Того дня Ісус вийшов з дому і сів край моря.
І зібралася коло нього така сила народу, що він увійшов у човен і сів у ньому, а ввесь народ стояв на березі.
Він говорив до них численними притчами, кажучи: “От вийшов сіяч сіяти.
І коли він сіяв, деяке впало край дороги, і прилетіло птаство і повидзьобувало його.
Інше впало на ґрунт кам'янистий, де не було землі багато, і зараз же проросло, бо земля була неглибока.
Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло.
Інше впало на тернину, і вибуяла тернина й заглушила його,
Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять.
Хто має вуха, нехай слухає.”
І приступили його учні й сказали до нього: “Чому ти притчами до них говориш?”
А він у відповідь сказав їм: “Тому, бо вам дано знати тайни Небесного Царства, а он тим не дано.
Бо хто має, тому дасться, і він надто буде мати; а в того, хто не має, заберуть і те, що має.
Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і слухаючи, не чують і не розуміють.
На них збувається пророцтво Ісаї, що каже: Слухом почуєте, та не зрозумієте, і дивлячись, не побачите, –
бо серце в цього народу затовстіло. Вони на вуха тяжко чують і зажмурили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не зрозуміти серцем, та не навернутись, –щоб я зцілив їх.
Ваші ж очі щасливі, бо бачать; та й ваші вуха, – бо чують.
Істинно кажу вам: Багато пророків і праведних хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули.
Слухайте, отже, притчу про сіяча.
До кожного, хто чує слово Царства і його не розуміє, приходить лукавий і викрадає те, що посіяне в його серці. Це той, хто був сприйняв насіння край дороги.
А той, хто був сприйняв його на кам'янистім ґрунті, це той, що чує слово і зараз же з радістю його сприймає,
але він коріння в собі не має, непостійний, і коли настане яка скрута чи переслідування задля Слова, він швидко зневірюється.
А той, хто прийняв його між тернину, це той, хто слухає слово, але турботи цього світу та омана багатства заглушують те слово, і воно не приносить плоду.
Той же, нарешті, хто сприйняв його на добрій землі, – це той, хто слухає і розуміє слово, і плід приносить; і видає один у сто разів, інший у шістдесят, ще інший у тридцять.”
Ще одну притчу подав він їм, промовляючи: “Царство Небесне подібне до чоловіка, що був посіяв добре зерно на своїм полі.
Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю та й пішов.
Коли виросло збіжжя і вигнало колосся, тоді й кукіль появився.
Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі? Звідки ж узявся кукіль?
Він і відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. А слуги йому кажуть: Хочеш, ми підемо, його виполемо?
. Ні! -каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не повиривали разом з ним пшениці.
Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: Зберіть перше кукіль та зв'яжіть його в снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню.”
Іншу притчу він подав їм, кажучи: “Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його взяв чоловік та й посіяв на своїм полі.
Воно, щоправда, найменше з усіх зерен; але як виросте, стає найбільшим з усієї городини, і навіть стає деревом, так що птаство небесне злітається і гніздиться на його гілках.”
Ще іншу притчу повідав їм: “Царство Небесне схоже на закваску, що її бере жінка і кладе до трьох мірок муки, аж поки все не скисне.” –
Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого,
щоб збулося сказане пророком: “Уста мої відкрию в притчах, оповім тайни, сховані від початку світу.”
Тоді він відіслав народ і прийшов додому. І підійшли до нього його учні та й кажуть: “Виясни нам притчу про кукіль, що на полі.”
А він у відповідь сказав їм: “Той, хто сіє добре зерно – це Син Чоловічий;
поле – це світ; добре зерно – це сини Царства; а кукіль – це сини лукавого;
ворог, що його посіяв – це диявол; жнива – це кінець світу; женці – це ангели.
Так, як збирають кукіль і в вогні палять, так само буде при кінці світу:
Син Чоловічий пошле своїх ангелів, які зберуть із його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня,
і кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів.
І тоді праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого. Хто має вуха, нехай слухає!
Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, а купує те поле.
Подібне ще Царство Небесне до купця, що шукає добрих перел.
Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і купує її.
Подібне також Небесне Царство до невода, що, закинутий у море, набрав усякої всячини.
Коли він виповниться, тягнуть його на берег і, посідавши, збирають, що добре, в посуд, а непридатне викидають.
Так буде при кінці світу: ангели вийдуть і вилучать злих з-поміж праведних і
кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів.
Чи ви це все зрозуміли?” – “Так!” – йому відповіли.
Тоді сказав їм: “Ось чому кожний книжник, навчений про Небесне Царство, подібний до господаря, який виймає із свого скарбу нове і старе.”
Якже Ісус скінчив ці притчі, пішов звідти.
Прибувши в свою батьківщину, він навчав їх у їхній синагозі, так що вони дивувалися і говорили: “Звідкіля в нього ця мудрість і сила чудодійна?
Хіба він не син теслі? Хіба не його мати зветься Марія, а його брати: Яків, Йосиф, Симон та Юда?
І його сестри хіба не всі між нами? Звідки ж воно йому це все?”
І вони брали йому це за зле. Ісус же сказав їм: “Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома.”
І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри.
Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря.
І безліч народу зібралась до Нього, так що Він увійшов був до човна та й сів, а ввесь натовп стояв понад берегом.
І багато навчав Він їх притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч, щоб посіяти.
І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, і пташки налетіли, та їх повидзьобували.
Другі ж упали на ?рунт кам'янистий, де не мали багато землі, і негайно посходили, бо земля неглибока була;
а як сонце зійшло, то зів'яли, і коріння не мавши, посохли.
А інші попадали в терен, і вигнався терен, і їх поглушив.
Інші ж упали на добрую землю і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те втридцятеро.
Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
І учні Його приступили й сказали до Нього: Чому притчами Ти промовляєш до них?
А Він відповів і промовив: Тому, що вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, їм же не дано.
Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.
Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.
І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: Почуєте слухом, і не зрозумієте, дивитися будете оком, і не побачите...
Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив!
Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують.
Бо поправді кажу вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що бачите ви, та не бачили, і почути, що чуєте ви, і не чули.
Послухайте ж притчу про сіяча.
До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.
А посіяне на кам'янистому ?рунті, це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;
але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується.
А між терен посіяне, це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, і воно зостається без плоду.
А посіяне в добрій землі, це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро.
Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.
А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.
А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль.
І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?
А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали?
Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю.
Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов'яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї.
Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм.
Воно найдрібніше з увсього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його.
Іншу притчу Він їм розповів: Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне.
Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав,
щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: Відкрию у притчах уста Свої, розповім таємниці від почину світу!
Тоді відпустив Він народ і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: Поясни нам притчу про кукіль польовий.
А Він відповів і промовив до них: Хто добре насіння посіяв був, це Син Людський,
а поле це світ, добре ж насіння це сини Царства, а кукіль сини лукавого;
а ворог, що всіяв його це диявол, жнива кінець віку, а женці Анголи.
І як збирають кукіль, і як палять в огні, так буде й наприкінці віку цього.
Пошле Людський Син Своїх Анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня,
і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!
Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає!
Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.
Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перел добрих,
а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її.
Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину.
Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають.
Так буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних,
і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!
Чи ви зрозуміли це все? Так! відказали Йому.
І Він їм сказав: Тому кожен книжник, що навчений про Царство Небесне, подібний до того господаря, що з скарбниці своєї виносить нове та старе.
І сталось, як скінчив Ісус притчі оці, Він звідти пішов.
І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні?
Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його Яків, і Йосип, і Симон та Юда?
І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте?
І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм!
І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру.
Тогож дня вийшов Ісус із господи, та й сїв край моря.
І зібралось до Него багато народу, так що Він увійшов у човен, та й сїв; а ввесь народ стояв на березї.
І промовляв до него багато приповістями, глаголючи: Ото вийшов сїяч сїяти;
і як він сїяв, инше впало край шляху, й прилетїло птаство, та й повизбирувало його.
Инше ж упало на каменистому, де не мало землї багато, й зараз посходило, бо не мало глибокої землї;
як же зійшло сонце, то й повяло воно, а, не мавши кореня, посохло.
А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його.
Инше ж упало на добру землю, і дало овощ, одно в сотеро, друге в шісьдесятеро, инше ж у трийцятеро.
Хто має уші слухати, нехай слухає.
І, приступивши ученики, казали до Него: На що ти глаголеш до них приповістями?
Він же, озвавшись, рече до них: Вам дано знати тайни царства небесного, їм же не дано.
Хто бо має, тому дасть ся, й надто мати ме; а хто не має, в того візьметь ся й те, що має.
Тим я глаголю до них приповістями: бо, дивлячись, не бачять, і слухаючи, не чують, анї розуміють.
І справджуєть ся на них пророцтво Ісаїї, що глаголе: Слухом слухати мете, та й не зрозумієте, й, дивлячись, бачити мете, та й не постережете.
Затвердїло бо серце народу сього, й ушима тяжко чують, й очі свої вони заплющили, щоб инколи не побачити очима, й не почути ушима, й не зрозуміти серцем, і не навернутись, щоб сцїлив я їх.
Ваші ж очі блаженні, бо бачять, і уші ваші, бо чують.
Істино бо глаголю вам: Що многі пророки й праведники бажали бачити, що ви бачите, та й не бачили; й чути, що ви чуєте, та й не чули.
Оце ж послухайте приповістї про сїяча.
Коли хто чує слово царства, й не зрозуміє, приходить лукавий, та й хапає, що посїяно у него в серцї. Се - засїяний край шляху.
А засїяний на каменистому, се той, що чує слово, й зараз приймає його з радостю:
тільки же не має він кореня в собі, він до часу; як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнить ся.
А засїяний в тернинї, се той, що чує слово, та журба віку сього і омана богацтва глушить слово, й робить ся без'овочним.
Засїяний же на добрій землї, се той, що чує слово й розуміє, й дає овощ; і родить одно в сотеро, друге в шістьдесятеро, инше ж у трийцятеро.
Ще иншу приповість подав їм, глаголючи: Уподобилось царство небесне чоловікові, що сїє добре насїннє на ниві своїй;
як же люде спали, прийшов ворог його, й насїяв куколю між пшеницю, та й пійшов.
Як же зійшов засїв, та принїс овощ, показавсь тодї й кукіль.
І прийшли слуги господаря того, та й кажуть йому: Пане, хиба ти не добре насїннє сїяв на твоїй ниві? Звідкіля ж узяв ся кукіль?
Він же рече їм: Се зробив чоловік ворог. Слуги ж сказали йому: Чи хочеш, щоб ми пійшли та випололи його?
Він же рече: Нї, щоб виполюючи кукіль, разом з ним і пшеницї не повиривали.
Нехай ростуть обоє до жнив, а в жнива я скажу женцям: Зберіть перш кукіль та повяжіть у снопи, щоб спалити, а пшеницю зложіть у клунї в мене.
Иншу приповість подав їм, глаголючи: Царство небесне подібне зерну горчицї, що, взявши чоловік, посїяв на ниві своїй.
Найдрібнїще воно між усяким насїннєм; як же виросте, то стане найбуйнїщим між яриною, і зробить ся деревом, так що птаство небесне прилїтає кублитись між гіллєм його.
Иншу приповість сказав їм, глаголючи: Царство небесне подібне квасу, що жінка візьме та й рощинить ним три мірки борошна (муки), поки все вкисне.
Все це говорив Ісус людям приповістями, а без приповістей не говорив їм:
щоб справдилось, що сказав пророк, глаголючи: Одкрию в приповістях уста мої, промовлю втаєне від настання сьвіта.
Тодї одіслав Ісус людей та й пійшов до дому; і приступили до Него ученики Його, говорячи: Виясни нам приповість про кукіль на ниві.
Він же, озвавшись, рече їм: Сїючий добре насїннє, се Син чоловічий;
а нива, се сьвіт; добре ж насїнне, се сини царства; а кукіль, се сини лукавого;
ворог, що всїяв його, се диявол; жнива, се конець сьвіта; а женцї, се ангели.
Оце ж, як той кукіль збираєть ся та палить ся огнем, так буде при кінцї сьвіта сього:
Пошле Син чоловічий ангели свої, й позбирають вони з царства Його все, що блазнить, і всїх, що роблять беззаконнє,
та й повкидають їх ув огняну піч: там буде плач і скреготаннє зубів.
Тодї праведні сияти муть, як сонце в царстві Отця свого. Хто має уші слухати, нехай слухає.
Знов, царство небесне подібне скарбу, закопаному на ниві: що, знайшовши його чоловік, приховав, і, радїючи, йде та й продає все, що має, та й купує ту ниву.
Знов, царство небесне подібне чоловікові купцеві, що шукає добрих перел;
і знайшовши він одну перлу дорогоцїнну, пійшов та й продав усе, що мав, та й купив її.
Знов, царство небесне подібне неводові, що закинуто в море, й що зайняв усячини;
як же став повен, то витягли його на беріг, і посїдавши, вибрали, що добре, у посуд, а що погане, те геть повикидали.
Так буде й при кінцї сьвіту: вийдуть ангели, та й повідлучають лихих зміж праведних,
та й повкидають їх ув огняну піч: там буде плач і скреготаннє зубів.
І рече Ісус до них: Чи зрозуміли це все? Кажуть вони Йому: Так, Господи.
Він же рече їм: Тим же то кожен письменник, навчений про царство небесне, подібен чоловікові господареві, що виносить із свого скарбу нове й старе.
І сталось, як скінчив Ісус оцї приповістї, пійшов ізвідтіля.
І, прийшовши у свою країну, навчав їх у школї їх, так що вони дивувались і казали: Звідкіля в Сього така премудрість і сила?
Хиба Він не син теслї? хиба не Його мати зветь ся Мария? а брати Його Яков, та Йосій, та Симон, та Юда?
хиба не Його сестри між нами? Звідкіля ж се все в Него?
І поблазнились Ним. Ісус же рече до них: Не є пророк без чести, хиба що в своїй отчинї та в своїй домівцї.
І не зробив там многих чудес через недовірство їх.
Того дня Ісус вийшов з дому і сидів біля моря;
і зібралися коло Нього численні юрби; Він увійшов у човен і сів, а всі люди стояли на березі.
Він багато говорив їм притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч сіяти.
І як він сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи та видзьобали його.
Інше впало на кам'яний ґрунт, де не було багато землі, і швидко зійшло, бо не мало глибокої землі;
а як зійшло сонце, вигоріло і, не маючи кореня, всохло.
Інше впало в терня, а терня виросло й заглушило його.
Інше впало на добру землю і давало плід: одне в сто разів, одне в шістдесят, одне в тридцять разів.
Хто має вуха, [щоб слухати,] нехай слухає.
Підійшовши, учні сказали Йому: Чому ти говориш до них притчами?
А Він у відповідь сказав їм: Бо вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, а їм не дано.
Бо хто має, тому дасться, і матиме понад міру; а хто не має, то й те, що має, відбереться від нього.
Я тому говорю до них притчами, що, дивлячись, вони не бачать, а слухаючи, - не чують і не розуміють;
і збувається в них пророцтво Ісаї, який каже: Слухом почуєте, та не будете розуміти, і, дивлячись, завважите, та не будете бачити.
Бо огрубіло серце в цього народу, і вухами недочувають, і свої очі зажмурили, щоб не побачити очима і не почути вухами; та й серцем не зрозуміли і не навернулися, аби Я зцілив їх.
Ваші ж очі щасливі, бо бачать, і ваші вуха, бо чують;
щиру правду кажу вам, що багато пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, але не бачили; і чути хотіли те, що ви чуєте, але не чули.
Отже, послухайте притчу про сіяча.
До кожного, що слухає слово Царства і не розуміє, приходить лукавий і забирає посіяне в його серці; це те, що сіяне при дорозі.
А посіяне на на кам'янистому - це той, що слухає слово і негайно з радістю його приймає,
але не маючи в собі кореня, він є непостійний, і коли настає скрута або переслідування через слово, він швидко спокушується.
Посіяне в тернях - це той, що слухає слово, але клопоти світу та омана багатства глушать те слово і воно лишається без плоду.
А посіяне в добру землю - це той, хто слухає слово і розуміє, тому приносить плід - один родить у сто разів більше, один у шістдесят, один у тридцять.
Іншу притчу подав їм, кажучи: Подібне Царство Небесне до того, хто сіє добре насіння на своїм полі.
Коли люди спали, прийшов ворог, посіяв кукіль серед пшениці та й пішов.
А як зійшло збіжжя і дало плід, тоді з'явився і кукіль.
Прийшли слуги господаря і сказали Йому: Пане, хіба не добірне насіння ти сіяв на твоїм полі? Звідки ж узявся кукіль?
А Він сказав ім: Ворожа людина це зробила. І кажуть Йому раби: Хочеш, щоб ми пішли й випололи його?
Він же сказав: Ні, бо, вириваючи кукіль, щоб ви часом не повиривали з ним пшениці.
Залиште, щоб росло і те, й те разом до жнив, а під час жнив скажу женцям: зберіть спершу кукіль та зв'яжіть його в снопи, аби спалити його, а пшеницю складіть до моєї клуні.
Іншу притчу подав їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його людина взяла та й посіяла на своїм полі;
воно, хоч і найменше з усіх зерен, та коли виросте, стає більшим за всю городину і стає деревом, так що прилітають птахи небесні і гніздяться на його гілках.
Іншу притчу навів їм: Царство Небесне подібне до закваски, що її жінка взяла й поклала до трьох мірок борошна, доки все не вкисне.
Це все казав Ісус людям у притчах, а без притчі нічого їм не казав,
щоб збулося сказане пророком, що промовляє: Відкрию уста мої в притчах, виявлю сховане від початку світу.
Залишивши натовп, прийшов до хати. І приступили до Нього учні Його, кажучи: Роз'ясни нам притчу про польовий кукіль.
Він же, відповідаючи, сказав: Той, що посіяв добре насіння, - це Син Людський,
а поле - це світ; добре ж насіння - це сини Царства;
кукіль посіяв, - це диявол; жнива - це кінець світу; а женці - це ангели.
Отже, як збирають кукіль і палять у вогні, так буде при кінці світу;
Син Людський пошле своїх ангелів, які зберуть із його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня,
і вкинуть їх у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів.
Тоді праведники засяють, як сонце, в Царстві Батька свого. Хто має вуха, нехай слухає.
Царство Небесне подібне до скарбу, схованого на полі, який людина, знайшовши, ховає і з тієї радости йде та продає все, що має, й купує те поле.
Ще Царство Небесне подібне до людини - купця, що шукає гарних перлин:
знайшовши ж одну дорогоцінну перлину, іде, продає все, що має, і купує її.
Царство Небесне подібне також до невода, вкиненого в море, що назбирав усякої всячини,
якого, коли він наповниться і витягнуть його на берег, сівши, виберуть усе добре до посудин, а погане викинуть геть.
Так буде при кінці світу: вийдуть ангели і відлучать злих з-поміж праведних,
який людина у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів.
[Каже їм Ісус:] Чи зрозуміли це все? Відповідають Йому: Так.
Він же сказав їм: Задля цього кожний книжник, що навчений про Царство Небесне, подібний до людини-господаря, що видобуває зі своєї скарбниці нове й старе.
Коли скінчив Ісус ці притчі, пішов звідти.
Прийшовши до своєї батьківщини, навчав їх у їхній синаґозі, так що дивувалися вони й говорили: Звідки в Нього ця мудрість і сили?
Хіба Він не Син теслі? Хіба не Його мати зветься Марією, а брати Його Яків, і Йосип, і Симон, і Юда?
Хіба Його сестри не всі між нами? Тож звідки у Нього це все?
Обурювались ним. Ісус же сказав їм: Пророк не має шани тільки в своїй батьківщині та в своїй хаті
І не зробив там багатьох див через їхнє невірство.
Выйдя же в день тот из дома, Иисус сел у моря.
И собралось к Нему множество народа, так что Он вошел в лодку и сел; а весь народ стоял на берегу.
И поучал их много притчами, говоря: вот, вышел сеятель сеять;
и когда он сеял, иное упало при дороге, и налетели птицы и поклевали то;
иное упало на места каменистые, где немного было земли, и скоро взошло, потому что земля была неглубока.
Когда же взошло солнце, увяло, и, как не имело корня, засохло;
иное упало в терние, и выросло терние и заглушило его;
иное упало на добрую землю и принесло плод: одно во сто крат, а другое в шестьдесят, иное же в тридцать.
Кто имеет уши слышать, да слышит!
И, приступив, ученики сказали Ему: для чего притчами говоришь им?
Он сказал им в ответ: для того, что вам дано знать тайны Царствия Небесного, а им не дано,
ибо кто имеет, тому дано будет и приумножится, а кто не имеет, у того отнимется и то, что имеет;
потому говорю им притчами, что они видя не видят, и слыша не слышат, и не разумеют;
и сбывается над ними пророчество Исаии, которое говорит: слухом услышите -- и не уразумеете, и глазами смотреть будете -- и не увидите,
ибо огрубело сердце людей сих и ушами с трудом слышат, и глаза свои сомкнули, да не увидят глазами и не услышат ушами, и не уразумеют сердцем, и да не обратятся, чтобы Я исцелил их.
Ваши же блаженны очи, что видят, и уши ваши, что слышат,
ибо истинно говорю вам, что многие пророки и праведники желали видеть, что вы видите, и не видели, и слышать, что вы слышите, и не слышали.
Вы же выслушайте значение притчи о сеятеле:
ко всякому, слушающему слово о Царствии и не разумеющему, приходит лукавый и похищает посеянное в сердце его -- вот кого означает посеянное при дороге.
А посеянное на каменистых местах означает того, кто слышит слово и тотчас с радостью принимает его;
но не имеет в себе корня и непостоянен: когда настанет скорбь или гонение за слово, тотчас соблазняется.
А посеянное в тернии означает того, кто слышит слово, но забота века сего и обольщение богатства заглушает слово, и оно бывает бесплодно.
Посеянное же на доброй земле означает слышащего слово и разумеющего, который и бывает плодоносен, так что иной приносит плод во сто крат, иной в шестьдесят, а иной в тридцать.
Другую притчу предложил Он им, говоря: Царство Небесное подобно человеку, посеявшему доброе семя на поле своем;
когда же люди спали, пришел враг его и посеял между пшеницею плевелы и ушел;
когда взошла зелень и показался плод, тогда явились и плевелы.
Придя же, рабы домовладыки сказали ему: господин! не доброе ли семя сеял ты на поле твоем? откуда же на нем плевелы?
Он же сказал им: враг человека сделал это. А рабы сказали ему: хочешь ли, мы пойдем, выберем их?
Но он сказал: нет, -- чтобы, выбирая плевелы, вы не выдергали вместе с ними пшеницы,
оставьте расти вместе то и другое до жатвы; и во время жатвы я скажу жнецам: соберите прежде плевелы и свяжите их в снопы, чтобы сжечь их, а пшеницу уберите в житницу мою.
Иную притчу предложил Он им, говоря: Царство Небесное подобно зерну горчичному, которое человек взял и посеял на поле своем,
которое, хотя меньше всех семян, но, когда вырастет, бывает больше всех злаков и становится деревом, так что прилетают птицы небесные и укрываются в ветвях его.
Иную притчу сказал Он им: Царство Небесное подобно закваске, которую женщина, взяв, положила в три меры муки, доколе не вскисло всё.
Всё сие Иисус говорил народу притчами, и без притчи не говорил им,
да сбудется реченное через пророка, который говорит: отверзу в притчах уста Мои; изреку сокровенное от создания мира.
Тогда Иисус, отпустив народ, вошел в дом. И, приступив к Нему, ученики Его сказали: изъясни нам притчу о плевелах на поле.
Он же сказал им в ответ: сеющий доброе семя есть Сын Человеческий;
поле есть мир; доброе семя, это сыны Царствия, а плевелы -- сыны лукавого;
враг, посеявший их, есть диавол; жатва есть кончина века, а жнецы суть Ангелы.
Посему как собирают плевелы и огнем сжигают, так будет при кончине века сего:
пошлет Сын Человеческий Ангелов Своих, и соберут из Царства Его все соблазны и делающих беззаконие,
и ввергнут их в печь огненную; там будет плач и скрежет зубов;
тогда праведники воссияют, как солнце, в Царстве Отца их. Кто имеет уши слышать, да слышит!
Еще подобно Царство Небесное сокровищу, скрытому на поле, которое, найдя, человек утаил, и от радости о нем идет и продает всё, что имеет, и покупает поле то.
Еще подобно Царство Небесное купцу, ищущему хороших жемчужин,
который, найдя одну драгоценную жемчужину, пошел и продал всё, что имел, и купил ее.
Еще подобно Царство Небесное неводу, закинутому в море и захватившему рыб всякого рода,
который, когда наполнился, вытащили на берег и, сев, хорошее собрали в сосуды, а худое выбросили вон.
Так будет при кончине века: изыдут Ангелы, и отделят злых из среды праведных,
и ввергнут их в печь огненную: там будет плач и скрежет зубов.
И спросил их Иисус: поняли ли вы всё это? Они говорят Ему: так, Господи!
Он же сказал им: поэтому всякий книжник, наученный Царству Небесному, подобен хозяину, который выносит из сокровищницы своей новое и старое.
И, когда окончил Иисус притчи сии, пошел оттуда.
И, придя в отечество Свое, учил их в синагоге их, так что они изумлялись и говорили: откуда у Него такая премудрость и силы?
не плотников ли Он сын? не Его ли Мать называется Мария, и братья Его Иаков и Иосий, и Симон, и Иуда?
и сестры Его не все ли между нами? откуда же у Него всё это?
И соблазнялись о Нем. Иисус же сказал им: не бывает пророк без чести, разве только в отечестве своем и в доме своем.
И не совершил там многих чудес по неверию их.