань, біля якої було місто Ласея.

А як проминуло досить часу, і плавба вже стала небезпечною, бо й піст минув вже, Павло попереджав,

кажучи їм: «Я бачу, мужі, що плавання не обійдеться без шкоди й великої втрати не лише для вантажу та корабля, але й для нашого життя.»

Та сотник більше довіряв керманичеві і власникові судна, ніж словам Павла.

Через те ж, що пристань не була вигідна на зимівлю, більшість була тієї думки, щоб вирушити звідти і, якщо можна, дістатися до Фініки, пристані крітської, що звернена на південний захід і на північний захід і перезимувати.

Якже подув легенький вітрець із полудня, вони, гадаючи, що здійснять свою думку, підняли котву і попливли близько попри Кріт.

Та незабаром зірвався буревій, що зветься Евракілон.

Ухопило корабель так, що він не міг іти проти вітру; ми пустилися навмання, і нас несло.

Підпливши під якийсь маленький острів, що звався Клавда, нам ледве вдалося опанувати човен;

ми витягли його і вжили допоміжних заходів, обв'язуючи корабель. А боячися, щоб не попасти на Сирту, спустили вітрило, і так нас несло.

Наступного дня, через те, що буря сильно кидала нас, почали ми викидати вантаж,

а на третій - моряки власними руками повикидали знадіб'я корабельне в море.

А що ні сонця, ані зір не було видно вже кілька днів, та й буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок.

Коли люди довго не їли, тоді Павло встав серед них і мовив: «Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Кріту; так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди.

А й тепер закликаю вас: Бадьортеся, ніхто бо з вас життя не втратить, лиш корабель (пропаде).

Цієї ночі бо з'явився мені ангел Бога, якому я належу і якому служу,

і сказав: Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з'явитися, тож Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою.

Тому бадьортеся, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було сказано мені.

Ми мусимо натрапити на якийсь острів.»

Чотирнадцята ж ніч настала, як нас кидало по Адрії; та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них;

. тож кинули лот і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море й було п'ятнадцять сажнів.

. Тоді, побоюючися, щоб не наскочити десь на якісь підводні скелі, ми кинули чотири котви з корми і вичікували, щоб настав день.

А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, вдаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля,

Павло сказав до сотника і вояків: «Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не можете спастися.»

Тоді вояки відтяли линви човна, тож він упав.

А як мало дніти, Павло запрошував усіх щось з'їсти: «Оце сьогодні, - казав, - чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого.

Тому, прошу вас щось з'їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу із голови не втратить.»

Сказавши це, взяв хліб, подякував перед усіма Богу і, розламавши, почав їсти.

Тоді всі піднялися на дусі й самі прийняли їжу.

Було ж усього нас на кораблі двісті сімдесят шість душ.

А як наїлися, то заходились полегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море.

Коли настав день, моряки не розпізнали землі; вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, по змозі, причалити кораблем.

Вони відчепили котви й пустили їх у море; одночасно вони розв'язали деменні мотузки і, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег;

а що потрапили на мілину між двома течіями, то корабель застряг. Ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль.

Вояки були тієї думки, щоб в'язнів убити, - аби ніхто з них не втік уплав.

Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу,

а іншим рятуватися хто на дошках, хто на уламках судна. Таким то чином всі на землю врятувалися.

Переклад Огієнка

А коли постановлено, щоб відплинули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'язнених сотникові, Юлієві на ім'я, з полку Августа.

І посідали ми на корабля адрамітського, що пливсти мав біля місць азійських, та й відчалили. Із нами був Арістарх македонець із Солуня.

А другого дня ми пристали в Сидоні. До Павла ж Юлій ставивсь по-людському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.

А вирушивши звідти, припливли ми до Кіпру, бо вітри супротивні були.

Коли ж переплинули море, що біля Кілікії й Памфілії, то ми прибули до Лікійської Міри.

І там сотник знайшов корабля олександрійського, що плинув в Італію, і всадив нас на нього.

І днів багато помалу пливли ми, і насилу насупроти Кніду приплинули, а що вітер нас не допускав, попливли ми додолу на Кріт при Салмоні.

І коли ми насилу минули його, то припливли до одного місця, що зветься Доброю Пристанню, недалеко якого знаходиться місто Ласея.

А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,

говорячи їм: О мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ.

Та сотник довіряв більше стерничому та власникові корабля, ніж тому, що Павло говорив.

А що пристань була на зимівлю невигідна, то більшість давала пораду відплинути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітрам із півдня та з півночі.

А як вітер південний повіяв, то подумали, що бажання вони досягли, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.

Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон.

А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися.

І наїхали ми на один острівець, що Клавдою зветься, і човна насилу затримати змогли.

Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так.

А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись,

а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч.

А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись...

А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди.

А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля.

Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,

та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе.

Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.

І ми мусимо наткнутись на острів якійсь.

А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.

І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від'їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п'ятнадцять.

І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день.

А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,

то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!

Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.

А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.

Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина!

А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.

Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати.

А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість.

І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.

А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем.

Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, та й покерували до берега.

Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз й позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль...

Вояки ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік.

Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів усім тим, хто пливати вміє, щоб скакали та перші на берег виходили,

а інші хто на дошках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!

Переклад Куліша

Як же присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юлию, Августової роти.

І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами.

А другого дня пристали в Сидонї. І обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування.

А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні.

І, перепливши море, що проти Киликиї та Памфилиї, прибули в Мири Ликийські.

А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італию, посадив нас на него.

Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона,

і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей.

Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже й піст минув, то раяв Павел,

кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє.

Сотник же керманичові і властителеві корабля довіряв більш, нїж тому, що сказав Павел.

Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристанї Крицькій, що лежить між вітром полуденнїм і західнїм.

Як же повіяв полуденній вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита.

Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон.

Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, то віддались ми (хвилям) і носило нас.

На остров же якийсь набігши, званий Клавда, на силу здолїли удержати човна,

котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило.

А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар.

А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали.

Як же нї сонце, нї зорі не являлись многі днї, і налягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.

Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди.

А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля.

Явив ся бо менї сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу,

глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усїх тих, що плинуть з тобою.

Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано менї.

Мусимо бо до острова якогось пристати.

Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;

і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять.

І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня.

Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, нїби хочуть кинути якоря з носу,

сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся.

Тодї воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти.

Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогоднї чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нїчого не ївши.

Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови.

Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усїма, і переломивши почав їсти.

Тодї повеселїшали всї, і вони прийняли їжу.

Було ж нас у кораблї всїх двістї сїмдесять і шість душ.

А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море.

Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем.

І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега.

Попавши ж на місце двоєморське, загрузили корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь.

Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втїк.

Сотник же, хотївши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелїв, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю,

а остальнї, - хто на дошках, а хто на чому з корабля. І сталось так, що всї спаслись на землю.

Переклад УБТ Турконяка

Як же вирішено було, що ми маємо відпливти до Італії, передали Павла та деяких інших в'язнів сотникові августовського полку на ім'я Юлій.

Зійшовши на адрамитський корабель, що мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.

Наступного ж дня причалили ми до Сидона. Юлій ставився до Павла по-людському і дозволив піти до друзів, скористатися їхнім піклуванням.

Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо вітри були супротивні.

Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прийшли ми до Мира в Ликії.

І тут сотник, знайшовши александрійський корабель, що плив до Італії, посадив нас на нього.

Повільно пливучи багато днів і насилу допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, перепливли ми повз Кріт коло Салмони.

Ледве ж минаючи край, пристали до якогось місця, що зветься Добра Пристань, близько якого було місто Ласея.

Як же минуло багато часу, і вже плавба стала небезпечною, бо й піст уже минув, Павло радив,

кажучи їм: Мужі, бачу, що плавба не обійдеться без небезпеки і великої втрати не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ.

Та сотник довіряв більше керманичеві і власникові судна, ніж тому, що казав Павло.

Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоб, як можна, дістатися до Финіки, і перезимувати в крітській пристані, неприступній західним вітрам з півдня та з півночі.

А як повіяв південний вітер, то подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Кріту.

Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, що зветься евракилон.

Коли підхопило корабель і він не міг протистояти вітрові, ми понеслися, гнані вітром.

Підпливши до якогось острова, що зветься Кавда, насилу змогли ми втримати корабель,

якого ми витягли і дібрали допоміжних засобів, обв'язуючи корабель. Боячись же, щоб не попасти в Сирт, спустили вітрило і пливли так.

На другий же день, як дуже нас кидала буря, ми почали викидати вантаж,

а третього дня власноруч повикидали корабельне знаряддя.

Оскільки багато днів не з'являлися ні сонце, ні зорі, і буря ж немала налягала, ми цілком втратили надію на порятунок.

А як довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: Треба було, о мужі, слухати мене й не відпливати від Кріту, - і обминули були ці лиха та втрати.

А тепер благаю вас бадьоритись, бо не згине душа жодного з вас, хіба що корабель.

Бо став переді мною цієї ночі ангел Бога, якому я належу і якому служу,

кажучи: Не бійся, Павле. Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, що пливуть з тобою.

Тому бадьорітеся, мужі. Бо вірую Богові, що станеться так, як мені було сказано.

Ми мусимо дійти до якогось острова.

А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріятиці, опівночі здогадалися моряки, що наближаються до якоїсь землі.

І закинувши мірило, знайшли, що було двадцять сажнів; пройшовши ж трохи і знову закинувши, знайшли, що було п'ятнадцять сажнів.

А боячись, щоб якось не натрапити на скелясті місця, вкинули чотири кітви з носа корабля і молилися, щоб настав день.

А коли моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть кітви закинути,

Павло сказав сотникові й воякам: Якщо вони не залишаться в кораблі, ви не зможете врятуватися.

Тоді вояки перерізали мотузи човна і дали йому впасти.

Коли почало розвиднятися, Павло благав усіх прийняти їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день, як ви без їжі чекаєте, лишаєтесь, нічого не ївши.

Тому благаю вас узяти їжу, бо це на ваш рятунок. Жодному з вас волосина з голови не впаде.

Сказавши ж це і взявши хліб, подякував Богові перед усіма і, переломивши, почав їсти.

Тоді підбадьорилися всі і стали їжу приймати.

Було ж нас у кораблі всіх душ двісті сімдесят шість.

Наситившись їжею, полегшили корабель, викидаючи збіжжя в море.

А коли настав день, не пізнали землі, а побачили якусь затоку, що мала пісок, до якого й хотіли, якщо можливо, причалити кораблем.

І піднявши кітви, повкидали в море, заразом розв'язали мотузки в стерна і, піднявши мале вітрило, як подував вітер, попрямували до берега.

Наскочивши ж на мілину, застряг корабель, ніс же запоровся і став нерухомий, а корму розбивала навала хвиль.

Вояки ж радили, щоб в'язнів повбивати, аби ніхто не поплив і не втік.

Сотник же, бажаючи зберегти Павла, стримав їх від того наміру і наказав тим, що можуть плавати, першими скакати й виходити на берег,

а інші - хто на дошках, хто на будь-чому з корабля. І так сталося, що всі врятувалися на землю.

Російський синодальний переклад

Когда решено было плыть нам в Италию, то отдали Павла и некоторых других узников сотнику Августова полка, именем Юлию.

Мы взошли на Адрамитский корабль и отправились, намереваясь плыть около Асийских мест. С нами был Аристарх, Македонянин из Фессалоники.

На другой день пристали к Сидону. Юлий, поступая с Павлом человеколюбиво, позволил ему сходить к друзьям и воспользоваться их усердием.

Отправившись оттуда, мы приплыли в Кипр, по причине противных ветров,

и, переплыв море против Киликии и Памфилии, прибыли в Миры Ликийские.

Там сотник нашел Александрийский корабль, плывущий в Италию, и посадил нас на него.

Медленно плавая многие дни и едва поровнявшись с Книдом, по причине неблагоприятного нам ветра, мы подплыли к Криту при Салмоне.

Пробравшись же с трудом мимо него, прибыли к одному месту, называемому Хорошие Пристани, близ которого был город Ласея.

Но как прошло довольно времени, и плавание было уже опасно, потому что и пост уже прошел, то Павел советовал,

говоря им: мужи! я вижу, что плавание будет с затруднениями и с большим вредом не только для груза и корабля, но и для нашей жизни.

Но сотник более доверял кормчему и начальнику корабля, нежели словам Павла.

А как пристань не была приспособлена к зимовке, то многие давали совет отправиться оттуда, чтобы, если можно, дойти до Финика, пристани Критской, лежащей против юго-западного и северо-западного ветра, и там перезимовать.

Подул южный ветер, и они, подумав, что уже получили желаемое, отправились, и поплыли поблизости Крита.

Но скоро поднялся против него ветер бурный, называемый эвроклидон.

Корабль схватило так, что он не мог противиться ветру, и мы носились, отдавшись волнам.

И, набежав на один островок, называемый Клавдой, мы едва могли удержать лодку.

Подняв ее, стали употреблять пособия и обвязывать корабль; боясь же, чтобы не сесть на мель, спустили парус и таким образом носились.

На другой день, по причине сильного обуревания, начали выбрасывать груз,

а на третий мы своими руками побросали с корабля вещи.

Но как многие дни не видно было ни солнца, ни звезд и продолжалась немалая буря, то наконец исчезала всякая надежда к нашему спасению.

И как долго не ели, то Павел, став посреди них, сказал: мужи! надлежало послушаться меня и не отходить от Крита, чем и избежали бы сих затруднений и вреда.

Теперь же убеждаю вас ободриться, потому что ни одна душа из вас не погибнет, а только корабль.

Ибо Ангел Бога, Которому принадлежу я и Которому служу, явился мне в эту ночь

и сказал: "не бойся, Павел! тебе должно предстать пред кесаря, и вот, Бог даровал тебе всех плывущих с тобою ".

Посему ободритесь, мужи, ибо я верю Богу, что будет так, как мне сказано.

Нам должно быть выброшенными на какой-нибудь остров.

В четырнадцатую ночь, как мы носимы были в Адриатическом море, около полуночи корабельщики стали догадываться, что приближаются к какой-то земле,

и, вымерив глубину, нашли двадцать сажен; потом на небольшом расстоянии, вымерив опять, нашли пятнадцать сажен.

Опасаясь, чтобы не попасть на каменистые места, бросили с кормы четыре якоря, и ожидали дня.

Когда же корабельщики хотели бежать с корабля и спускали на море лодку, делая вид, будто хотят бросить якоря с носа,

Павел сказал сотнику и воинам: если они не останутся на корабле, то вы не можете спастись.

Тогда воины отсекли веревки у лодки, и она упала.

Перед наступлением дня Павел уговаривал всех принять пищу, говоря: сегодня четырнадцатый день, как вы, в ожидании, остаетесь без пищи, не вкушая ничего.

Потому прошу вас принять пищу: это послужит к сохранению вашей жизни; ибо ни у кого из вас не пропадет волос с головы.

Сказав это и взяв хлеб, он возблагодарил Бога перед всеми и, разломив, начал есть.

Тогда все ободрились и также приняли пищу.

Было же всех нас на корабле двести семьдесят шесть душ.

Насытившись же пищею, стали облегчать корабль, выкидывая пшеницу в море.

Когда настал день, земли не узнавали, а усмотрели только некоторый залив, имеющий отлогий берег, к которому и решились, если можно, пристать с кораблем.

И, подняв якоря, пошли по морю и, развязав рули и подняв малый парус по ветру, держали к берегу.

Попали на косу, и корабль сел на мель. Нос увяз и остался недвижим, а корма разбивалась силою волн.

Воины согласились было умертвить узников, чтобы кто-нибудь, выплыв, не убежал.

Но сотник, желая спасти Павла, удержал их от сего намерения, и велел умеющим плавать первым броситься и выйти на землю,

прочим же спасаться кому на досках, а кому на чем-нибудь от корабля; и таким образом все спаслись на землю.