Агриппа ж сказав до Павла: «Дозволяється тобі про себе говорити.» Тоді Павло, простягши руку, розпочав свою оборону.
«Царю Аґриппо! Вважаю себе щасливим, що сьогодні маю виправдатись перед тобою від усього того, в чому юдеї мене винуватять,
- особливо ж тому, що знаєш усі звичаї юдейські та їхні спірні питання. Тому я прошу вислухати мене терпляче.
Моє життя змалку, як воно пройшло між моїм народом і в Єрусалимі, знають усі юдеї.
Вони здавна мене знають, коли б хотіли свідчити, що я жив за найсуворішою сектою нашої віри - фарисеєм.
Та й нині мене судять за надію на обітницю, що була батькам нашим дана Богом;
(обітницю), якої дванадцять поколінь наших, уночі і вдень з витривалістю Богові служивши, надіються осягти. За цю надію, царю, мене юдеї винуватять.
Чому вважається у вас за неймовірне, що Бог воскрешає мертвих?
Справді, і я гадав, що треба мені було багато діяти проти імени Ісуса Назарянина,
- що я і робив у Єрусалимі. Сам я багато святих позамикав був у в'язницях, одержавши від первосвящеників на те владу; а коли їх убивали, я давав проти них свій голос.
І часто, по всіх синагогах караючи їх, я примушував їх хулити й у несамовитій люті переслідував їх ген по далеких містах.
Отак, ідучи в Дамаск з уповноваженням та відпорученням первосвящеників,
у дорозі опівдні, царю, я побачив з неба світло понад сяйво сонця, що опромінило навкруги мене й тих, що йшли зо мною.
Усі ми попадали на землю, я ж почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш? Трудно тобі проти рожна бити ногою.»
А я озвався: «Господи, хто ти?» Господь же сказав: «Я - Ісус, якого ти переслідуєш.
Але встань і підведись на ноги: на це бо я тобі з'явився, щоб вибрати тебе слугою й свідком видіння, в якому ти мене бачив, і тих, в яких тобі ще з'явлюся.
Я визволю тебе від народу та від поган, до яких я тебе посилаю,
щоб їм відкрити очі, щоб вони повернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога, та щоб вірою в мене одержали відпущення гріхів і спадщину між освяченими.
Тому, царю Аґриппо, я не був неслухняний небесному видінню,
а, навпаки, я почав проповідувати спочатку тим, що в Дамаску, а потім тим, що в Єрусалимі і по всім краю Юдейськім, а також поганам, щоб покаялись і навернулися до Бога та й чинили діла, достойні покаяння.
За це юдеї, схопивши мене в храмі, хотіли роздерти.
Але, одержавши від Бога допомогу, я по цей день стою і свідчу малим і великим, нічого не кажучи, крім того, що Мойсей і пророки говорили, що має наступити:
що Христос має страждати, і що він перший, воскресши з мертвих, має проповідувати світло народові й поганам.»
Коли ж він так боронився, Фест мовив голосом сильним: «Сходиш з глузду, Павле! Велика наука приводить тебе до божевілля.»
А Павло озвався: «Я не зійшов з глузду, велебний Фесте, а слова правди й розуму говорю.
Знає бо про те цар, до якого я з відвагою говорю, певний, що нічого з цього від нього не втаїлося, бо це не в закутку діялося.
Чи віруєш, царю Аґриппо, у пророків? Знаю, що віруєш.»
. Агриппа ж до Павла: «Ще трохи, і ти мене переконаєш стати християнином!»
. А Павло: «Чи трохи, чи багато, я молив би Бога, щоб не лише ти, а всі, що нині це чують, стали такими, як і я, - без оцих кайданів.»
Встав же цар і правитель, Верніка й ті, що сиділи з ними,
і відійшли набік та розмовляли між собою: «Цей чоловік - казали - не зробив нічого, гідного смерти чи кайданів.»
Аґриппа ж сказав до Феста: «Цього чоловіка можна було б відпустити, якби він не покликався на кесаря.»
А Агріппа сказав до Павла: Дозволяємо тобі говорити про себе самого. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні:
О царю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усього, у чім мене винуватять юдеї,
особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки. Тому я прошу мене вислухати терпляче.
А життя моє змалку, що спочатку точилося в Єрусалимі серед народу мого, знають усі юдеї,
які відають здавна мене, аби тільки схотіли засвідчити, що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри.
І тепер я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям,
а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о царю, мене винуватять юдеї!
Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих?
Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина,
що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в'язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них.
І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах.
Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників,
то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!...
І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колючку!
А я запитав: Хто Ти, Господи? А Він відказав: Я Ісус, що Його переслідуєш ти.
Але підведися, і стань на ноги свої. Бо на те Я з'явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі.
Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю,
відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими.
Через це я, о царю Агріппо, не був супротивний видінню небесному,
але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння.
Через це юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти.
Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має,
що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!
Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!
А Павло: Не дурію сказав, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.
Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це.
Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш.
Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином...
А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів...
І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів.
І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!
Агріппа ж до Феста сказав: Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря.
Агриппа ж каже до Павла: Дозволяєть ся тобі за себе говорити. Тодї Павел відповів, простягши руку:
Про все, в чому винують мене Жиди, царю Агриппо, вважаю себе за щасливого, маючи відповідати сьогоднї перед тобою,
а й надто, що ти сьвідомий всїх звичаїв Жидівських і перепитів. Тим благаю тебе вислухати мене терпиливо.
Яке ж було життє моє з малку від почину між народом моїм у Єрусалимі, знають усї Жиди,
знаючи мене здавна (коли схочуть сьвідкувати), що жив я Фарисеєм по найдокональшій єресї нашої віри.
А тепер за надїю обітування, зробленого отцям нашим од Бога, стою на судї,
котрого дванайцять родів наших, без перестану день і ніч служачи, надїють ся дойти. За сю надїю, царю Агриппо, винуватять мене Жиди.
Що? невірним здаєть ся вам (се), що Бог воскрешає мертвих?
Менї справдї й самому здавалось, що проти імени Ісуса Назорея треба багато робити.
Що й робив я в Єрусалимі, і многих сьвятих замикав у темницї, прийнявши власть од архиєреїв, а як убивали їх, давав мій голос.
І по всїх школах часто караючи їх, примушував хулити; і превельми лютуючи на них, гонив їх навіть і в чужих городах.
І, в сих (мислях) ідучи в Дамаск з властю і наказом од архиєреїв,
ополуднї, царю, в дорозї видїв я з неба сьвітло над сяєво сонця, осиявше мене й тих, що йшли зо мною.
Як же всї ми попадали на землю, почув я голос, що глаголав до мене і промовив Єврейською мовою: Савле, Савле, чого гониш мене? тяжко тобі проти рожна прати (перти).
Я ж сказав: Хто єси, Господи? Він же рече: Я, Ісус, котрого ти гониш.
Та встань і стань на ноги твої; на се бо явивсь я тобі, щоб зробити тебе слугою і сьвідком того, що бачив єси, і що обявлю тобі,
вириваючи тебе від людей і від поган, до котрих тепер тебе посилаю,
відкрити очі їм, щоб обернулись від темряви до сьвітла і від власти сатаниної до Бога, щоб прийняли вони оставленнє гріхів і наслїддє між сьвятими вірою в мене.
Тим, царю Агриппо, не протививсь я небесному видїнню,
а найперш у Дамаску і в Єрусалимі і по всїй землї Юдейській та й поганам проповідував, щоб покаялись та обернулись до Бога, роблячи дїла, достойні покаяння.
За се Жиди, вхопивши мене в церкві, хотїли вбити.
Дізнавши ж помочи від Бога, аж до сего дня стою, сьвідкуючи малому й великому, нїчого иншого не говорячи, як що пророки глаголали, що має бути, і Мойсей:
що мусить пострадати Христос, а будучи первий з воскресення мертвих, має сьвітло проповідувати народові і поганам.
Як же він так відповів, сказав Фест голосом великим: Дурієш, Павле; великі науки до дурощів тебе приводять.
Він же рече: Не дурію, вельможний Фесте, а слова правди й розуму глаголю.
Знає бо про се цар, до котрого і промовляю вільно; певен бо я, що нїщо з сего перед ним не втаїлось; бо не в закутку се дїялось.
Віруєш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віруєш.
Агриппа ж каже до Павла: О мало не вговорив єси мене бути Християнином.
Павел же рече: Бажав би я від Бога, щоб чи за малий чи за довгий (час) не тільки ти, та й усї, хто чує мене сьогоднї, стались такими, як я, окрім оцїх кайданів.
І, як промовив се, устав цар і ігемон і Вереникия і ті, що сидїли з ними,
і, одійшовши на бік, розмовляли між собою, говорячи, що нїчого смерти достойного не робить чоловік сей.
Агриппа ж каже Фестові: Можна було б випустити сего чоловіка, коли б не покликав ся до кесаря.
Агриппа ж сказав до Павла: Дозволяється тобі про себе самого говорити. Тоді Павло, простягнувши руку, почав оборону:
Царю Агриппо, вважаю себе щасливим, що сьогодні перед тобою можу відповісти за все, в чому звинувачують мене юдеї,
особливо тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї і питання. Тому благаю тебе вислухати мене терпляче.
А життя моє змалку, що пройшло між моїм народом у Єрусалимі, знають усі юдеї.
Вони знають мене здавна, аби лиш хотіли засвідчити, що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри.
І тепер я стою суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим батькам,
до якої дванадцять наших поколінь, служачи безперестанно ніч і день, надіються дійти, за цю надію я, царю, оскаржений юдеями.
Чи вважаєте ви за неймовірне, що Бог воскрешає мертвих?
Правда, я вважав, що мені належить зробити багато ворожого проти ймення Ісуса Назарянина,
що і зробив я в Єрусалимі; і багатьох із святих я замкнув до в'язниць, одержавши владу від архиєреїв. Коли ж їх убивали, давав я згоду.
І дуже часто, караючи їх у всіх синагогах, примушував я їх до богозневаги. А вельми лютуючи на них, переслідував їх навіть по далеких містах.
Ідучи до Дамаска в цих справах, з владою і наказом від архиєреїв,
опівдні в дорозі побачив я, царю, світло з небес, ясніше від сяйва соняшного, що осяяло мене і тих, що йшли зі мною.
Як же всі ми попадали на землю, почув я голос, що говорив до мене [і мовив] юдейською мовою: Савле, Савле, чого мене переслідуєш? Тяжко тобі лізти на рожен.
Я сказав: Хто ти, Господи? Господь відповів: Я Ісус, якого ти переслідуєш.
Але підведися і стань на свої ноги, бо на те з'явився я тобі, щоб зробити тебе слугою і свідком того, що ти бачив, і того, що відкрию тобі,
визволяючи тебе від народу та від поган, до яких тебе посилаю,
щоб відкрити їм очі, аби повернулися від темряви до світла, і від влади сатани до Бога, щоб одержали вони відпущення гріхів і насліддя між освяченими вірою в мене.
Тому, царю Аргиппо, не був я супротивний небесному видінню,
а спершу тим, що були в Дамаску, і потім тим, що в Єрусалимі, і в кожній юдейській околиці, і поганам я проповідував покаяння і навернення до Бога, і щоб чинили діла, гідні покаяння.
Через це юдеї, схопивши мене в храмі, хотіли розтерзати.
Та одержавши допомогу від Бога, аж до цього дня стою, свідчачи малому й великому, не розповідаючи нічого, крім того, про що говорили пророки й Мойсей, що має статися:
що має постраждати Христос, що він, перший воскреслий із мертвих, має проповідувати світло народові та поганам.
Як же він так відповідав, Фест гучним голосом сказав: Безумствуєш, Павле. Велика наука зводить тебе в безумство.
А Павло: Не безумствую, - сказав, - шляхетний Фесте, кажу правдиві й розумні слова.
Знає бо цар про це, до якого я сміливо говорю, бо не вірю, щоб із цього щось від нього заховалося, бо це не в закутку сталося.
Чи віруєш, царю Агриппо, в пророків? Знаю, що віруєш.
Агриппа Павлові: Ще трохи і мене переконаєш християнином стати.
А Павло: Чи трохи, чи багато, благав я Бога, щоб не тільки ти, а й усі, що сьогодні мене чують, стали такими, як я, за винятком цих кайданів.
[І, як це сказав йому,] підвівся цар, і намісник, і Верніка, і ті, що сиділи з ними,
і, відійшовши, казали один одному, мовлячи, що нічого вартого смерти або кайданів цей чоловік не робить.
Агриппа ж Фестові сказав: Цей чоловік міг би бути відпущеним, якби не відкликався був до кесаря.
Агриппа сказал Павлу: позволяется тебе говорить за себя. Тогда Павел, простерши руку, стал говорить в свою защиту:
царь Агриппа! почитаю себя счастливым, что сегодня могу защищаться перед тобою во всем, в чем обвиняют меня Иудеи,
тем более, что ты знаешь все обычаи и спорные мнения Иудеев. Посему прошу тебя выслушать меня великодушно.
Жизнь мою от юности моей, которую сначала проводил я среди народа моего в Иерусалиме, знают все Иудеи;
они издавна знают обо мне, если захотят свидетельствовать, что я жил фарисеем по строжайшему в нашем вероисповедании учению.
И ныне я стою перед судом за надежду на обетование, данное от Бога нашим отцам,
которого исполнение надеются увидеть наши двенадцать колен, усердно служа Богу день и ночь. За сию-то надежду, царь Агриппа, обвиняют меня Иудеи.
Что же? Неужели вы невероятным почитаете, что Бог воскрешает мертвых?
Правда, и я думал, что мне должно много действовать против имени Иисуса Назорея.
Это я и делал в Иерусалиме: получив власть от первосвященников, я многих святых заключал в темницы, и, когда убивали их, я подавал на то голос;
и по всем синагогам я многократно мучил их и принуждал хулить Иисуса и, в чрезмерной против них ярости, преследовал даже и в чужих городах.
Для сего, идя в Дамаск со властью и поручением от первосвященников,
среди дня на дороге я увидел, государь, с неба свет, превосходящий солнечное сияние, осиявший меня и шедших со мною.
Все мы упали на землю, и я услышал голос, говоривший мне на еврейском языке: Савл, Савл! что ты гонишь Меня? Трудно тебе идти против рожна.
Я сказал: кто Ты, Господи? Он сказал: "Я Иисус, Которого ты гонишь.
Но встань и стань на ноги твои; ибо Я для того и явился тебе, чтобы поставить тебя служителем и свидетелем того, что ты видел и что Я открою тебе,
избавляя тебя от народа Иудейского и от язычников, к которым Я теперь посылаю тебя
открыть глаза им, чтобы они обратились от тьмы к свету и от власти сатаны к Богу, и верою в Меня получили прощение грехов и жребий с освященными ".
Поэтому, царь Агриппа, я не воспротивился небесному видению,
но сперва жителям Дамаска и Иерусалима, потом всей земле Иудейской и язычникам проповедывал, чтобы они покаялись и обратились к Богу, делая дела, достойные покаяния.
За это схватили меня Иудеи в храме и покушались растерзать.
Но, получив помощь от Бога, я до сего дня стою, свидетельствуя малому и великому, ничего не говоря, кроме того, о чем пророки и Моисей говорили, что это будет,
то есть что Христос имел пострадать и, восстав первый из мертвых, возвестить свет народу (Иудейскому) и язычникам.
Когда он так защищался, Фест громким голосом сказал: безумствуешь ты, Павел! большая ученость доводит тебя до сумасшествия.
Нет, достопочтенный Фест, сказал он, я не безумствую, но говорю слова истины и здравого смысла.
Ибо знает об этом царь, перед которым и говорю смело. Я отнюдь не верю, чтобы от него было что-нибудь из сего скрыто; ибо это не в углу происходило.
Веришь ли, царь Агриппа, пророкам? Знаю, что веришь.
Агриппа сказал Павлу: ты немного не убеждаешь меня сделаться Христианином.
Павел сказал: молил бы я Бога, чтобы мало ли, много ли, не только ты, но и все, слушающие меня сегодня, сделались такими, как я, кроме этих уз.
Когда он сказал это, царь и правитель, Вереника и сидевшие с ними встали;
и, отойдя в сторону, говорили между собою, что этот человек ничего, достойного смерти или уз, не делает.
И сказал Агриппа Фесту: можно было бы освободить этого человека, если бы он не потребовал суда у кесаря. Посему и решился правитель послать его к кесарю.